И даже спустя два года после выселе

И даже спустя два года после выселения, в 1946 году, положение спецпереселенцев оставалось крайне тяжелым. Так, согласно письму НКВД Марийской ССР и СССР, по состоянию на 23 февраля 1946 г., «жилищные и бытовые условия спецпереселенцев крымских татар, работающих в Марийском бумкомбинате, неудовлетворительны. Значительная часть спецпереселенцев проживает в непригодных для жилья помещениях... Теплой одеждой, обувью и другими промтоварами спецпереселенцы снабжаются крайне неудовлетворительно. Из-за отсутствия одежды и обуви 129 трудоспособных спецпереселенцев не выходит на работу. Детские сады и ясли в комбинате не организованы, в результате чего имеют место невыходы на работу трудоспособных женщин» .
Ужасные условия труда, отсутствие элементарной медицинской помощи, разделенные семьи, запрет на перемещение за пределы того административно-территориального образования, к которому был "приписан" каждый спецпереселенец, - на такую жизнь обрекли власти целые неугодные им народы.
Условия жизни спецпереселенцев были дискриминационными - тяжелый, фактически рабский труд; доступ к руководящим должностям закрыт. Да что там руководящие должности - устроиться на работу по специальности для спецпереселенца было практически невозможно, при трудоустройстве существовало множество ограничений, юридически закрепленных – например, таких: «В числе неиспользуемых по специальности специалистов и квалифицированных рабочих имеются лица, которые до переселения из Крыма работали в органах связи и на железнодорожном транспорте, где их использовать согласно директивного указания НКВД СССР №1/1447 от 4 августа 1945 года запрещается» .
А вот один из случаев, сохранившихся в документации ОСП НКВД.
В апреле 1945 года нарком пищевой промышленности Зотов ходатайствовал о переводе в совхоз винкомбината «Абрау-Дюрсо» Краснодарского края спецпереселенца Абдишева Бекира, работавшего в филиале НИИ виноградарства и виноделия «Магарач» Ташкентской области, члена КПСС, директора виноградарского совхоза «Судак» с 1932 по 1941 годы. В письме Зотов cообщает, что Абдишев – «хороший организатор, великолепно знающий виноградарство и виноделие», и сейчас используется не по специальности. Ответ заместителя начальника ОСП НКВД СССР П.Мальцева непреклонен – «перевод разрешить не можем» .
Понятно, что подобных примеров, оставшихся за рамками официальной документации, в реальной жизни было множество. Власть, и без того осуществлявшая жесточайший надзор над спецпереселенцами, стремилась исключить малейшую возможность ослабления своего влияния.

Результаты (украинский) 1:

І ще два роки після виселення, у 1946 році року положення поселенці залишався похмурі. Так, за лист НКВД СРСР і Mari станом на 23 лютого 1946, "житла та умов життя для поселенців кримськотатарської людей, які працювали в Марій bumkombinate, незадовільною. Велику частину поселенців, які проживають в приміщеннях непридатний для людського життя. Теплий одяг, взуття та інші виготовлений Радянському поставляється вкрай незадовільним. Через відсутність одяг і взуття не поселенців здатні 129 виходить на роботу. Дитячі садки і ясла в роботах не організували, в результаті відсутності відбутися працездатних жінок ".Жахливі умови праці, відсутність елементарної медичної допомоги, розділених сімей, заборона на вихід за межі адміністративно територіальних сутності, який був "призначено" кожен specpereselenec-в такого роду життя є приречені їх небажаних народів вся влада.Условия жизни спецпереселенцев были дискриминационными - тяжелый, фактически рабский труд; доступ к руководящим должностям закрыт. Да что там руководящие должности - устроиться на работу по специальности для спецпереселенца было практически невозможно, при трудоустройстве существовало множество ограничений, юридически закрепленных – например, таких: «В числе неиспользуемых по специальности специалистов и квалифицированных рабочих имеются лица, которые до переселения из Крыма работали в органах связи и на железнодорожном транспорте, где их использовать согласно директивного указания НКВД СССР №1/1447 от 4 августа 1945 года запрещается» .А вот один из случаев, сохранившихся в документации ОСП НКВД.В апреле 1945 года нарком пищевой промышленности Зотов ходатайствовал о переводе в совхоз винкомбината «Абрау-Дюрсо» Краснодарского края спецпереселенца Абдишева Бекира, работавшего в филиале НИИ виноградарства и виноделия «Магарач» Ташкентской области, члена КПСС, директора виноградарского совхоза «Судак» с 1932 по 1941 годы. В письме Зотов cообщает, что Абдишев – «хороший организатор, великолепно знающий виноградарство и виноделие», и сейчас используется не по специальности. Ответ заместителя начальника ОСП НКВД СССР П.Мальцева непреклонен – «перевод разрешить не можем» . Понятно, что подобных примеров, оставшихся за рамками официальной документации, в реальной жизни было множество. Власть, и без того осуществлявшая жесточайший надзор над спецпереселенцами, стремилась исключить малейшую возможность ослабления своего влияния.

Результаты (украинский) 2:

І навіть через два роки після виселення, в 1946 році, положення спецпереселенців залишався вкрай важким. Так, згідно з листом НКВС Марійській РСР і СРСР, станом на 23 лютого 1946 р «житлові і побутові умови спецпереселенців кримських татар, що працюють в Марійському бумкомбінате, незадовільні. Значна частина спецпереселенців проживає в непридатних для житла приміщеннях ... Теплої одягом, взуттям та іншими промтоварами спецпереселенці забезпечуються вкрай незадовільно. Через відсутність одягу і взуття 129 працездатних спецпереселенців не виходить на роботу. Дитячі садки і ясла в комбінаті не організовані, в результаті чого мають місце невиходи на роботу працездатних жінок ».
Жахливі умови праці, відсутність елементарної медичної допомоги, розділені сім'ї, заборона на переміщення за межі того адміністративно-територіального утворення, до якого був" приписаний " кожен спецпереселенец, - на таке життя прирекли влади цілі неугодні їм народи.
Умови життя спецпереселенців були дискримінаційними - важкий, фактично рабська праця; доступ до керівних посад закритий. Та що там керівні посади - влаштуватися на роботу за фахом для спецпереселенців було практично неможливо, при працевлаштуванні існувало безліч обмежень, юридично закріплених - наприклад, таких: «У числі невикористовуваних за спеціальністю фахівців і кваліфікованих робітників є особи, які до переселення з Криму працювали в органах зв'язку і на залізничному транспорті, де їх використовувати згідно директивного вказівки НКВС СРСР №1 / тисячі чотиреста сорок сім від 4 серпня 1945 року забороняється ».
А ось один з випадків, що збереглися в документації ОСП НКВС.
У квітні 1945 року нарком харчової промисловості Зотов клопотав про переведення в радгосп вінкомбіната «Абрау-Дюрсо» Краснодарського краю спецпереселенців Абдішева Бекіра, який працював у філії НДІ виноградарства і виноробства «Магарач» Ташкентської області, члена КПРС, директора виноградарського радгоспу «Судак» з 1932 по 1941 роки. У листі Зотов cообщает, що Абдішев - «хороший організатор, чудово знає виноградарство і виноробство», і зараз використовується не за фахом. Відповідь заступника начальника ОСП НКВС СРСР П.Мальцева непохитний - «переклад дозволити не можемо».
Зрозуміло, що подібних прикладів, які залишилися за рамками офіційної документації, в реальному житті було безліч. Влада, і без того здійснювала найжорстокіший нагляд над спецпереселенцамі, прагнула виключити найменшу можливість ослаблення свого впливу.

Результаты (украинский) 3:

І навіть після перших двох років після виселення, у 1946 році, депортованих під час колективізації залишився вкрай складно. Наприклад, відповідно до листа незалежності Марі Ель матчі української РСР і СРСР, а на 23 лютого 1946 г.,