Эрнеста Хемингуэя с полным правом м

Эрнеста Хемингуэя с полным правом можно назвать ровесником XX века. И не
только потому, что он родился на самом рубеже века — в 1899 году. И даже не
потому, что всю свою жизнь, захватившую более полустолетия (он покончил с собой
2 июля 1961 года), Хемингуэй жил жизнью своего века, был активным участником
многих крупных собы­тий исторического масштаба — достаточно сказать, что он
добровольно участвовал в трех войнах, две из которых были мировыми войнами. Он
оказался подлинным ровесником XX века потому, что с предельной честностью
большого художника старался ответить на самые острые, самые больные вопросы
современности.
Если жизненная биография Хемингуэя началась по существу, в око­пах на реке
Пьяве, то его литературная биография берет свои истоки в Париже 20-х годов.
Париж в тс времена был Меккой модернизма. Писатели, поэты, художники из
множества стран съезжались сюда, чтобы окунуться в эту атмосферу, где
ниспровергались былые ценно­сти и создавались, казалось бы, новые, рожденные к
жизни XX пеком. В этот бурлящий водоворот и погрузился молодой журналист,
твердо решивший стать писателем.
В Париже Хемингуэй познакомился с такими столпами модерни­стской литературы,
как Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Они были ку­мирами, незыблемыми авторитетами
для молодых литераторов. И нужно было обладать очень трезвым умом и врожденным
чутьем писателя-реалиста, чтобы не дать увлечь себя модными идеями мисс Стайн,
ее субъективизмом, демонстративным пренебрежением к социальным про­блемам, ее
экспериментами, сводящимися к чисто формальной словес­ной игре. Молодой
Хемингуэй прислушивался к советам Стайн, внима­тельно изучал опыт Джойса.
Прислушивался, изучал, но в своей работе искал собственный путь.
В поисках этого собственного пути Хемингуэю помогла великая русская
реалистическая литература. «С тех пор как я обнаружил биб­лиотеку Сильвии Бич,
— вспоминал Хемингуэй в книге «Праздник, ко­торый всегда с тобой»,— я прочитал
всего Тургенева, все вещи Гоголя, переведенные на английский, Толстого в
переводе Констанс Гарнет и английские издания Чехова». Он открыл, по его
словам, «другой, чудес­ный мир, который дарили тебе русские писатели. Сначала
русские, а потом и все остальные. Но долгое время только русские».
Какие же литературные задачи ставил перед собой начинающий писатель
Хемингуэй? Об этом точнее всего сказал он сам: «Проникнуть в самую суть
явлений, понять последовательность фактов и действий, вызывающих те или иные
чувства, и так написать о данном явлении, чтобы это оставалось действенным и
через год, и через десять лет...» Глубине исследования, умению передать и
«закрепить» подлинные чело­веческие эмоции в произведении, так, чтобы читатель
и через много лет испытывал чувство сопереживания, он учился у русских
писате­лей. «У Достоевского,— писал Хемингуэй,— есть вещи, которым верить и
которым не веришь, но есть и такие правдивые, что, читая их. чув­ствуешь, как
меняешься сам, - слабость и безумие, порок и святость, одержимость азарта
становились реальностью, как становились реаль­ностью пейзажи и дороги
Тургенева и передвижение войск, театр во­енных действий, офицеры, солдаты и
сражения у Толстого».
Одновременно с поиском своего пути в литературе определялось и мировоззрение
писателя, формировались его политические убеж­дения. Он много ездил в те годы
по Европе, в качество журналиста присутствовал на нескольких международных
конференциях. В Италии он понял, что такое фашизм, и на всю жизнь возненавидел
его. Для всякого писателя важно определить свое место в мире. Хемингуэю в этом
помогла греко-турецкая война. Он увидел страдания людей, увидел войну совсем
иными глазами, чем в 1918 году на итальян­ском фронте. Спустя тридцать лет он
вспоминал: «Я помню, как я вер­нулся с Ближнего Востока с совершенно разбитым
сердцем и в Париже старался решить, должен ли я посвятить всю свою жизнь,
пытаясь сде­лать что-нибудь с этим, или стать писателем. И я решил, холодный,
как змий, стать писателем и всю свою жизнь писать так правдиво, как смогу». В
этом смысл общественной позиции Хемингуэя, которую он избрал в самом начале
своей литературной карьеры,— он считал, что поможет людям, если будет писать
беспощадную правду о жизни.
Эрнест Хемингуэй родился 21 июля 1899 года в Ок-Парке, маленьком, чистеньком
городке, рядом с Чикаго — этим крупнейшим торгово-промышленным Центром Среднего
Запада. Гам делались дела и Деньги, а здесь, в этом городке коттеджей и
колледжей, лишь оседало нажитое в Чикаго.
Он рос в культурной, обеспеченной семье, и родители, каждый по-своему,
пытались направить его интересы. Отец — врач по профессии и этнограф-любитель
по душевной склонности — увлекался охотой, брал с собой Эрна в леса, водил в
индейские поселки, старался приучить сына наблюдать природу, зверей, птиц,
приглядываться к необычной жизни индейцев. Видимо, он надеялся, что старший сын
продолжит традицию семьи Хе­мингуэев, которая насчитывала несколько
естественников, врачей, этнографов, путешественников-миссионеров.
А мать — любительница музыки и живописи, обучавшаяся пению и дебютировавшая в
нью-йоркской филармонии, тут, в своем городке, принуждена была довольствоваться
преподаванием, пением в церковном хоре, а сына стремилась обучить игре на
виолончели. Музыканта из Эрна не получилось, но любовь к хорошей музыке и к
хорошим картинам с новой силой пробудилась в Хемингуэе уже в зрелые творческие
годы.
Отец — спутник его детства и отрочества. Но «после того, как ему исполнилось
пятнадцать лет, у него не было ничего общего с «отцом» («О

Результаты (украинский) 1:

Ернест Хемінгуей можна по праву назвати ровесник 20-го століття. І непросто тому, що він народився на рубежі століть, в 1899 році. І навіть нетому що все своє життя, полонив більш ніж півстоліття (він убився2 липня 1961 року), Хемінгуей прожив життя його столітті, був активним учасникомбагато великих подій історичного пропорції — достатньо сказати, що віндобровільно взяли участь у трьох воєн, два з яких були воєн. Вінвиявилось справжнє сучасне двадцятого століття, тому що з вкрай цілісностівеликий художник намагався відповіді на переважну більшість Особливості законодавства, більшість пацієнтівсучасність. Якщо Біографія Хемінгуей, по суті, почали в окопах на річціPiave, його літературні біографії має свої витоки в Париж 20 років.Париж в куб часи був Меккою модернізму. Письменників, поетів і художників збагато країн зібралися тут, щоб зануритися в атмосферу, деnisprovergalis′ старим цінностям і створив новий, здавалося б народженихжиття 20 футів. У цьому барботажних джакузі і молода журналістка,твердо вирішив стати письменником. У Парижі Хемінгуей познайомився з таких стовпів модерністської літератури,як James Joyce, Гертруда Стайн. Вони були ідолам, не залежить від владидля молодих письменників. І ви повинні були бути дуже тверезий розум і вродженіписьменник чуття реалістом, зачаровують модні ідеї Міс Штайн,її суб'єктивності, зухвалим кирпатий вирішенню проблем, йогоексперименти, нам суто формальне словесні Гра. ЯнгХемінгуей було слухати поради Штайн, ретельно вивчали досвід Джойс.Прислушивался, изучал, но в своей работе искал собственный путь. В поисках этого собственного пути Хемингуэю помогла великая русскаяреалистическая литература. «С тех пор как я обнаружил биб­лиотеку Сильвии Бич,— вспоминал Хемингуэй в книге «Праздник, ко­торый всегда с тобой»,— я прочиталвсего Тургенева, все вещи Гоголя, переведенные на английский, Толстого впереводе Констанс Гарнет и английские издания Чехова». Он открыл, по егословам, «другой, чудес­ный мир, который дарили тебе русские писатели. Сначаларусские, а потом и все остальные. Но долгое время только русские». Какие же литературные задачи ставил перед собой начинающий писательХемингуэй? Об этом точнее всего сказал он сам: «Проникнуть в самую сутьявлений, понять последовательность фактов и действий, вызывающих те или иныечувства, и так написать о данном явлении, чтобы это оставалось действенным ичерез год, и через десять лет...» Глубине исследования, умению передать и«закрепить» подлинные чело­веческие эмоции в произведении, так, чтобы читательи через много лет испытывал чувство сопереживания, он учился у русскихписате­лей. «У Достоевского,— писал Хемингуэй,— есть вещи, которым верить икоторым не веришь, но есть и такие правдивые, что, читая их. чув­ствуешь, какменяешься сам, - слабость и безумие, порок и святость, одержимость азартастановились реальностью, как становились реаль­ностью пейзажи и дорогиТургенева и передвижение войск, театр во­енных действий, офицеры, солдаты исражения у Толстого». Одновременно с поиском своего пути в литературе определялось и мировоззрениеписателя, формировались его политические убеж­дения. Он много ездил в те годыпо Европе, в качество журналиста присутствовал на нескольких международныхконференциях. В Италии он понял, что такое фашизм, и на всю жизнь возненавиделего. Для всякого писателя важно определить свое место в мире. Хемингуэю в этомпомогла греко-турецкая война. Он увидел страдания людей, увидел войну совсемиными глазами, чем в 1918 году на итальян­ском фронте. Спустя тридцать лет онвспоминал: «Я помню, как я вер­нулся с Ближнего Востока с совершенно разбитымсердцем и в Париже старался решить, должен ли я посвятить всю свою жизнь,пытаясь сде­лать что-нибудь с этим, или стать писателем. И я решил, холодный,как змий, стать писателем и всю свою жизнь писать так правдиво, как смогу». Вэтом смысл общественной позиции Хемингуэя, которую он избрал в самом началесвоей литературной карьеры,— он считал, что поможет людям, если будет писать
беспощадную правду о жизни.
Эрнест Хемингуэй родился 21 июля 1899 года в Ок-Парке, маленьком, чистеньком
городке, рядом с Чикаго — этим крупнейшим торгово-промышленным Центром Среднего
Запада. Гам делались дела и Деньги, а здесь, в этом городке коттеджей и
колледжей, лишь оседало нажитое в Чикаго.
Он рос в культурной, обеспеченной семье, и родители, каждый по-своему,
пытались направить его интересы. Отец — врач по профессии и этнограф-любитель
по душевной склонности — увлекался охотой, брал с собой Эрна в леса, водил в
индейские поселки, старался приучить сына наблюдать природу, зверей, птиц,
приглядываться к необычной жизни индейцев. Видимо, он надеялся, что старший сын
продолжит традицию семьи Хе­мингуэев, которая насчитывала несколько
естественников, врачей, этнографов, путешественников-миссионеров.
А мать — любительница музыки и живописи, обучавшаяся пению и дебютировавшая в
нью-йоркской филармонии, тут, в своем городке, принуждена была довольствоваться
преподаванием, пением в церковном хоре, а сына стремилась обучить игре на
виолончели. Музыканта из Эрна не получилось, но любовь к хорошей музыке и к
хорошим картинам с новой силой пробудилась в Хемингуэе уже в зрелые творческие
годы.
Отец — спутник его детства и отрочества. Но «после того, как ему исполнилось
пятнадцать лет, у него не было ничего общего с «отцом» («О

Результаты (украинский) 2:

Ернеста Хемінгуея з повним правом можна назвати ровесником XX століття. І не
тільки тому, що він народився на самому рубежі століття - в ​​1899 році. І навіть не
тому, що все своє життя, що захопила більше півстоліття (він покінчив із собою
2 липня 1961), Хемінгуей жив життям свого століття, був активним учасником
багатьох великих подій історичного масштабу - досить сказати, що він
добровільно брав участь у трьох війнах, дві з яких були світовими війнами. Він
виявився справжнім ровесником XX століття тому, що з граничною чесністю
великого художника намагався відповісти на найгостріші, найболючіші питання
сучасності.
Якщо життєва біографія Хемінгуея почалася по суті, в окопах на річці
П'яве, то його літературна біографія бере свої витоки в Парижі 20- х років.
Париж в тс часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з
багатьох країн з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де
ми руйнуємо колишні цінності і створювалися, здавалося б, нові, народжені до
життя XX пеком. У цей вируючий вир і занурився молодий журналіст,
твердо вирішив стати письменником.
У Парижі Хемінгуей познайомився з такими стовпами модерністської літератури,
як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони були кумирами, непорушними авторитетами
для молодих літераторів. І потрібно було мати дуже тверезим розумом і вродженим
чуттям письменника-реаліста, щоб не дати захопити себе модними ідеями міс Стайн,
її суб'єктивізмом, демонстративною зневагою до соціальних проблем, її
експериментами, які зводились до суто формальної словесної гри. Молодий
Хемінгуей прислухався до порад Стайн, уважно вивчав досвід Джойса.
Прислухався, вивчав, але у своїй роботі шукав власний шлях.
У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська
реалістична література. «З тих пір як я виявив бібліотеку Сільвії Біч,
- згадував Хемінгуей у книзі «Свято, яке завжди з тобою», - я прочитав
всього Тургенєва, всі речі Гоголя, перекладені на англійську, Толстого в
перекладі Констанс Гарнет та англійські видання Чехова ». Він відкрив, за його
словами, «інший, чудовий світ, який дарували тобі російські письменники. Спочатку
російські, а потім і всі інші. Але довгий час тільки росіяни ».
Які ж літературні завдання ставив перед собою письменник-початківець
Хемінгуей? Про це найточніше сказав він сам: «Проникнути в саму суть
явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші
почуття, і так написати про це явище, щоб це залишалося дієвим і
через рік, і через десять років ... » глибині дослідження, вмінню передати і
«закріпити» справжні людські емоції у творі, так, щоб читач
і через багато років відчував почуття співпереживання, він навчався у росіян
письменників. «У Достоєвського, - писав Хемінгуей, - є речі, яким вірити і
яким не віриш, але є й такі правдиві, що, читаючи їх. відчуваєш, як
змінюєшся сам, - слабкість і безумство, порок і святість, одержимість азарту
ставали реальністю, як ставали реальністю пейзажі і дороги
Тургенєва і пересування військ, театр військових дій, офіцери, солдати і
битви у Толстого ».
Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначалося і світогляд
письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато їздив у ті роки
по Європі, в якість журналіста був присутній на кількох міжнародних
конференціях. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів
його. Для всякого письменника важливо визначити своє місце в світі. Хемінгуею в цьому
допомогла греко-турецька війна. Він побачив страждання людей, побачив війну зовсім
іншими очима, ніж у 1918 році на італійському фронті. Через тридцять років він
згадував: «Я пам'ятаю, як я повернувся з Близького Сходу з зовсім розбитим
серцем і в Парижі намагався вирішити, чи повинен я присвятити все своє життя,
намагаючись зробити що-небудь з цим, або стати письменником. І я вирішив, холодний,
як змій, стати письменником і все своє життя писати так правдиво, як зможу ». У
цьому сенс громадської позиції Хемінгуея, яку він обрав на самому початку
своєї літературної кар'єри, - він вважав, що допоможе людям, якщо буде писати
нещадну правду про життя.
Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парку, маленькому, чистенькому
містечку, поряд з Чикаго - цим найбільшим торгово-промисловим Центром Середнього
Заходу. Гам робилися справи і Гроші, а тут, у цьому містечку котеджів і
коледжів, лише осідало нажите в Чикаго.
Він ріс у культурній, забезпеченій сім'ї, і батьки, кожен по-своєму,
намагалися спрямувати його інтереси. Батько - лікар за професією і етнограф-аматор
по душевній схильності - захоплювався полюванням, брав з собою Ерна в ліси, водив у
індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів,
придивлятися до незвичайної життя індіанців. Мабуть, він сподівався, що старший син
продовжить традицію сім'ї Хемінгуеєм, яка налічувала кілька
природничників, лікарів, етнографів, мандрівників-місіонерів.
А мати - любителька музики і живопису, навчалася співу і дебютувала в
нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, примушена була задовольнятися
викладанням, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на
віолончелі. Музиканта з Ерна не вийшло, але любов до гарної музики і до
хорошим картинам з новою силою прокинулася в Хемінгуея вже в зрілі творчі
роки.
Батько - супутник його дитинства і отроцтва. Але «після того, як йому виповнилося
п'ятнадцять років, у нього не було нічого спільного з «батьком» («Про

Результаты (украинский) 3:

Ернест Хемінгуей у повному обсязі закону можна охарактеризувати як грубої XX століття. І не тільки тому, що він
народився на століття - в 1899. І навіть не тому, що
все своє життя,