Браверман начинает свой анализ явно

Браверман начинает свой анализ явной деградации труда в условиях монополистического капитала, кратко описывая происхождение наемного труда. Он пишет:

Если покупка и продажа рабочей силы существовали с древности, то класс наемных работников слал складываться в Европе только в четырнадцатом столетии; сколько-нибудь многочисленным же он стал только с возникновением промышленного капитализма... в восемнадцатом столетии. Наемные работники стали составлять большинство менее чем столетие назад, и то только в некоторых странах. В Соединенных Штатах в начале девятнадцатого века около четырех пятых населения занималось собственным делом. К 1870 г. этот показатель снизился до одной трети, к 1940 г. до одной пятой, а к 1970 г. до одной десятой. Таким образом, речь идет о социальных взаимоотношениях, появившихся в самое последнее время. Скорость, с которой они захватили лидерство, лишний раз свидетельствует о ярко выраженной тенденции капиталистической экономики обращать все формы труда в наемный труд.
(Bmvennan, 1974, р. 53)

В этой ситуации, по мнению Бравермана, работникам не остается ничего иного, как продавать свой труд, ибо в существующих социальных условиях они не могут заработать на жизнь каким-либо иным способом. Наниматель как владелец капитала стремится к получению максимальных прибылей и потому пытается определенным образом влиять на процесс труда. Как пишет Браверман, "капиталисту важно, чтобы процесс работы регулировался им самим, а не работниками. Этот переходный процесс состоит в последовательном отчуждении производственного процесса от работника: для капиталиста же он сводится к управленческой проблеме" (Вгагетгап, 1974, р. 58). Соответственно, на этой основе производственные отношения не могут не быть антагонистическими, поскольку капиталисты и нанятые ими управляющие стремятся контролировать все действия работников. Капиталисты могут должным образом оценивать производственные показатели зданий, станков, инструментов и материалов, но они не могут с такой же определенностью и точностью использовать человеческий труд. Причина состоит в том, что капиталисты покупают не самих работников, но, скорее, их время. Как пишет Браверман, "работник продает, а капиталист покупает не определенное количество труда, а возможноесть производства определенной работы в течение определенного времени" (Вгииеппап, 1974, р. 54). Для того чтобы деятельность работников приносила капиталисту прибыль, необходимо, чтобы они производили больше, чем потребляли (в форме зарплаты). Однако объем производимой ими продукции может варьироваться в завнсимос1 и от отношения работника к своим обязанностям. Этот субъективный фактор может вести как к снижению, так и к повышению объема производства. По этой причине капиталисты стремятся к минимизации рабочего контроля путем разработки методов, обеспечивающих большую определенность производственных показателей. Пью и Хиксон пишут:

Управляющие как представители хозяев, стремясь к достижению конкурентоспособного уровня доходов, вынуждены постоянно проектировать и перепроектиpoвать рабочий процесс. Им нужен максимум контроля над работниками, и они ведут постоянный поиск на пути усиления этого контроля. Обычно эта цель достигается все большим разделением труда на псе меньшие и все более элементарные операции. В этом случае рост производства может быть обеспечен и дешевой рабочей силой, поскольку она мало квалифицирована и мало обучена. Тип массового производства но форду демонстрирует результат этого в миниатюре.
(Pugh and Hickson, 1989, pp. 94-95)

Браверман убежден в том, что наниматели пытаются установить максимальный контроль над действиями работников. Этот подход достиг своей кульминации в тейлоризме, или научном менеджменте. Он пишет:

Невозможно переоценить важность научного менеджмента в формировании современной корпорации и всех институтов капиталистического общества, так или иначе связанных с рабочим процессом. Популярная точка зрения, в соответствии с которой тейлоризм был
вытеснен позднейшими школами индустриальной психологии или "человеческих отношений", что он "потерпел неудачу" или "устарел" и потому был заменен более изощрёнными методами, совершенно не соответствует реальной динамике развития менеджмента.
{Bravennan, 1974,р. 87)

Тейлор, по мнению Бравермана, "занимался основами организации трудового процесса и контроля над ним", в то время как Элтон Мэйо, к примеру, работал, "главным образом, над приспособлением рабочего к текущему производственному процессу,... заданному инженером". Насколько это известно, организация труда во всех случаях определяется принципами тейлоризма. Отделы кадров и их научные консультанты занимаются единственно тем, что осуществляют подбор работников, качества которых определяются рабочими требованиями (отбор, обучение, успокоение и манипулирование сознанием). Согласно Браверману, "тейлоризм доминирует в мире производства; а что касается сторонников "человеческих отношений" и "индустриальной психологии", то они призваны управлять

Результаты (украинский) 1:

Braverman починається його аналізу очевидною деградації праці в умовах монополістичної капіталу, коротко описати походження, заробляючи зарплату населення. Він пише: Якщо у купівлі та продажу від робочої сили існували з давніх часів, клас співробітників направив з'являтися в Європі лише в чотирнадцятому столітті; Як-небудь багато хто став лише з появою промислових капіталізму. у вісімнадцятому столітті. Співробітники почали складають більшість менш ніж через століття тому а потім тільки в деяких країнах. У США на початку дев'ятнадцятого століття приблизно чотири п'ятих населення займався власного бізнесу. До 1870 року ця цифра впала до однієї третини, до 1940 року одна п'ята і по 1970, одна десята. Таким чином, ми говоримо про соціальних відносин, які виникли ще недавно. Швидкість, з якою вони захопили керівництвом підкреслює виражену тенденцію капіталістичної економіки платити всі форми праці в найманої праці. (Bmvennan, 1974, п. 53) В этой ситуации, по мнению Бравермана, работникам не остается ничего иного, как продавать свой труд, ибо в существующих социальных условиях они не могут заработать на жизнь каким-либо иным способом. Наниматель как владелец капитала стремится к получению максимальных прибылей и потому пытается определенным образом влиять на процесс труда. Как пишет Браверман, "капиталисту важно, чтобы процесс работы регулировался им самим, а не работниками. Этот переходный процесс состоит в последовательном отчуждении производственного процесса от работника: для капиталиста же он сводится к управленческой проблеме" (Вгагетгап, 1974, р. 58). Соответственно, на этой основе производственные отношения не могут не быть антагонистическими, поскольку капиталисты и нанятые ими управляющие стремятся контролировать все действия работников. Капиталисты могут должным образом оценивать производственные показатели зданий, станков, инструментов и материалов, но они не могут с такой же определенностью и точностью использовать человеческий труд. Причина состоит в том, что капиталисты покупают не самих работников, но, скорее, их время. Как пишет Браверман, "работник продает, а капиталист покупает не определенное количество труда, а возможноесть производства определенной работы в течение определенного времени" (Вгииеппап, 1974, р. 54). Для того чтобы деятельность работников приносила капиталисту прибыль, необходимо, чтобы они производили больше, чем потребляли (в форме зарплаты). Однако объем производимой ими продукции может варьироваться в завнсимос1 и от отношения работника к своим обязанностям. Этот субъективный фактор может вести как к снижению, так и к повышению объема производства. По этой причине капиталисты стремятся к минимизации рабочего контроля путем разработки методов, обеспечивающих большую определенность производственных показателей. Пью и Хиксон пишут: Контроль як представниками роботодавців, з метою досягнення конкурентних доходу, змушені постійно дизайн і робочого процесу pereproektipovat'. Вони повинні максимальний контроль над робітників, і вони постійно шукають шляхи зміцнення цього моніторингу. Зазвичай це досягається збільшенням розподіл праці на менших собак і все більш елементарні операцій. При цьому збільшенням виробництва може бути ми гарантуємо і дешевої робочої сили, оскільки визначили мало і мало готувались кадри. Тип масового виробництва, але Ford показує результат цього в мініатюрі. (П'ю і Хіксон, 1989, с. 94-95) Braverman вважає, що роботодавці намагаються встановити максимальний контроль над діями співробітників. Такий підхід досягло свого апогею у tejlorizme або наукового менеджменту. Він пише: Невозможно переоценить важность научного менеджмента в формировании современной корпорации и всех институтов капиталистического общества, так или иначе связанных с рабочим процессом. Популярная точка зрения, в соответствии с которой тейлоризм былвытеснен позднейшими школами индустриальной психологии или "человеческих отношений", что он "потерпел неудачу" или "устарел" и потому был заменен более изощрёнными методами, совершенно не соответствует реальной динамике развития менеджмента. {Bravennan, 1974,р. 87) Тейлор, по мнению Бравермана, "занимался основами организации трудового процесса и контроля над ним", в то время как Элтон Мэйо, к примеру, работал, "главным образом, над приспособлением рабочего к текущему производственному процессу,... заданному инженером". Насколько это известно, организация труда во всех случаях определяется принципами тейлоризма. Отделы кадров и их научные консультанты занимаются единственно тем, что осуществляют подбор работников, качества которых определяются рабочими требованиями (отбор, обучение, успокоение и манипулирование сознанием). Согласно Браверману, "тейлоризм доминирует в мире производства; а что касается сторонников "человеческих отношений" и "индустриальной психологии", то они призваны управлять

Результаты (украинский) 2:

Браверман починає свій аналіз явною деградації праці в умовах монополістичного капіталу, коротко описуючи походження найманої праці. Він пише:

Якщо покупка і продаж робочої сили існували з давніх-давен, то клас найманих працівників слав складатися в Європі тільки в чотирнадцятому столітті; скільки-небудь численним ж він став тільки з виникненням промислового капіталізму ... у вісімнадцятому сторіччі. Наймані працівники стали складати більшість менш ніж століття тому, і то тільки в деяких країнах. У Сполучених Штатах на початку дев'ятнадцятого століття близько чотирьох п'ятих населення займалося власною справою. До 1870 року цей показник знизився до однієї третини, до 1940 р до однієї п'ятої, а до 1970 р до однієї десятої. Таким чином, мова йде про соціальні взаємини, що з'явилися в самий останній час. Швидкість, з якою вони захопили лідерство, зайвий раз свідчить про яскраво вираженої тенденції капіталістичної економіки звертати все форми праці в найману працю.
(Bmvennan, 1974, р. 53)

У цій ситуації, на думку Браверман, працівникам не залишається нічого іншого, як продавати свою працю, бо в існуючих соціальних умовах вони не можуть заробити на життя будь-яким іншим способом. Наймач як власник капіталу прагне до отримання максимальних прибутків і тому намагається певним чином впливати на процес праці. Як пише Браверман, "капіталісту важливо, щоб процес роботи регулювався їм самим, а не працівниками. Цей перехідний процес складається в послідовному відчуження виробничого процесу від працівника: для капіталіста ж він зводиться до управлінської проблеми" (Вгагетгап, 1974, р. 58). Відповідно, на цій основі виробничі відносини не можуть не бути антагоністичними, оскільки капіталісти і найняті ними керують прагнуть контролювати всі дії працівників. Капіталісти можуть належним чином оцінювати виробничі показники будівель, верстатів, інструментів і матеріалів, але вони не можуть з такою ж визначеністю і точністю використовувати людську працю. Причина полягає в тому, що капіталісти купують не самих працівників, але, скоріше, їх час. Як пише Браверман, "працівник продає, а капіталіст купує не визначене кількість праці, а возможноесть виробництва певної роботи протягом певного часу" (Вгііеппап, 1974, р. 54). Для того щоб діяльність працівників приносила капіталісту прибуток, необхідно, щоб вони виробляли більше, ніж споживали (у формі зарплати). Однак обсяг виробленої ними продукції може варіюватися в завнсімос1 і від ставлення працівника до своїх обов'язків. Цей суб'єктивний фактор може вести як до зниження, так і до підвищення обсягу виробництва. З цієї причини капіталісти прагнуть до мінімізації робочого контролю шляхом розробки методів, що забезпечують більшу визначеність виробничих показників.

П'ю і Хіксон пишуть: Керуючі як представники господарів, прагнучи до досягнення конкурентоспроможного рівня доходів, змушені постійно проектувати і перепроектіpoвать робочий процес. Їм потрібен максимум контролю над працівниками, і вони ведуть постійний пошук на шляху посилення цього контролю. Ця мета досягається все більшим розподілом праці на пса менші і всі більш елементарні операції. У цьому випадку зростання виробництва може бути забезпечений і дешевою робочою силою, оскільки вона мало кваліфікована і мало навчена. Тип масового виробництва але форду демонструє результат цього в мініатюрі.
(Pugh and Hickson, 1989, pp. 94-95)

Браверман переконаний в тому, що наймачі намагаються встановити максимальний контроль над діями працівників. Цей підхід досяг своєї кульмінації в тейлоризму, чи науковому менеджменті. Він пише:

Неможливо переоцінити важливість наукового менеджменту у формуванні сучасної корпорації і всіх інститутів капіталістичного суспільства, так чи інакше пов'язаних з робочим процесом. Популярна точка зору, відповідно до якої тейлоризм був
витіснений пізнішими школами індустріальної психології або "людських відносин", що він "зазнав невдачі" або "застарів" і тому був замінений більш витонченими методами, абсолютно не відповідає реальній динаміці розвитку менеджменту.
{Bravennan, 1974, р. 87)

Тейлор, на думку Браверман, "займався основами організації трудового процесу і контролю над ним", в той час як Елтон Мейо, наприклад, працював, "головним чином, над пристосуванням робочого до поточного виробничого процесу, ... заданому інженером" . Наскільки це відомо, організація праці в усіх випадках визначається принципами тейлоризму. Відділи кадрів і їх наукові консультанти займаються єдино тим, що здійснюють підбір працівників, якості яких визначаються робочими вимогами (відбір, навчання, заспокоєння і маніпулювання свідомістю). Згідно Браверману, "тейлоризм домінує в світі виробництва;