В то время, как английские колонии

В то время, как английские колонии быстро росли вдоль побережья Атлантического океана, французские трапперы и исследователи неуклонно продвигались вглубь континента. Экспедиция по реке Миссисипи до ее устья в 1682 году дала Франции право на владение огромной территории, граничащей с американскими колониями от Великих озер и дельты реки Огайо до Мексиканского пролива. Начало соперничества за землю в Новом Свете между англичанами и французами было вопросом времени. Обеспокоенность Англии тем, что Франция контролирует большую часть материка началась еще с экспедиции Гудзона.

Англия стала понимать, что выгоднее было наживаться на торговле мехами, а не добыче золота. Таким образом, она быстро сориентировалась, создав компанию Гудзонова заливе в 1670 году и передав ей все права на торговлю мехами в этом регионе.

Многие годы господству Англии в Гудзоновом заливе угрожала Франция. В 1686 году Пьер Троа возглавил удивительный поход от Монреаля до берегов залива, где его спутники умудрились захватить несколько английских фортов врасплох. В его отряде находился один из самых храбрых людей в Новой Франции — Пьер ле Мойн, который командовал несколькими морскими боями на протяжении следующих лет, которые практически вытеснили англичан с этой части континента.

Новый всплеск войны между Францией и Англией, известный под именем Войны Королевы Анны, начался в 1702 году и привел к захвату Порт-Руаяля англичанами в 1710 году. По Утрехтскому соглашению, которое восстановило мир между двумя странами в 1713 году, Франция отдавала территорию Гудзонова залива, Новую Землю и Акадию, однако ей было позволено сохранить Мыс Бретон и все колонии внутри материка.

В результате такого поражения Франция основала форт Луисбург на острове Мыс Бретон. Он должен был служить круглогодичной базой для войск и морского флота для остатков французской империи в Северной Америке и также защитой прохода в пролив Св. Лаврентия. Луисбург был наиболее хорошо защищенной крепостью в Северной Америке в течение следующих 25 лет.

В 1745 году армия английских колоний под началом сэра Уильяма Пепперела предприняла поход против Луисбурга, в котором насчитывалось 90 судов и 4 тысячи человек. Через три месяца осады Луисбург сдался. Крепость была, однако, возвращена Франции по договору 1748 года.

В противовес возобновленной угрозы крепости Луисбурга, Англия построила собственный бастион. В 1749 году флотилия, несущая более двух с половиной тысяч новых поселенцев с Британских островов начала строительство города Галифакса.

Решающий бой за континент
Мир между двумя врагами был непродолжителен. Новая битва в Новом Свете разразилась еще до начала Семилетней войны в Европе (1756-63). Еще в 1754 году был послан отряд против французского форта у реки Огайо, где теперь стоит современный Питтсбург. Этот и второй поход на следующий год были неудачными. В 1755 году трагический случай произошел в Акадии. Французские поселенцы в теперь уже английской Акадии, которые отказались присягнуть на верность английскому королю, были погружены на корабли и переправлены в английские колонии на юг. Американские историки называют войну, которая последовала за этим событием, франко-индейской. Канадские и европейские историки обычно связывают начало решающей битвы за континент с началом Семилетней войны в Европе.

Целью англичан было уничтожить Новую Францию и в особенности захватить Квебек, сердце французских колоний. Под мудрым руководством Луи Жозефа де Монткальм-Гозона, маркиза де Ст-Веран, проходы к квебеку по проливу Св. Лаврентия от озера Онтарио и далее вниз по течению у Ришейлье были успешно перекрыты. Первая попытка англичан прорваться было остановлена в Освего, а вторая в Тикондерога. Французы разгромили англичан в обеих битвах. Третий путь шел вверх по течению Св. Лаврентия, мимо французской крепости Луисбург. В 1758 году внушительные силы англичан высадились на острове Мыс Бретон. В сражении, которое за этим последовало, Луисбург пал во второй и последний раз за всю его историю. Водный путь к Квебеку был наконец свободен. В 1759 году флотилия из 140 кораблей, несущая 9000 воинов, которыми командовал генерал Джеймс Вольф, поплыла вверх по течению пролива Св. Лаврентия и осадила столицу Новой Франции.

В течение всего лета Вольф безуспешно пытался найти слабины в естественных преградах на пути к квебеку, которые так умело использовал Монткальм. К концу лета английский генерал придумал невероятный план ночной высадки, который привел к победе над Квебеком на следующее утро.

И Вольф, и Монткальм были смертельно ранены в этой битве. Монреаль, отрезанный от всякой надежды на подкрепление и припасы из Франции, сдался очень быстро английским войскам, которые продолжали путь вверх по реке. Когда Парижский договор наконец завершил Семилетнюю войну в 1763 году, британский флаг развевался почти везде на восточной части континента.

Результаты (украинский) 2:

У той час, як англійські колонії швидко росли вздовж узбережжя Атлантичного океану, французькі трапери і дослідники неухильно просувалися вглиб континенту. Експедиція по річці Міссісіпі до її гирла в 1682 році дала Франції право на володіння величезної території, що межує з американськими колоніями від Великих озер і дельти річки Огайо до Мексиканської протоки. Початок суперництва за землю в Новому Світі між англійцями і французами було питанням часу. Стурбованість Англії тим, що Франція контролює більшу частину материка почалася ще з експедиції Гудзона. Англія стала розуміти, що вигідніше було наживатися на торгівлі хутром, а не видобутку золота. Таким чином, вона швидко зорієнтувалася, створивши компанію Гудзонової затоці в 1670 році і передавши їй всі права на торгівлю хутром в цьому регіоні. Багато років панування Англії в Гудзоновом затоці загрожувала Франція. У 1686 році П'єр Троа очолив дивовижний похід від Монреаля до берегів затоки, де його супутники примудрилися захопити кілька англійських фортів зненацька. У його загоні перебував один з найхоробріших людей в Новій Франції - П'єр ле Мойн, який командував декількома морськими боями протягом наступних років, які практично витіснили англійців з цієї частини континенту. Новий сплеск війни між Францією і Англією, відомий під ім'ям Війни Королеви Анни , почався в 1702 році і привів до захоплення Порт-Руаяль англійцями в 1710 році. За Утрехтскому угодою, яке відновило мир між двома країнами в 1713 році, Франція віддавала територію Гудзонової затоки, Нову Землю і Акадію, проте їй було дозволено зберегти Мис Бретон і всі колонії всередині материка. У результаті такого ураження Франція заснувала форт Луїсбург на острові Мис Бретон . Він повинен був служити цілорічної базою для військ і морського флоту для залишків французької імперії в Північній Америці і також захистом проходу в протоку Св. Лаврентія. Луисбург був найбільш добре захищеною фортецею в Північній Америці протягом наступних 25 років. У 1745 році армія англійських колоній під керівництвом сера Вільяма Пепперела почала похід проти Луисбург, в якому налічувалося 90 судів і 4 тисячі осіб. Через три місяці облоги Луисбург здався. Фортеця була, проте, повернена Франції за договором 1748 року. На противагу відновленої загрози фортеці Луїсбург, Англія побудувала власний бастіон. 1749 року флотилія, несуча більше двох з половиною тисяч нових поселенців з Британських островів почала будівництво міста Галіфакса. Вирішальний бій за континент Мир між двома ворогами був нетривалий. Нова битва в Новому Світі вибухнула ще до початку Семирічної війни в Європі (1756-63). Ще в 1754 році був посланий загін проти французького форту біля річки Огайо, де тепер стоїть сучасний Піттсбург. Цей і другий похід на наступний рік були невдалими. У 1755 році трагічний випадок стався в Акадии. Французькі поселенці в тепер уже англійської Акадии, які відмовилися присягнути на вірність англійському королеві, були занурені на кораблі і переправлені в англійські колонії на південь. Американські історики називають війну, яка послідувала за цією подією, франко-індіанської. Канадські та європейські історики зазвичай пов'язують початок вирішальної битви за континент з початком Семирічної війни в Європі. Метою англійців було знищити Нову Францію і особливо захопити Квебек, серце французьких колоній. Під мудрим керівництвом Луї Жозефа де Монткальм-Гозон, маркіза де Ст-Веран, проходи до Квебеку по протоці Св. Лаврентія від озера Онтаріо і далі вниз за течією у Рішейлье були успішно перекриті. Перша спроба англійців прорватися було зупинена в Освего, а друга в Тикондерога. Французи розгромили англійців в обох битвах. Третій шлях йшов вгору за течією Св. Лаврентія, повз французької фортеці Луисбург. У 1758 році значні сили англійців висадилися на острові Мис Бретон. У битві, яка за цим послідувало, Луїсбург упав в другий і останній раз за всю його історію. Водний шлях до Квебеку був нарешті вільний. У 1759 році флотилія з 140 кораблів, несуча 9000 воїнів, якими командував генерал Джеймс Вольф, попливла вгору за течією протоки Св. Лаврентія і обложила столицю Нової Франції. Протягом всього літа Вольф безуспішно намагався знайти слабини в природних перешкодах на шляху до Квебеку, які так вміло використовував Монткальм. До кінця літа англійський генерал придумав неймовірний план нічний висадки, який привів до перемоги над Квебеком на наступний ранок. І Вольф, і Монткальм були смертельно поранені в цій битві. Монреаль, відрізаний від всякої надії на підкріплення і припаси з Франції, здався дуже швидко англійським військам, які продовжували шлях вгору по річці. Коли Паризький договір нарешті завершив Семирічну війну в 1763 році, британський прапор майорів майже скрізь на східній частині континенту.