Віденська конвенція 1961 року про д

Віденська конвенція 1961 року про дипломатичні зносини: загальна характеристика.

Венская конвенция о дипломатических сношениях — один из основных международных договоров в области дипломатического права. Она была принята на международной конференции в Вене, которая проходила в период со 2 марта по 14 апреля 1961 года.[1] В конференции приняло участие 81 государство (СССР был также представлен БССР и УССР), около 40 из них подписали конвенцию. Конвенция регламентирует все основные вопросы дипломатического права: регламентируются виды и функции дипломатических миссий, процедура назначения главы дипломатического представительства, классы глав таких представительств, раскрывается понятие дипломатического иммунитета.

Согласно ст. 51 Конвенции, она вступала в силу на тридцатый день после сдачи на хранение двадцать второй ратификационной грамоты или акта о присоединении Генеральному секретарю Организации Объединённых Наций. Это произошло 24 апреля 1964 года.

Конвенция состоит из 53 статей и включает также два факультативных протокола: о приобретении гражданства сотрудниками дипломатических представительств и членами семей этих сотрудников, живущими вместе с ними, и об обязательном разрешении споров относительно толкования или применения Конвенции Международным Судом.

На 2010 год в ней участвуют 186 государств,[2]в факультативном протоколе о приобретении гражданства участвуют 51 государство,[3]об обязательном разрешении споров — 66 государств.[4]

Результаты (украинский) 1:

Vìdens′Ka konvencìâ Pro znosini diplomatičnì roku 1961: zagal′na функцію.Віденська Конвенція про дипломатичні відносини є одним з основних міжнародних договорів у сфері Дипломатичне право. Вона була прийнята на міжнародній конференції у Відні, який проходив в період з 2 березня по 14 квітня 1961 року. [1] на конференції були присутні 81 держави (СРСР був також представлений БРСР і СРСР), близько 40 з них підписали конвенцію. Конвенції регулює всі основні питання Дипломатичне право: регулює типи й функції дипломатичних місій, порядок призначення керівників іноземних дипломатичних місій, керівники таких класів уявлень, показав концепція Дипломатичний імунітет.Згідно зі ст. 51 Конвенції, набула чинності на єднається до неї після здачі двадцять друга документа про ратифікацію або приєднання секретареві організації Об'єднаних Націй. Це відбулося 24 квітня 1964 року.Конвенції складається з 53 статті а також містить два факультативного протоколу щодо придбання громадянством члени дипломатичних місій та членів їх сімей цих офіцерів, живуть разом з ними і щодо обов'язкове врегулювання спорів щодо тлумачення або застосування Конвенції Міжнародного суду юстиції.В 2010 році 186 Штати беруть участь, [2] в факультативного протоколу щодо придбання громадянства участь 51 держави [3], що стосуються обов'язкове врегулювання спорів-66 держав. [4]

Результаты (украинский) 2:

Віденська конвенція +1961 року про діпломатічні зносини: загальна характеристика.

Віденська конвенція про дипломатичні зносини - один з основних міжнародних договорів у сфері дипломатичного права. Вона була прийнята на міжнародній конференції у Відні, яка проходила в період з 2 березня по 14 квітня 1961 року. [1] У конференції взяло участь 81 держава (СРСР був також представлений БССР і УРСР), близько 40 з них підписали конвенцію. Конвенція регламентує всі основні питання дипломатичного права: регламентуються види та функції дипломатичних місій, процедура призначення глави дипломатичного представництва, класи глав таких представництв, розкривається поняття дипломатичного імунітету.

Згідно ст. 51 Конвенції, вона вступала в силу на тридцятий день після здачі на зберігання двадцять другої ратифікаційної грамоти або акта про приєднання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Це сталося 24 квітня 1964 року.

Конвенція складається з 53 статей і включає також два факультативних протоколи: про набуття громадянства співробітниками дипломатичних представництв та членами сімей цих співробітників, що живуть разом з ними, і про обов'язкове вирішення спорів стосовно тлумачення або застосування Конвенції Міжнародним Судом.

На 2010 рік у ній беруть участь 186 держав, [2] у факультативному протоколі про набуття громадянства беруть участь 51 держава, [3] про обов'язкове вирішенні спорів - 66 держав. [4]