После такой разлуки я его больше не

После такой разлуки я его больше не видел. Переехали Волгу на каждой станции проверяли солдаты с красными погонами. За Волгой были тогда одни лагеря для заключенных. Политические заключенные и высланные, везде проволочные ограждения. Мы залезли в какое-то трубообразное отверстие и прятались 3 дня. Подъехали к мосту очень длинному, поезда ехали медленно около 2 часов. Доехали до города Пензы, сошли с эшелона и узнавали куда ехать дальше. Нас поймала милиция и сдала начальнику милиции майору. Он нас задержал на 3 дня. Ему привозили из дома обед, сам не ел, нам отдавал. А мы тогда были голодные и ели с удовольствием. Потом спрашивал откуда, зачем мы едем на поездах? Мы сказали, что мы отстали от поезда, куда наших родителей отправили не знаем. Но тогда я был уже опытный и знал как отвечать милиции. Не сказал, что сбежали с Башкирии. Тогда побег с высылки пахла 25 годами каторги, а товарищ был не опытный. После 3 дней он сказал, что тоже не знал куда отправили наших родителей. Он сказал: «Здесь держать вас не могу, отправлю туда, где родились». Он написал направление на куске бумаги, без печати, указал: начальник вокзала города Пензы. Даже фамилию свою не указал. Он предупредил, чтобы на товарных поездах не ездили. Вначале хотел отправить нас в детскую колонию. Когда я рассказал ему свою автобиографию, он меня понял и помогал нам уехать. Только пассажирскими поездами, но на них нужно билеты покупать, а денег у нас нет. Он сам помогал нам залезть на крышу вагона. Там уже билет не нужен. Когда поезд тронулся, на крышах людей было больше, чем внутри. Проехали первую ночь дальше в сторону городов России. Тут уже красные погоны исчезли, появились зеленые. Пошли на свободную зону, так доехали до города Балашов. Спустились с вагонов запастись продуктами. Помогали пассажирам таскать их груз к отъезжающим поездам, чтобы заработать. Они нам дали немного денег, кусок хлеба. Когда ехали на верху вагона, замазались сажей от дыма паровоза, только глаза и зубы блестели между сажей. К нам подошла одна бабушка, сказала: «Такие чумазые, куда вы едите?». Мы ей объяснили свое положение, она нас пожалела. «Пойдемте ко мне домой, я живу одна. Я вас вымою, поживете у меня». И так пошли с бабушкой к ней домой, недалеко от вокзала. Она, правда, была одна, хозяйство большое – нужны были рабочие руки. Троих сыновей забрали на фронт. На двух получила известия о гибели. От третьего нет писем, деда похоронила. Она была очень доброй, относилась к нам как мать. Растопила русскую баню, раздела нас. Мы попарились, искупались и стали чистыми и красивыми мальчиками. Дала нам другую одежду, пока мы были в бане, она накрыла стол свежеиспеченным хлебом и молоком. Такого мы давно не ели.

Результаты (украинский) 1:

Після цього поділу більше не бачив. Переміщено Волги на кожній станції перевіряли солдатів з червоним еполети. За Волгу були деякі таборах. Політичних в'язнів і вигнані, дріт огорожі скрізь. Ми отримали в отвір і приховати truboobraznoe 3 днів. Під'їхав до дуже довгого поїздів міст були подорожуючих повільно близько 2:0. Досягнуто місто Пенза, нащадками Ешелон і дізнатися куди йти далі. Ми зловили поліція начальник поліції і Мер. Він був затриманий протягом 3 днів. Він приніс обід з дому, їли самого себе дав нам. А потім ми були голодні і їли із задоволенням. Потім запитаєте, чому ми переходите на поїзді? Нам сказали, що ми відстає поїзда, де наші батьки, надіслані не знаю. Але потім я був уже досвідченим і знала, як реагувати в поліцію. Не сказати, що втік з Васнєцова. Потім бігти з вигнання 25 років каторжні пахла як на товариш не був досвідчений. Після 3 днів він сказав, що він теж не знаю, де відправляти наших батьків. Він сказав: «ви не можете пост, там, де вони народилися тут тримати. Він написав направлення на клаптику паперу, немає друк, сказав: головний вокзал в Пензенської. Навіть його прізвище, ім'я не вказується. Він попередив, проїхали товарних поїздів. Спочатку хотів відправити нас в колонії. Коли я сказав, мої автобіографія, він зрозумів, що мені і допомогли нам залишити. Пасажирські потяги, але вони повинні купити квитки і гроші у нас немає. Вони допомогли нам вийти на дах автомобіля. Уже квиток не є обов'язковим. Коли залізничного переїзду на дахах людей було більше, ніж усередині. Першу ніч поїхали на до міста Росії. Тут червоний Погони зник, з'явилися зелений. Пішов до вільної зоні, таким чином досягається місто Балашов. Нащадками автомобілів щоб запастися вгору на продовольчі товари. Допомогли пасажирів нести свій вантаж на інші від'їжджаючих потяги заробити. Вони дали нам мало грошей, шматок хліба. Коли Роде поверх вагонки, zamazalis′ сажі з димом пар локомотив, тільки очі і зубів навколо приміщення виник між сажі. Одна бабуся підійшов до нас, сказав: "таким безладним догляд за шкірою обличчя де поїсти?". Ми вже пояснювали його позиції, вона відчувала, на жаль для нас. "Прийти до мене в будинок, я живу один. Я vymoû, poživete я. І тому він пішов з нею до себе додому, недалеко від залізничного вокзалу. Вона, однак, був один економіки великих необхідні робочі руки. Троє синів взяв на фронт. Два отримав звістку про смерть. Ні третіх листів, дід був похований. Вона була дуже добре, належав до нас як мати. Має парову лазню, розділ з нас. Ми poparilis ', купалися і стати хлопчиків чистим і красивим. Дала нам різні одягу, хоча ми були в ванні, вона охоплює таблиці свіжоспечений хліб і молоко. Це у нас не з'їв.

Результаты (украинский) 2:

Після такої розлуки я його більше не бачив. Переїхали Волгу на кожній станції перевіряли солдати з червоними погонами. За Волгою були тоді одні табору для ув'язнених. Політичні в'язні і вислані, скрізь дротові огорожі. Ми залізли в якесь трубообразную отвір і ховалися 3 дня. Під'їхали до мосту дуже довгому, поїзди їхали повільно близько 2:00. Доїхали до міста Пензи, зійшли з ешелону і дізнавалися куди їхати далі. Нас зловила міліція і здала начальнику міліції майору. Він нас затримав на 3 дні. Йому привозили з дому обід, сам не їв, нам віддавав. А ми тоді були голодні і їли із задоволенням. Потім питав звідки, навіщо ми їдемо на поїздах? Ми сказали, що ми відстали від поїзда, куди наших батьків відправили не знаємо. Але тоді я був уже досвідчений і знав як відповідати міліції. Не сказав, що втекли з Башкирії. Тоді втечу з висилки пахла 25 роками каторги, а товариш був недосвідчений. Після 3 днів він сказав, що теж не знав куди відправили наших батьків. Він сказав: «Тут тримати вас не можу, відправлю туди, де народилися». Він написав напрямок на шматку паперу, без печатки, вказав: начальник вокзалу міста Пензи. Навіть прізвища свого не вказав. Він попередив, щоб на товарних поїздах не їздили. Спочатку хотів відправити нас в дитячу колонію. Коли я розповів йому свою автобіографію, він мене зрозумів і допомагав нам виїхати. Тільки пасажирськими поїздами, але на них потрібно квитки купувати, а грошей у нас немає. Він сам допомагав нам залізти на дах вагона. Там вже квиток не потрібен. Коли поїзд рушив, на дахах людей було більше, ніж усередині. Проїхали першу ніч далі в бік міст Росії. Тут вже червоні погони зникли, з'явилися зелені. Пішли на вільну зону, так доїхали до міста Балашов. Спустилися з вагонів запастися продуктами. Допомагали пасажирам тягати їх вантаж до від'їжджають поїздам, щоб заробити. Вони нам дали трохи грошей, шматок хліба. Коли їхали на верху вагона, замазали сажею від диму паровоза, тільки очі і зуби блищали між сажею. До нас підійшла одна бабуся, сказала: «Такі замурзані, куди ви їсте?». Ми їй пояснили своє становище, вона нас пошкодувала. «Ходімо до мене додому, я живу одна. Я вас помию, поживете у мене ». І так пішли з бабусею до неї додому, недалеко від вокзалу. Вона, правда, була одна, господарство велике - потрібні були робочі руки. Трьох синів забрали на фронт. На двох отримала звістки про загибель. Від третьої немає листів, діда поховала. Вона була дуже доброю, ставилася до нас як мати. Розтопила російську лазню, розділу нас. Ми попарилися, викупалися і стали чистими і красивими хлопчиками. Дала нам інший одяг, поки ми були в лазні, вона накрила стіл свіжоспеченим хлібом і молоком. Такого ми давно не їли.

Результаты (украинский) 3:

Після такої поділу я не бачив. ПЕРЕБРАВ коньяку на кожній АЗС зареєстрованого солдатів із червоним фотографувати. Банки були заселені тоді деякі табори для ув'язнених. Політичних в'язнів і виганяли,Де б дроту гвардії. Ми піднялися в трубообразное отвір і приховування 3 дні. Їхали до моста дуже довго, готує мандрували повільно близько 2 годин. Мають гарний поїздки до міста - пенсіонерів,Зникають з передньою-line і серцях куди йти далі. Ми спіймали міліції і відкладається головний міліцейський дисципліни. Він нас затримали за 3 днів. Він пройшов шлях від домашнього обід, сам не з'їли, ми замовили.І тоді ми будемо мати й з'їсти з задоволенням ситий. Потім він запитав, де, чому ми збираємося на електричках? Ми вже говорили, що ми відстали поїзда, де наші батьки відправили не знаю.Але потім я вже був досвідчений і знали, як реагувати. Не повідомив, що втекли з Уфи. Потім втекла з висилки пахла реалізували 25 років, і товариш не відчували. Після 3 днів, сказав він,Ми не знаємо, куди відправляти наших батьків. Він сказав: "Тут, щоб зберегти вам не вдається, надішліть там, де вони народилися". Він написав шматок паперу, без друку, відзначив: головний вокзал міста компенсацій.Навіть його ім'я не вказується. Він попередив, що торгова марка готує не подорожі. З самого початку я хотів би, щоб надіслати нам дитячої колонії. Коли я розповів йому резюме, він мене розуміли і допомогла нам вийти.Лише пасажирських поїздів, а до них ви хочете придбати квитки, і гроші, які ми не маємо. Він допоміг нам повзе на даху вагончику. Існує вже квиток не потрібно. Коли перейшов потяг, на дахах людей було більше, ніж всередині.Перехрещені першу ніч далеко до міст Росії. Було зроблено червоний зникли, зелений. Пішов до вільної зони, так добре поїздки до міста церкви. Зійшов з автомобілів швидкої допомоги.Допомогли пасажирів релізе їх вантажі до отъезжающим готує для того, щоб заробити гроші. Вони дали нам трохи грошей, шматок хліба. Під час подорожей у верхній частині легкових автомобілів, і замазались сажа від диму пароварка ствол,Тільки очах і зубах при яскравому starlit слави, між у вигляді сажі. У нас вже досягла одна бабуся, - сказав: 'Такі чумазые, де ви їсте? ". У нас він пояснив свою позицію, ми доклав колосальні зусилля. 'Давайте повернемося до мого будинку, я живу один. Я вам вымою,Поживете я". І так пішла від бабусі до себе додому, не далеко від залізничного вокзалу. Вона була, то правда, була одна, і великий, робочі руки були потрібні. Три сини підібрали на фронті. У двох отримали звістку про смерть.З третього ні листи, дідусь захоплення". Вона була дуже гарна, ставилася до нас як матері. Растопила турецька лазня, підрозділ США. Ми попарились, більше чисте і ходи і стати гарним хлопчиків. Подарував нам різні предмети одягу,Проте, доки ми були в ванни, вона казначейства сша desk свіжоспеченого хліба і молока. Таких, як ми мають давні ялини.