Мне очень досадно, что Клара намедн

Мне очень досадно, что Клара намедни, правда, по причине моей рассеянности, ошибкою распечатала и прочла мое письмо к тебе. Она написала мне весьма глубокомысленное, философское письмо, где пространно доказывает, что Коппелиус и Коппола существуют только в моем воображении, они лишь фантомы моего «я», которые мгновенно разлетятся в прах, ежели я их таковыми признаю. В самом деле, кто бы мог подумать, что ум, так часто светящийся подобно сладостной мечте в этих светлых, прелестных, смеющихся детских глазах, мог быть столь рассудителен, столь способен к магистерским дефинициям. Она ссылается на тебя. Вы вместе говорили обо мне. Ты, верно, читаешь ей полный курс логики, чтобы она могла так тонко все различать и разделять. Брось это! Впрочем, теперь уже нет сомнения, что продавец барометров Джузеппе Коппола вовсе не старый адвокат Коппелиус. Я слушаю лекции у недавно прибывшего сюда профессора физики, природного итальянца, которого, так же, как и знаменитого натуралиста, зовут Спаланцани. Он с давних лет знает Копполу, да и, кроме того, уже по одному выговору можно приметить, что тот чистейший пьемонтец. Коппелиус был немец, но, мне сдается, не настоящий. Я еще не совсем спокоен. Почитайте меня вы оба, ты и Клара, — если хотите, — мрачным мечтателем, я все же не могу освободиться от впечатления, которое произвело на меня проклятое лицо Коппелиуса. Я рад, что он уехал из города, как мне сказывал Спаланцани. Кстати, этот профессор — преудивительный чудак. Низенький, плотный человечек с выдающимися скулами, тонким носом, оттопыренными губами, маленькими острыми глазками. Но лучше, нежели из любого описания, ты узнаешь его, когда поглядишь в каком-нибудь берлинском карманном календаре на портрет Калиостро, гравированный Ходовецким. Таков именно Спаланцани! Намедни подымаюсь я к нему по лестнице и примечаю, что занавеска, которая обыкновенно плотно задернута над стеклянной дверью, слегка завернулась и оставила небольшую щелку. Сам не знаю, как это случилось, но я с любопытством заглянул туда. В комнате перед маленьким столиком, положив на него сложенные вместе руки, сидела высокая, очень стройная, соразмерная во всех пропорциях, прекрасно одетая девица. Она сидела напротив дверей, так что я мог хорошо рассмотреть ее ангельское личико. Меня, казалось, она не замечала, вообще в ее глазах было какое-то оцепенение, я мог бы даже сказать, им недоставало зрительной силы, словно она спала с открытыми очами. Мне сделалось не по себе, и я тихонько прокрался в аудиторию, помещавшуюся рядом. После я узнал, что девица, которую я видел, была дочь Спаланцани, по имени Олимпия; он держит ее взаперти с такой достойной удивления строгостью, что ни один человек не смеет к ней проникнуть. В конце концов тут сокрыто какое-то важное обстоятельство, быть может, она слабоумна или имеет какой другой недостаток. Но для чего пишу я тебе обо всем этом? Я бы мог лучше и обстоятельнее рассказать тебе все это на словах. Знай же, что через две недели я буду с вами. Я непременно должен видеть прелестного, нежного моего ангела, мою Клару. Тогда рассеется то дурное расположение духа, которое (признаюсь) едва не овладело мною после ее злополучного рассудительного письма, поэтому я не пишу к ней и сегодня.
Кланяюсь несчетное число раз и т. д. и т. д.

Нельзя измыслить ничего более странного и удивительного, чем то, что приключилось с моим бедным другом, юным студентом Натанаэлем, и о чем я собираюсь тебе, снисходительный читатель, теперь рассказать. Не приходилось ли тебе, благосклонный читатель, пережить что-либо такое, что всецело завладевало бы твоим сердцем, чувствами и помыслами, вытесняя все остальное? Все в тебе бурлит и клокочет, воспламененная кровь кипит в жилах и горячим румянцем заливает ланиты. Твой взор странен, он словно ловит в пустоте образы, незримые для других, и речь твоя теряется в неясных вздохах. И вот друзья спрашивают тебя: «Что это с вами, почтеннейший? Какая у вас забота, дражайший?» И вот всеми пламенными красками, всеми тенями и светом хочешь ты передать возникшие в тебе видения и силишься обрести слова, чтобы хотя приступить к рассказу. Но тебе сдается, что с первого же слова ты должен представить все то чудесное, великолепное, страшное, веселое, ужасающее, что приключилось тебе, и поразить всех как бы электрическим ударом. Однако ж всякое слово, все, чем только располагает наша речь, кажется тебе бесцветным, холодным и мертвым. А ты все ищешь и ловишь, запинаешься и лепечешь, и трезвые вопросы твоих друзей, подобно ледяному дуновению ветра, остужают жар твоей души, пока он не угаснет совершенно. Но ежели ты, как смелый живописец, сперва очертишь дерзкими штрихами абрис внутреннего твоего видения, то потом уже с легкостью сможешь накладывать все более пламенные краски, и живой рой пестрых образов увлечет твоих друзой, и вместе с тобой они увидят себя посреди той картины, что возникла в твоей душе. Должен признаться, благосклонный читатель, меня, собственно, никто не спрашивал об истории молодого Натанаэля; но ты отличн

Результаты (украинский) 1:

Я дуже дратує що Клара namedni, хоча, тому що мій absent-mindedness, oshibkoju друку і читати мій лист до вас. Вона написала мені дуже глибокі, філософські лист смутно доводить, що Koppelius і Коппола, що існують тільки в моїй уяві, вони тільки фантоми моє "я", яка миттєво рассипьте в попіл, якщо я підтверджую їх як такі. Справді, хто б міг подумати, що розум так часто світиться як солодкий сон в ці яскраві, привабливі, сміху діти в очі може бути так ясний, настільки здатний майстер визначень. Це відноситься до вас. Ви говорили про мене. Ви, правда, що ви читали її повний курс логіки, так що вона може так тонко все, розрізняють і розділити. Кинути його! Однак, немає сумніву, що продавець Джузеппе Коппола барометри не старий адвоката Koppelius. Я слухати лекції в професор Новоприбулі тут фізики, природний італійській, які, як і знаменитий натураліст, ім'я Spalancani. Він знає багато років на землі і, крім того, вже один акцент, я можу, що найчистіший p'emontec. Koppelius — німецький, але я здамся, не реальні. Я все ще не дуже спокійно. Прочитай мене ви ви і Клара — якщо ви хочете — похмурі мрійник, я все ще не може звільнитися від враження, що справила на мене damn людина Koppeliusa. Я радий, що він пішов з міста, як я вже сказав Spalancani. До речі, це професор є preudivitel'nyj ексцентричний. Трохи низький, щільні людина з видатних вилиці, тонкий ніс, виступаючим губи, невеликий пильне око. Але краще, ніж будь-який з описів, ви можете знати його, коли він був шкодуючи його втратили в берлінському районі кишенькового календарика в портрет Cagliostro, викарбувані Hodoveckim. Це саме Spalancani! Нещодавно я podymajus' йому на сходах і primechaju, що завісу що зазвичай щільно zadernuta на скляні двері, акуратно загорнуті і залишив невеликий shhelku. Не знаю, як це трапилося, але я цікаво подивився назад. У номері перед маленький столик, поставити на ньому зібрали руки, сидячи, високий, дуже тонке пропорційної у всіх пропорції, красиво одягнені дівчина. Сіла, навпроти дверей, так що я міг бачити її ангельським особою. Мене, вона як видається, не помітили на всіх в її очах мав деякі оніміння, можна навіть сказати, не вистачало візуальну силу, як якщо б вона була сну відкритими очима. Я став незручно, і я спокійно проносу на аудиторію, біля pomeshhavshujusja. Після того, як я дізнався, що дівчина, коли я побачив, що була дочкою Spalancani, на ім'я Олімпія; Він тримає її укладена з таких строгість гідний подиву, що ніхто не сміє проникнути в неї. Врешті-решт це приховане деяких важливих обставин, може бути, вона slaboumna або має інші недолік. Але за те, що я пишу, щоб ви про все це? Я міг би краще і більше сказати вам, це все в слова. Також, знати, що у двох тижнів я буду з вами. Я повинен бачити досить, делікатний мій ангел, мій Клара. Потім розсіювати погано розташування Духа, що (я зізнаюся,) ледве мене осяяло після її нещасливий розумним лист, так що я не пишу, щоб його сьогодні.Я схиляю голову перед незліченну кількість разів, тощо., і т. д.Нельзя измыслить ничего более странного и удивительного, чем то, что приключилось с моим бедным другом, юным студентом Натанаэлем, и о чем я собираюсь тебе, снисходительный читатель, теперь рассказать. Не приходилось ли тебе, благосклонный читатель, пережить что-либо такое, что всецело завладевало бы твоим сердцем, чувствами и помыслами, вытесняя все остальное? Все в тебе бурлит и клокочет, воспламененная кровь кипит в жилах и горячим румянцем заливает ланиты. Твой взор странен, он словно ловит в пустоте образы, незримые для других, и речь твоя теряется в неясных вздохах. И вот друзья спрашивают тебя: «Что это с вами, почтеннейший? Какая у вас забота, дражайший?» И вот всеми пламенными красками, всеми тенями и светом хочешь ты передать возникшие в тебе видения и силишься обрести слова, чтобы хотя приступить к рассказу. Но тебе сдается, что с первого же слова ты должен представить все то чудесное, великолепное, страшное, веселое, ужасающее, что приключилось тебе, и поразить всех как бы электрическим ударом. Однако ж всякое слово, все, чем только располагает наша речь, кажется тебе бесцветным, холодным и мертвым. А ты все ищешь и ловишь, запинаешься и лепечешь, и трезвые вопросы твоих друзей, подобно ледяному дуновению ветра, остужают жар твоей души, пока он не угаснет совершенно. Но ежели ты, как смелый живописец, сперва очертишь дерзкими штрихами абрис внутреннего твоего видения, то потом уже с легкостью сможешь накладывать все более пламенные краски, и живой рой пестрых образов увлечет твоих друзой, и вместе с тобой они увидят себя посреди той картины, что возникла в твоей душе. Должен признаться, благосклонный читатель, меня, собственно, никто не спрашивал об истории молодого Натанаэля; но ты отличн

Результаты (украинский) 2:

Мені дуже прикро, що Клара напередодні, правда, через моєї неуважності, помилкою роздрукувала і прочитала мій лист до тебе. Вона написала мені дуже глибокодумне, філософське лист, де докладно доводить, що Коппелиус і Коппола існують тільки в моїй уяві, вони лише фантоми мого «я», які миттєво розлетяться в прах, якщо я їх такими визнаю. Справді, хто б міг подумати, що розум, так часто світиться подібно солодкої мрії в цих світлих, чарівних, сміються дитячих очах, міг бути настільки розважливий, настільки здатний до магістерських дефініція. Вона посилається на тебе. Ви разом говорили про мене. Ти, мабуть, читаєш їй повний курс логіки, щоб вона могла так тонко все розрізняти і розділяти. Кинь це! Втім, тепер уже немає сумніву, що продавець барометрів Джузеппе Коппола зовсім не старий адвокат Коппелиус. Я слухаю лекції у недавно прибув сюди професора фізики, природного італійця, якого, так само, як і знаменитого натураліста, звуть Спаланцани. Він з давніх років знає Копполу, та й, крім того, вже хоча б догані можна помітити, що той найчистіший пьемонтец. Коппелиус був німець, але, мені здається, не справжній. Я ще не зовсім спокійний. Почитайте мене ви обидва, ти і Клара, - якщо хочете, - похмурим мрійником, я все ж не можу звільнитися від враження, яке справило на мене прокляте особа Коппелиуса. Я радий, що він виїхав з міста, як мені казав Спаланцани. До речі, цей професор - преудівітельний дивак. Низенький, щільний чоловічок з видатними вилицями, тонким носом, відстовбурченими губами, маленькими гострими очицями. Але краще, ніж з будь-якого опису, ти дізнаєшся його, коли подивишся в якомусь берлінському кишеньковому календарі на портрет Каліостро, гравірування Ходовецкий. Такий саме Спаланцани! Намедни піднімаюся я до нього по сходах і помічаю, що фіранка, яка зазвичай щільно запнута над скляними дверима, злегка загорнулася і залишила невелику щілину. Сам не знаю, як це сталося, але я з цікавістю зазирнув туди. У кімнаті перед маленьким столиком, поклавши на нього складені разом руки, сиділа висока, дуже струнка, пропорційна у всіх пропорціях, прекрасно одягнена дівчина. Вона сиділа навпроти дверей, так що я міг добре розглянути її ангельське личко. Мене, здавалося, вона не помічала, взагалі в її очах було якесь заціпеніння, я міг би навіть сказати, їм бракувало зорової сили, немов вона спала з відкритими очима. Мені стало не по собі, і я тихенько прокрався в аудиторію, що містилася поруч. Після я дізнався, що дівчина, яку я бачив, була дочка Спаланцани, на ім'я Олімпія; він тримає її під замком з такою гідною подиву строгістю, що жодна людина не сміє до неї проникнути. Зрештою тут криється якась важлива обставина, можливо, вона недоумкуватих чи має якийсь інший недолік. Але для чого пишу я тобі про все це? Я б міг краще і грунтовніше розповісти тобі все це на словах. Знай же, що через два тижні я буду з вами. Я неодмінно повинен бачити чарівного, ніжного мого ангела, мою Клару. Тоді розсіється то поганий настрій, яке (зізнаюся) ледь не пережив і після її нещасливого розважливого листи, тому я не пишу до неї і сьогодні.
Вклоняюся незліченну кількість разів і т. Д. І т. Д.

Не можна вигадати нічого більш дивного і дивного, ніж те, що сталося з моїм бідним іншому, юним студентом Натанаеля, і про що я збираюся тобі, поблажливий читач, тепер розповісти. Чи не доводилося тобі, ласкавий читачу, пережити щось таке, що цілком заволодіває б твоїм серцем, почуттями і помислами, витісняючи все інше? Все в тобі вирує і клекоче, займання кров кипить у жилах і гарячим рум'янцем заливає щоки. Твій погляд дивний, він немов ловить в порожнечі образи, незримі для інших, і мова твоя втрачається в неясних зітхання. І ось друзі запитують тебе: «Що це з вами, шановний? Яка у вас турбота, найдорожчий? »І ось усіма полум'яними фарбами, всіма тінями і світлом хочеш ти передати виникли в тобі бачення і сілішься знайти слова, щоб хоча приступити до розповіді. Але тобі здається, що з першого ж слова ти повинен представити все те чудове, прекрасне, страшне, веселе, страхітливе, що сталося тобі, і вразити всіх як би електричним ударом. Однак ж всяке слово, все, чим тільки в своєму розпорядженні наша мова, здається тобі безбарвним, холодним і мертвим. А ти все шукаєш і ловиш, затинається і лепечешь, і тверезі питання твоїх друзів, подібно крижаному подуву вітру, остуджують жар твоєї душі, поки він не згасне зовсім. Але якщо ти, як сміливий художник, спершу окреслиш зухвалими штрихами абрис внутрішнього твого бачення, то потім вже з легкістю зможеш накладати все більш полум'яні фарби, і живий рій строкатих образів захопить твоїх друзів, і разом з тобою вони побачать себе посеред тієї картини, що виникла в твоїй душі. Повинен зізнатися, ласкавий читачу, мене, власне, ніхто не питав про історію молодого Натанаеля; але ти отличн