31-марта. До сегодняшнего дня на ра

31-марта. До сегодняшнего дня на работе не получал травм, но сегодня после обеда очень сильно поранился. Поднялась температура, я вернулся домой. Вот уже третий день лежу дома, болит спина и в груди. По-моему, простудился. Завтра выходной день, поэтому работающие в 20 км от участка Угорь в Кондубо, вернулись домой. По их словам с 15 апреля начнем сбрасывать бревна в реку. Такой работой мы еще не занимались. Интересно, как это будет?
30- марта начал моросить дождь, снег стал мягким, появилась слякоть. А сегодня снег стал окончательно таять. Вокруг вода, как в болоте. В лаптях ходить невозможно. Вчера от директора леспромхоза Курочкина не было никаких хороших новостей. Приехал, напился с главой участка и в бессознательном состоянии сел на сани и вернулся в Мантурово. Вот так начальники проедают помощь, которую выделяет государство, едят, пьют и наслаждаются жизнью. Помощи по карточкам не дают, говорят, в мазине пусто, конечно, все пропадет еще на складах и рынках. Вот уже месяц не дают никакой помощи, только мы с Экремом берем ночью сани и едем за 2 км в Угорь в магазин и по прошлой договоренности получаем продукты. А другим вообще ничего не дают. Иногда дают только половину положенной помощи, вторая половина идет в счет магазина. Народ злиться, но закрывает на это глаза, а другого выхода нет, все боятся что-то сказать, чтобы хуже не сделать. Что-то говорить или требовать очень опасно.

8-апреля. 3 апреля я пошел в больницу. Не смотря на то, что боль утихла, температура спала, спина очень болит, я взял бюллетень на два дня. Когда ходим с Экремом на работу валим 3 дерева, немного греемся у костра и возвращаемся домой. Мы уже устали валить лес, с одной стороны работа очень тяжелая, с другой- снег тает и ноги постоянно мокрые, еще и переживаем из-за того, что припасов все меньше и меньше. В последнее время ничего не дают.
6-апреля. Познакомился с агрономом сельсовета Угоря Дусей, образованная девушка, мы с ней долго беседовали. С ней и с Экремом мы собрались дома у его знакомой Зины и долго сидели. Рассказали, что мы пережили, девушки были очень удивлены. Бедеса была очень душевная. Задавшись вопросом, сможем ли мы снова вот так собраться, мы попрощались и вернулись домой. Здешние парни на войне, поэтому девушки к нам неравнодушны. Но наши с Экремом мамы постоянно напоминают нам: «Невесту ищите только из нашего народа, другие нам не нужны». Они нас наставляют, просят, иногда ругают. Мы клянемся, что не ослушаемся своих мам.

22-апреля. Чтобы перейти на другую работу 15 апреля пошел к коменданту за 43 км в Мантурово пешком. Он сообщил, что отныне я могу работать по профессии , после чего я отправился к директору ЛПХ. Он пообещал найти мне работу и сделать помощником начальника участка. «Ты возращайся домой, а я сообщу тебе обо всем»,- сказал он, но пока никаких новостей. В эти дни на участок Угорь пришло много одежды, обуви, костюмов, говорят американская помощь для депортированных. Через 3-5 дней мы с Экремом пошли на участок и потребовали выдать нам подарки. Однако нам сказали, что все уже поделили и отправили домой. Мы с Экремом пошли в управление, вызвали начальника и долго ругались с ним в кабинете бухгалтерии. «Завтра мы сообщим о ваших деяниях в Москву, вас всех поувольняют. Если мы этого не сделаем, не будем ни Аркадием, ни Романом»,- пригрозили мы. Они испугались, не знали что делать. Мы с Экремом ушли. Через некоторое время нас вызвали на склад, двум моим сестрам выдали шелковые платья, а нам с Экремом носки и ботинки. Мы радуемся и этому и тому, что нас боятся. После этого нам все выдают вовремя. А другим не дали ничего. Все разделили между собой. И этого не дали нашему народу. Нас с Экремом вызвали, сказали, что мы можем получить в магазине помощь по карточкам. Мы с Экремом взяли стопку карточек и получили мясо, сахар, крупу, мыло и вернулись домой. Очень обрадовались. За два месяца наелись масла с хлебом, напились сладкого чая. Остальным не дали ничего. Народ плачет, голодует, но ничего не может поделать. Вот так местные головы мучали наш народ. Получил письма от дядь, они живы-здорово. Погода снова ухудшилась, снег перестал таять, застыл. Вчера целые сутки не переставая шел дождь.

Результаты (украинский) 1:

31 березня. До сьогоднішнього дня на роботі отримав ніхто не постраждав, але у другій половині дня, дуже погано поранений. Лихоманка, я повернувся додому. Це третій день брехні вдома, болю в спині і грудей. На мій погляд зловив холодно. Вихідний завтра, так працює за 20 км від акне в Kondubo, повернувся додому. Вони сказали, з 15 квітня розпочати промивка журнали в річці. Цю роботу ми ще не займається. Цікаво, як це буде? 30 березня почав мряка, дощ, сніг став м'яким, там був сльоті. Але сьогодні сніг став нарешті танути. Біля води як і в це болото. Туфлі ходьбі неможливо. Сьогодні режисер фільму лісотехнічного Курочкін б не хороша новина. П'яний прибутку, зв'язався з головою сюжет і несвідоме сидів на сани і повернувся в Manturovo. Так що керівників витрачають допомоги, яка розподіляє держави, їсти, пити і насолоджуватися життям. Допомоги на картах не дають, скажімо, життям mazine порожній, звичайно, всі інші зникає на складах і ринків. Протягом місяця тепер пропонуємо ніяка допомога, тільки ми Èkremom брати санях ніч і привід 2 км в вугор в магазині і на останні угоди ми отримуємо продукцію. Інші не дати що-небудь. Іноді дати лише половину покласти допомоги, у другій половині переходить в сховище облікових записів. Люди отримують з розуму, але закриває очі, і Існує немає альтернативи, кожна людина є боюся сказати щось робити не гірше. Щось говорити про або вимагати дуже небезпечно. 8 квітня. 3 квітня, я пішов в лікарню. Незважаючи на те, що біль вщухли температура впала до спина дуже sore, я взяв бюлетень протягом двох днів. Коли ми ходимо з Èkremom до роботи, маленька дерево 3 valim greemsâ багаття та повернення додому. Ми вже втомився cut деревини, з одного боку, дуже важка робота, з іншого боку, сніг тане і ноги постійно мокрі, і ще через те, що все менше і менше поставок. Останнім часом нічого не дають. 6 квітня. Зустрілися агроном село для вугор Dusej, формується дівчина, ми говорили давно. З нею і з Èkremom ми зустрілися в будинок свого друга Зіна і сиділи протягом тривалого часу. Сказав, що ми пережили, дівчатка були дуже здивовані. Bedesa був дуже зворушливий. Поставивши на питання про те, чи ще раз зберемося, тому ми попрощалися і пішов додому. Місцеві хлопці на війні, тому дівчинки не байдужа до нас. Але наша Èkremom мам, постійно нагадали нам: "наречена пошук лише від нашого народу, нам не потрібні інші. Вони доручити нам, просять, іноді лаяли. Ми клянуться, що не ми не слухняні перед своїх матерів. 22 квітня. Щоб переключитися на іншу роботу 15 квітня пішов до коменданта за 43 км в Manturovo пішки. Він сказав, що тепер я можу працювати за професією, після чого я перейшла до директорії на ЛПХ. Він обіцяв, щоб знайти мені роботу і зробити заступник начальника сюжет. "Ви vozraŝajsâ додому і я буде інформувати вас про все," сказав він, але до цих пір немає новин. Ці дні сюжет вугор прийшло багато одягу, взуття, костюми, скажімо американської допомоги депортованих. Через 3-5 днів Èkremom ми поїхали до станції і зажадав капітуляції нас подарунки. Однак, нам сказали, що все вже розділена і відправили додому. Ми Èkremom пішов до адміністрації, викликало голову і довго прокляті його в офіс бухгалтерського обліку. «Завтра ми розповімо про ваші дії в Москві, ви всі pouvol′nâût. Якщо ми не робимо, не буде, Аркадій ані римського "під загрозою нас. Вони були налякані, не знав, що робити. Ми Èkremom зникли. Через деякий час ми викликали на склад, мій дві сестри видав шовкові сукні і ми Èkremom з шкарпетки й черевики. Ми радіти, і це і що нам боятися. Після цього ми все кинути в часі. Та іншим не дали нічого. Всі поділили між собою. І це не було приділено нашого народу. Нам, Èkremom сказав, що ми можемо отримати допомогу в магазині картки. Ми Èkremom взяв стос карт і отримав м'ясо, цукор, борошно, МИЛО і повернувся додому. Були дуже схвильовані. Два місяці хліб, вершкове масло, gorged отримав п'яний солодкого чаю. Інші не дали нічого. Народний прихильником голодні крики, але не можуть нічого з цим зробити. Так що місцевий керівник мучили нашого народу. Отримали електронні листи від дядька, вони живі прохолодно. Погода знову погіршився, сніг, зупинився, застиг. Сьогодні весь день йшов дощ нон стоп.

Результаты (украинский) 2:

31-березня. До сьогоднішнього дня на роботі не отримував травм, але сьогодні після обіду дуже сильно поранився. Піднялася температура, я повернувся додому. Ось уже третій день лежу вдома, болить спина і в грудях. По-моєму, застудився. Завтра вихідний день, тому що працюють в 20 км від ділянки Вугор в Кондубо, повернулися додому. За їх словами з 15 квітня почнемо скидати колоди в річку. Такою роботою ми ще не займалися. Цікаво, як це буде?
30- березня розпочав моросіть дощ, сніг став м'яким, з'явилася сльота. А сьогодні сніг став остаточно танути. Навколо вода, як у болоті. У постолах ходити неможливо. Вчора від директора ліспромгоспу Курочкіна не було ніяких хороших новин. Приїхав, напився з главою ділянки і в несвідомому стані сів на сани і повернувся в Мантурово. Ось так начальники проїдають допомогу, яку виділяє держава, їдять, п'ють і насолоджуються життям. Допомоги за картками не дають, кажуть, в Мазіне порожньо, звичайно, все пропаде ще на складах і ринках. Ось уже місяць не дають ніякої допомоги, тільки ми з Екрем беремо вночі сани і їдемо за 2 км в Вугор в магазин і по минулій домовленості отримуємо продукти. А іншим взагалі нічого не дають. Іноді дають тільки половину покладеної допомоги, друга половина йде в рахунок магазину. Народ злитися, але закриває на це очі, а іншого виходу немає, всі бояться щось сказати, щоб гірше не зробити. Щось говорити або вимагати дуже небезпечно. 8-квітня. 3 квітня я пішов до лікарні. Не дивлячись на те, що біль вщух, температура спала, спина дуже болить, я взяв бюлетень на два дні. Коли ходимо з Екрем на роботу валимо 3 дерева, трохи гріємося біля багаття і повертаємося додому. Ми вже втомилися валити ліс, з одного боку робота дуже важка, з другого- сніг тане і ноги постійно мокрі, ще й переживаємо через те, що припасів все менше і менше. Останнім часом нічого не дають. 6-квітня. Познайомився з агрономом сільради вугор Дусею, освічена дівчина, ми з нею довго розмовляли. З нею і з Екрем ми зібралися вдома в його знайомої Зіни і довго сиділи. Розповіли, що ми пережили, дівчата були дуже здивовані. Бедеса була дуже душевна. Задавшись питанням, чи зможемо ми знову ось так зібратися, ми попрощалися і повернулися додому. Тутешні хлопці на війні, тому дівчата до нас небайдужі. Але наші з Екрем мами постійно нагадують нам: «Наречену шукайте тільки з нашого народу, інші нам не потрібні». Вони нас наставляють, просять, іноді лають. Ми клянемося, що не порушив своїх мам. 22-квітня. Щоб перейти на іншу роботу 15 квітня пішов до коменданта за 43 км у Мантурово пішки. Він повідомив, що відтепер я можу працювати за професією, після чого я відправився до директора ЛПХ. Він пообіцяв знайти мені роботу і зробити помічником начальника дільниці. «Ти возращаться додому, а я повідомлю тобі про все», - сказав він, але поки ніяких новин. У ці дні на ділянку Вугор прийшло багато одягу, взуття, костюмів, кажуть американська допомога для депортованих. Через 3-5 днів ми з Екрем пішли на ділянку і зажадали видати нам подарунки. Однак нам сказали, що все вже поділили і відправили додому. Ми з Екрем пішли в управління, викликали начальника і довго лаялися з ним в кабінеті бухгалтерії. «Завтра ми повідомимо про ваших діяннях до Москви, вас всіх позвільняли. Якщо ми цього не зробимо, не будемо ні Аркадієм, ні Романом », - пригрозили ми. Вони злякалися, не знали що робити. Ми з Екрем пішли. Через деякий час нас викликали на склад, двом моїм сестрам видали шовкові сукні, а нам з Екрем шкарпетки і черевики. Ми радіємо і цьому і тому, що нас бояться. Після цього нам все видають вчасно. А іншим не дали нічого. Всі розділили між собою. І цього не дали нашому народові. Нас з Екрем викликали, сказали, що ми можемо отримати в магазині допомогу за картками. Ми з Екрем взяли стопку карток і отримали м'ясо, цукор, крупу, мило і повернулися додому. Дуже зраділи. За два місяці наїлися масла з хлібом, напилися солодкого чаю. Решті не дали нічого. Народ плаче, голодує, але нічого не може вдіяти. Ось так місцеві голови мучили наш народ. Одержав листа від дядь, вони живі-здорово. Погода знову погіршилася, сніг перестав танути, застиг. Вчора цілу добу не перестаючи йшов дощ.

Результаты (украинский) 3:

Він був живий, штовхається, працює у військовому штабі.
Вже втомилися від деревами лісу. До роботи, обробка риби виловлює дерева не хочуть, але, як я згадую, що для мене в сім'ї, готовий працювати наприкінці дня для того, щоб врятувати їх від голоду. Для того, щоб проводити вільний час,31-ГО березня. На сьогоднішній день, на роботі не отримав ніяких травм, але сьогодні після обіду дуже поранился. Температура виросла, я повернувся додому. Це вже третій день вранці раді додому, біль у спині і в груди. На мою думку, хочеться зловили.Завтра вихід на добу, що працює в 20 км від площі суші в Кондубо, повернулася додому. За їх словами, 15 квітня почати скинути колод у руслі ріки. Цю роботу ми ще не займався. Цікаво, як це буде?
30 Березня почала щільно поєдинок дощ, сніг було, м'яко, потужний карликових. І сьогодні не була повністю танути сніг. Біля води, як на болоті. Про магазин палітурника ходити не можна.Вчора директор Біловезьких угод часто порушують генеральний директор не було гарні новини. Приходьте рясно, з головою станції та в несвідомому стані - ви сидите на сани і повернувся до Мантурово. Це так вони почнуть їжі до керівників,Яка виділяє держава, з'їсти, пити і отримувати задоволення від життя. Допомога в співвідношенні картку не передбачається, що кажуть, в мазине порожній, звичайно, всі ваші душі ще на складах і ринків. Це вже місяць не дає будь-яку допомогу,Ми беремо на себе тільки з Экремом вночі, сани і мають намір за 2 км на суші в магазин і останньої угоди отримати продукти. А з іншого - не. Іноді давати тільки половина гачок допомоги,Другий тайм пройшов в магазині. Люди чорт його, але закриває очі, і немає іншого шляху немає, всі бояться, що сказати, що гірше. Тобто чи позову дуже небезпечно. Господь 8-го квітня.3 Квітня, я пішла до лікарні. Незважаючи на те, що біль мають дещо вщухла, температура вщухли, буксування дуже болить, брала бюлетень на два дні. Коли ми обманюємо самі себе з Экремом працювати Valim Guerreiro, Карлос 3 дерево,Нещодавно, нічого.
6-го квітня. Зустрічався з людьми\\\агентства Кароль Угоря Дусеи, освічений дівчина, ми з вами говорили протягом тривалого часу. З ним і з Экремом ми зібралися вдома у свого знайомого Зіна і довго сидячи.Трохи греемся Firelight і повернеться додому. Ми вже втомилися деревами лісу, з одного боку праця дуже важка, з іншого боку, тане сніг і ніг постійно мокрими, але і переживають через те, що Велика Британія менше, і менше.Казали, що ми пережили, дівчата були дуже здивовані. Бедеса була дуже добрим. Спорожнення ті питання, чи ми зможемо задовольнити знову це так, ми усипальниці польських королів та повернулася додому. Справжній хлопці в війни,Таким чином, ми вивчаємо шляхи для дівчат. Але ми з мамою Экремом постійно нагадують нам: 'наречену шукають тільки з нашого народу, ми не потрібні інші". Вони нас, які співають, прохання, іноді жарти. Ми клянемся,Це не дотримуються своїх мам. Господь 22-го квітня. Щоб перейти до іншої роботи 15 квітня він пішов до командира в 43 км на Мантурово пішки. Він зазначив, що зараз я можу працювати за спеціальністю, після чого я пішла до основного випус- ку директор проекту.Він пообіцяв, що він буде мене працювати, і зробити це помічника начальника. 'Ти возращаися додому, і я вам обов'язково повідомлю про всі', - сказав він, але поки немає. Цими днями у сфері суші приходять набагато одяг, взуття, одягу,Вони кажуть, що американської допомоги для депортованих. Через 3-5 дні, ми з Экремом пішла в районі і попросив надати нам подарунки. Проте, ми сказали, що все вже перегородив шлагбаум і відправила додому. Ми Экремом пішла в офіс,Є головним і довго були лаялися з ним у кабінет бухгалтерського обліку. "Завтра, ми повідомимо вас про ваші дії в Москві, у вас все KOORT. Якщо ми не зробимо так, не Новіков, ні Ronan' ,- ми знаходяться під загрозою.Вони не бояться, не знав, що робити. Ми Экремом пішли. Через деякий час ми привезли на склад, дві мої сестри видали шовкові сукні, і ми з Экремом шкарпетки і чоботи. Ми раділи в цьому і тим, що ми не боїмося.Після цього ми всі видаються на час. Та інші не дали нічого. Всі діляться між собою. І для цього зовсім не треба наш народ. З нами Экремом створили, я думаю, що ми зможемо отримати допомогу в магазин за соціальними продуктовими картками.Ми Экремом взяв стопку карток і отримав м'ясо, цукор, пшоняна крупи, мило і повернулася додому. Це добре seemeth до вас. У двох місяців хоча Степан Аркадійович нафти з хлібом, солодкий чай. Решта не принесли нічого. Люди плаче, голодует,Але нічого, що могло б. Це - тому що місцеві голови проповідь повний безшлюбності нашого народу. Я одержала листи від дядь, вони живі, це круто. Погода в черговий раз громадян погіршилися, припинився сніг найбільшого сніговика, є завмер. Вчора весь день не перестаючи дощ.