Есть такая страна, которая называет

Есть такая страна, которая называется Коротышландия. Эта страна не обыкновенная, а волшебная. Здесь живут маленькие веселые коротышки, рост которых примерно 7 сантиметров. Это очень маленькая страна с крохотными разноцветными домиками, малюсенькими машинками, чистенькими дорожками и аккуратны­ми садиками. И живет в этой стране девочка по имени Карамель­ка. Однажды с ней приключилась необыкновенная история.

У Карамельки есть свой маленький розовый домик. И вот как-то раз вернулась Карамелька домой, искупалась в малюсенькой ванне и направилась в свою уютненькую спаленку. Но на пороге она вдруг остановилась, почувствовав сильную тревогу. В спаль­не было темно, и казалось, там кто-то есть. Карамелька прислу­шалась и различила какие-то странные звуки. Карамельке стало очень страшно, и она убежала в свою крошечную освещенную кухоньку с радостной разноцветной мебелью. Очень испуганная, она села за стол и стала думать, что же ей теперь делать. Тогда она решила позвонить своему лучшему другу Ирискину. Кара­мелька придвинула к себе салатовый телефончик, взяла трубоч­ку и набрала номер.

— Алло, — услышала Карамелька сонный голос друга.
— Ирискин, мне так страшно! Мне кажется, что у меня в спальне кто-то есть, и я боюсь туда войти. Пожалуйста, приходи ко мне.
— Хорошо, — сказал верный друг Ирискин, — я сейчас приду.

Поскольку Ирискин жил в соседнем зелененьком домике, то ждать Карамельке пришлось совсем недолго.

Ирискин прибежал прямо в пижамке и ночном колпачке, на­дев сверху пальтишко и прихватив на всякий случай лыжную пал­ку — вдруг ему придется драться и спасать Карамельку от чего-то неизвестного из спальни.

— Как я рада, что ты пришел! — бросилась Карамелька к Ирискину.

Они подошли к двери, ведущей в спальню, чуть приоткрыли ее — все было тихо. Но именно это и настораживало, особенно Карамельку. Ирискин посмотрел на испуганную Карамельку.

— Я все понял. Пойдем на кухню? — предложил он.

На кухне Карамельке было гораздо спокойнее. Когда они раз­лили горячий чай по голубеньким чашечкам и уселись в мягкие креслица, Ирискин заговорил:

— Знаешь, Карамелька, я тоже когда-то думал, что в темных комнатах кто-то есть. Я не знал, кто этот кто-то — друг или враг. А когда мы чего-то не знаем, мы боимся. Вот я и боялся.

— А если бы это был друг, то он бы тогда не прятался в темноте, а давно бы уже вышел на свет. Ведь так? — спросила Карамелька.

— Может, и вышел бы, если бы он действительно существовал.

— Но я же слышала какой-то шорох и постукивание. Значит, там кто-то есть. Если там никого нет, кто же тогда издает эти звуки?

— Нет, там никого нет. А разные шорохи, постукивания и поскрипывания ты можешь услышать когда угодно, если прислушаешься и если не будет другого громкого шума. Днем это сделать сложно, поскольку очень много громких звуков. А ночью дневная жизнь затихает— не работает телевизор, не гудят машины, не шумят соседи, и мы можем слышать, как поскрипывает пол, как дует ветер за окном, как тикают часы. Дом, в котором ты живешь, начинает тебя убаюкивать, что-то тебе нашептывать, и все звуки сплетаются в интереснейшие рассказы о приключениях и путешествиях. Появляются герои, страны, все раскрашивается разными цветами, и ты засыпаешь и начинаешь видеть волшебные сны.

— Значит, мой дом меня любит, если рассказывает мне разные сказочные истории?

— Конечно. И он вовсе не хотел бы, чтобы ты его боялась.

— А я и не боюсь уже! — весело откликнулась Карамелька.

— Вот и хорошо. Тогда я пошел домой. Слушать сказки моего дома.

— Большое тебе спасибо, Ирискин. Если бы не ты, то я никогда не узнала бы, что мой дом меня любит и рассказывает мне на ночь сказки. — И Карамелька благодарно чмокнула Ирискина в пухлую щечку. Ирискин немного покраснел и смущенно пробормотал: «Да чего там». И пошел домой.

Карамелька провела рукой по стене и улыбнулась. Затем она легла в свою мягкую кроватку с толстеньким одеялом и подушеч­кой, выключила свет, полежала немного, а потом сказала: «Я тоже тебя очень люблю, домик. Извини меня, пожалуйста, что я тебя боялась». С тех пор Карамелька перестала бояться темных ком­нат и, даже наоборот, стала их очень любить — ведь под звуки дома, под его сказки снятся такие замечательные сны!

Результаты (украинский) 1:

Існує така країна, який називається Korotyšlandiâ. Ця країна не є звичайні і магії. Існують кумедний карлик зросту близько 7 сантиметрів. Це дуже маленька країна з крихітних барвистими будинками, крихітні Іграшкові машинки, чистий і акуратний сади. І життя в цій країні дівчина названий карамель. Після того, як це сталося з її надзвичайну історію.Карамель отримали ваш маленький рожевий будинок. І тут один раз повернувся додому, поділитися карамелі в крихітних ванна і пішов до їх виконання uûtnen′kuû. Але на піку він раптом зупинився, почуття сильної тривоги. У спальні було темно, і здавалося, що є хтось там. Карамель слухав і відрізняє себе будь-якого дивні звуки. Карамель стала дуже злякався, і вона втік в її крихітні освітленій міні-кухню з радісним кольорові меблями. Дуже страшно, вона присіла за столом і почав думати, що вона робити зараз. Потім вона вирішила назвати його кращий друг Iriskinu. Карамель pridvinula уявити, зелений, прокату і стверджував, що Телефончик, що набрав номер.-Здравствуйте — почув карамельний сонний голос друга. -Iriskin, я так злякалася! Здається мені, що в моїй спальні, там хтось, і я боюся, що там введіть. Будь ласка, Приходьте до мене.— Добре, вірний друг сказав Iriskin — зараз я прийшов.Оскільки Iriskin проживали zelenen′kom Хатині, потім чекати карамель довелося.Iriskin побіг прямо в pižamke і ніч cap, носіння верхній шар і беручи тільки у випадку, якщо гірськолижні палиці раптом йому доведеться боротися і врятувати Karamel′ku від чогось невідомого зі спальні.— Як я радий, що ви прийшли! — кинувся до Iriskinu карамель.Вони підійшли до двері, що ведуть у спальню, мало смаку, все це було тихо. Але це саме те, що здавалося, особливо Karamel′ku. Iriskin подивився на перелякані мало Karamel′ku.— Я зрозумів усе. Підемо на кухню? — Це запропонував.Карамель в кухні було набагато спокійніше. Коли вони опуклим вгору гарячого чаю на goluben′kim čašečkam і сиділа на стільці опудала, Iriskin говорив:-Ви знаєте, карамель, я теж колись думав в темні кімнати є хтось. Я не знаю, хто що хтось друг чи ворог. І коли ми не знаємо те, ми боїмося. Так що я боявся.— І якщо він був другом, він би то не ховається в темряві і довго б прийшли до світла. Це так? Карамель запитав.Може і хотів би залишити, якщо дійсно він існував.Але я чув, деякі шурхіт і кранів. Означає, що там є хтось там. Якщо немає нікого іншого, хто публікує ці звуки?Ні, ніхто не є там. І різні шумить, прослуховування і poskripyvaniâ ви можете почути будь-якому місці, якщо і слухають, якщо не буде іншого Гучний шум. День, щоб зробити важко, тому що так багато гучних звуків. Нічне життя день заспокоює — не працює ТБ не звуковий сигнал машин, не галасливих сусідів, і ми можемо почути скрип на підлозі, як вітер дме за вікном, як цокання годинник. Будинок, в якому ви живете, ви заколисали ви пошепки, щось і всі звуки є починається сплітаються у цікаві розповіді про подорожі і пригоди. Героїв з'являються, країни, всі прямокутників у різних кольорів і ви zasypaeš′ і ви почнете бачити магічні мрії.Це мій будинок любить мене, якщо говорить мені різних казка?— Звичайно. І він не любить, щоб ви вона боялася.— А я и не боюсь уже! — весело откликнулась Карамелька.— Вот и хорошо. Тогда я пошел домой. Слушать сказки моего дома.— Большое тебе спасибо, Ирискин. Если бы не ты, то я никогда не узнала бы, что мой дом меня любит и рассказывает мне на ночь сказки. — И Карамелька благодарно чмокнула Ирискина в пухлую щечку. Ирискин немного покраснел и смущенно пробормотал: «Да чего там». И пошел домой.Карамелька провела рукой по стене и улыбнулась. Затем она легла в свою мягкую кроватку с толстеньким одеялом и подушеч­кой, выключила свет, полежала немного, а потом сказала: «Я тоже тебя очень люблю, домик. Извини меня, пожалуйста, что я тебя боялась». С тех пор Карамелька перестала бояться темных ком­нат и, даже наоборот, стала их очень любить — ведь под звуки дома, под его сказки снятся такие замечательные сны!

Результаты (украинский) 2:

Є така країна, яка називається Коротишландія. Ця країна не звичайна, а чарівна. Тут живуть маленькі веселі коротуна, зростання яких приблизно 7 сантиметрів. Це дуже маленька країна з крихітними різнокольоровими будиночками, малесенькими машинками, чистенькими доріжками і акуратними садками. І живе в цій країні дівчинка на ім'я Карамелька. Одного разу з нею трапилася незвичайна історія. У Карамельки є свій маленький рожевий будиночок. І от якось раз повернулася Карамелька додому, викупалася в малесенькій ванні і попрямувала в свою Уютненько спаленку. Але на порозі вона раптом зупинилася, відчувши сильну тривогу. У спальні було темно, і здавалося, там хтось є. Карамелька прислухалась і розрізнила якісь дивні звуки. Карамельці стало дуже страшно, і вона втекла в свою крихітну освітлену кухоньку з радісною різнобарвною меблями. Дуже перелякана, вона сіла за стіл і стала думати, що ж їй тепер робити. Тоді вона вирішила подзвонити своєму найкращому другові Іріскін. Карамелька присунула до себе салатовий телефончик, взяла трубочку і набрала номер. - Алло, - почула Карамелька сонний голос одного. - Іріскін, мені так страшно! Мені здається, що у мене в спальні хтось є, і я боюся туди увійти. Ласка, приходь до мене. - Добре, - сказав вірний друг Іріскін, - я зараз прийду. Оскільки Іріскін жив ​​у сусідньому зелененький будиночку, то чекати карамельки довелося зовсім недовго. Іріскін прибіг прямо в піжамі і нічному ковпачку, надівши зверху пальтечко і прихопивши на всяк випадок лижну палицю - раптом йому доведеться битися і рятувати карамельки від чогось невідомого зі спальні. - Як я рада, що ти прийшов! - Кинулася Карамелька до Іріскін. Вони підійшли до дверей, що вели в спальню, трохи привідкрили її - все було тихо. Але саме це і насторожувало, особливо карамельки. Іріскін подивився на перелякану карамельки. - Я все зрозумів. Підемо на кухню? - Запропонував він. На кухні карамельки було набагато спокійніше. Коли вони розлили гарячий чай по голубеньким чашечкам і всілися в м'які крісельця, Іріскін заговорив: - Знаєш, Карамелька, я теж колись думав, що в темних кімнатах хтось є. Я не знав, хто цей хтось - друг чи ворог. А коли ми чогось не знаємо, ми боїмося. Ось я і боявся. - А якби це був друг, то він би тоді не ховався в темряві, а давно б уже вийшов на світло. Адже так? - Запитала Карамелька. - Може, й вийшов би, якби він дійсно існував. - Але я ж чула якийсь шурхіт і постукування. Значить, там хтось є. Якщо там нікого немає, хто ж тоді видає ці звуки? - Ні, там нікого немає. А різні шерехи, постукування і поскрипування ти можеш почути коли завгодно, якщо прислухаєшся і якщо не буде іншого гучного шуму. Вдень це зробити складно, оскільки дуже багато гучних звуків. А вночі денна життя затіхает- не працює телевізор, не гудуть машини, не шумлять сусіди, і ми можемо чути, як поскрипує підлогу, як дме вітер за вікном, як цокає годинник. Будинок, в якому ти живеш, починає тебе заколисувати, щось тобі нашіптувати, і всі звуки сплітаються в цікаві розповіді про пригоди і подорожі. З'являються герої, країни, все розфарбовується різними кольорами, і ти засинаєш і починаєш бачити чарівні сни. - Значить, мій дім мене любить, якщо розповідає мені різні казкові історії? - Звичайно. І він зовсім не хотів би, щоб ти його боялася. - А я і не боюся вже! - Весело відгукнулася Карамелька. - От і добре. Тоді я пішов додому. Слухати казки мого будинку. - Велике тобі спасибі, Іріскін. Якби не ти, то я ніколи не дізналася б, що мій будинок мене любить і розповідає мені на ніч казки. - І Карамелька вдячно чмокнула Іріскін в пухку щічку. Іріскін трохи почервонів і зніяковіло пробурмотів: «Та чого там». І пішов додому. Карамелька провела рукою по стіні і посміхнулася. Потім вона лягла в свою м'яку ліжечко з товстеньким ковдрою і подушечкою, вимкнула світло, полежала трохи, а потім сказала: «Я теж тебе дуже люблю, будиночок. Вибач мене, будь ласка, що я тебе боялася ». З тих пір Карамелька перестала боятися темних кімнат і, навіть навпаки, стала їх дуже любити - адже під звуки будинку, під його казки сняться такі чудові сни!

Результаты (украинский) 3:

Є така країна, яка називається Коротышландия. Ця країна - це не звичайна, і магія. Тут живе маленьке задоволення коротышки, зростання яких приблизно 7 см.Це дуже малі країни з крихітних різнокольорових шале, малюсенькими по вирощуванню кролів чистенькими, які орієнтують і акуратно отримали мі саду. І життя в нашій країні дівчину від імені карамель отримали ка.