31-марта. До сегодняшнего дня на ра

31-марта. До сегодняшнего дня на работе не получал травм, но сегодня после обеда очень сильно поранился. Поднялась температура, я вернулся домой. Вот уже третий день лежу дома, болит спина и в груди. По-моему, простудился. Завтра выходной день, поэтому работающие в 20 км от участка Угорь в Кондубо, вернулись домой. По их словам с 15 апреля начнем сбрасывать бревна в реку. Такой работой мы еще не занимались. Интересно, как это будет?
30- марта начал моросить дождь, снег стал мягким, появилась слякоть. А сегодня снег стал окончательно таять. Вокруг вода, как в болоте. В лаптях ходить невозможно. Вчера от директора леспромхоза Курочкина не было никаких хороших новостей. Приехал, напился с главой участка и в бессознательном состоянии сел на сани и вернулся в Мантурово. Вот так начальники проедают помощь, которую выделяет государство, едят, пьют и наслаждаются жизнью. Помощи по карточкам не дают, говорят, в мазине пусто, конечно, все пропадет еще на складах и рынках. Вот уже месяц не дают никакой помощи, только мы с Экремом берем ночью сани и едем за 2 км в Угорь в магазин и по прошлой договоренности получаем продукты. А другим вообще ничего не дают. Иногда дают только половину положенной помощи, вторая половина идет в счет магазина. Народ злиться, но закрывает на это глаза, а другого выхода нет, все боятся что-то сказать, чтобы хуже не сделать. Что-то говорить или требовать очень опасно.

8-апреля. 3 апреля я пошел в больницу. Не смотря на то, что боль утихла, температура спала, спина очень болит, я взял бюллетень на два дня. Когда ходим с Экремом на работу валим 3 дерева, немного греемся у костра и возвращаемся домой. Мы уже устали валить лес, с одной стороны работа очень тяжелая, с другой- снег тает и ноги постоянно мокрые, еще и переживаем из-за того, что припасов все меньше и меньше. В последнее время ничего не дают.
6-апреля. Познакомился с агрономом сельсовета Угоря Дусей, образованная девушка, мы с ней долго беседовали. С ней и с Экремом мы собрались дома у его знакомой Зины и долго сидели. Рассказали, что мы пережили, девушки были очень удивлены. Бедеса была очень душевная. Задавшись вопросом, сможем ли мы снова вот так собраться, мы попрощались и вернулись домой. Здешние парни на войне, поэтому девушки к нам неравнодушны. Но наши с Экремом мамы постоянно напоминают нам: «Невесту ищите только из нашего народа, другие нам не нужны». Они нас наставляют, просят, иногда ругают. Мы клянемся, что не ослушаемся своих мам.

22-апреля. Чтобы перейти на другую работу 15 апреля пошел к коменданту за 43 км в Мантурово пешком. Он сообщил, что отныне я могу работать по профессии , после чего я отправился к директору ЛПХ. Он пообещал найти мне работу и сделать помощником начальника участка. «Ты возращайся домой, а я сообщу тебе обо всем»,- сказал он, но пока никаких новостей. В эти дни на участок Угорь пришло много одежды, обуви, костюмов, говорят американская помощь для депортированных. Через 3-5 дней мы с Экремом пошли на участок и потребовали выдать нам подарки. Однако нам сказали, что все уже поделили и отправили домой. Мы с Экремом пошли в управление, вызвали начальника и долго ругались с ним в кабинете бухгалтерии. «Завтра мы сообщим о ваших деяниях в Москву, вас всех поувольняют. Если мы этого не сделаем, не будем ни Аркадием, ни Романом»,- пригрозили мы. Они испугались, не знали что делать. Мы с Экремом ушли. Через некоторое время нас вызвали на склад, двум моим сестрам выдали шелковые платья, а нам с Экремом носки и ботинки. Мы радуемся и этому и тому, что нас боятся. После этого нам все выдают вовремя. А другим не дали ничего. Все разделили между собой. И этого не дали нашему народу. Нас с Экремом вызвали, сказали, что мы можем получить в магазине помощь по карточкам. Мы с Экремом взяли стопку карточек и получили мясо, сахар, крупу, мыло и вернулись домой. Очень обрадовались. За два месяца наелись масла с хлебом, напились сладкого чая. Остальным не дали ничего. Народ плачет, голодует, но ничего не может поделать. Вот так местные головы мучали наш народ. Получил письма от дядь, они живы-здорово. Погода снова ухудшилась, снег перестал таять, застыл. Вчера целые сутки не переставая шел дождь.

Результаты (украинский) 1:

31 березня. До сьогоднішнього дня на роботі отримав ніхто не постраждав, але у другій половині дня, дуже погано поранений. Лихоманка, я повернувся додому. Це третій день брехні вдома, болю в спині і грудей. На мій погляд зловив холодно. Вихідний завтра, так працює за 20 км від акне в Kondubo, повернувся додому. Вони сказали, з 15 квітня розпочати промивка журнали в річці. Цю роботу ми ще не займається. Цікаво, як це буде? 30 березня почав мряка, дощ, сніг став м'яким, там був сльоті. Але сьогодні сніг став нарешті танути. Біля води як і в це болото. Туфлі ходьбі неможливо. Сьогодні режисер фільму лісотехнічного Курочкін б не хороша новина. П'яний прибутку, зв'язався з головою сюжет і несвідоме сидів на сани і повернувся в Manturovo. Так що керівників витрачають допомоги, яка розподіляє держави, їсти, пити і насолоджуватися життям. Допомоги на картах не дають, скажімо, життям mazine порожній, звичайно, всі інші зникає на складах і ринків. Протягом місяця тепер пропонуємо ніяка допомога, тільки ми Èkremom брати санях ніч і привід 2 км в вугор в магазині і на останні угоди ми отримуємо продукцію. Інші не дати що-небудь. Іноді дати лише половину покласти допомоги, у другій половині переходить в сховище облікових записів. Люди отримують з розуму, але закриває очі, і Існує немає альтернативи, кожна людина є боюся сказати щось робити не гірше. Щось говорити про або вимагати дуже небезпечно. 8 квітня. 3 квітня, я пішов в лікарню. Незважаючи на те, що біль вщухли температура впала до спина дуже sore, я взяв бюлетень протягом двох днів. Коли ми ходимо з Èkremom до роботи, маленька дерево 3 valim greemsâ багаття та повернення додому. Ми вже втомився cut деревини, з одного боку, дуже важка робота, з іншого боку, сніг тане і ноги постійно мокрі, і ще через те, що все менше і менше поставок. Останнім часом нічого не дають. 6 квітня. Зустрілися агроном село для вугор Dusej, формується дівчина, ми говорили давно. З нею і з Èkremom ми зустрілися в будинок свого друга Зіна і сиділи протягом тривалого часу. Сказав, що ми пережили, дівчатка були дуже здивовані. Bedesa був дуже зворушливий. Поставивши на питання про те, чи ще раз зберемося, тому ми попрощалися і пішов додому. Місцеві хлопці на війні, тому дівчинки не байдужа до нас. Але наша Èkremom мам, постійно нагадали нам: "наречена пошук лише від нашого народу, нам не потрібні інші. Вони доручити нам, просять, іноді лаяли. Ми клянуться, що не ми не слухняні перед своїх матерів. 22-апреля. Чтобы перейти на другую работу 15 апреля пошел к коменданту за 43 км в Мантурово пешком. Он сообщил, что отныне я могу работать по профессии , после чего я отправился к директору ЛПХ. Он пообещал найти мне работу и сделать помощником начальника участка. «Ты возращайся домой, а я сообщу тебе обо всем»,- сказал он, но пока никаких новостей. В эти дни на участок Угорь пришло много одежды, обуви, костюмов, говорят американская помощь для депортированных. Через 3-5 дней мы с Экремом пошли на участок и потребовали выдать нам подарки. Однако нам сказали, что все уже поделили и отправили домой. Мы с Экремом пошли в управление, вызвали начальника и долго ругались с ним в кабинете бухгалтерии. «Завтра мы сообщим о ваших деяниях в Москву, вас всех поувольняют. Если мы этого не сделаем, не будем ни Аркадием, ни Романом»,- пригрозили мы. Они испугались, не знали что делать. Мы с Экремом ушли. Через некоторое время нас вызвали на склад, двум моим сестрам выдали шелковые платья, а нам с Экремом носки и ботинки. Мы радуемся и этому и тому, что нас боятся. После этого нам все выдают вовремя. А другим не дали ничего. Все разделили между собой. И этого не дали нашему народу. Нас с Экремом вызвали, сказали, что мы можем получить в магазине помощь по карточкам. Мы с Экремом взяли стопку карточек и получили мясо, сахар, крупу, мыло и вернулись домой. Очень обрадовались. За два месяца наелись масла с хлебом, напились сладкого чая. Остальным не дали ничего. Народ плачет, голодует, но ничего не может поделать. Вот так местные головы мучали наш народ. Получил письма от дядь, они живы-здорово. Погода снова ухудшилась, снег перестал таять, застыл. Вчера целые сутки не переставая шел дождь.

Результаты (украинский) 2:

31-березня. До сьогоднішнього дня на роботі не отримував травм, але сьогодні після обіду дуже сильно поранився. Піднялася температура, я повернувся додому. Ось уже третій день лежу вдома, болить спина і в грудях. По-моєму, застудився. Завтра вихідний день, тому що працюють в 20 км від ділянки Вугор в Кондубо, повернулися додому. За їх словами з 15 квітня почнемо скидати колоди в річку. Такою роботою ми ще не займалися. Цікаво, як це буде?
30- березня розпочав моросіть дощ, сніг став м'яким, з'явилася сльота. А сьогодні сніг став остаточно танути. Навколо вода, як у болоті. У постолах ходити неможливо. Вчора від директора ліспромгоспу Курочкіна не було ніяких хороших новин. Приїхав, напився з главою ділянки і в несвідомому стані сів на сани і повернувся в Мантурово. Ось так начальники проїдають допомогу, яку виділяє держава, їдять, п'ють і насолоджуються життям. Допомоги за картками не дають, кажуть, в Мазіне порожньо, звичайно, все пропаде ще на складах і ринках. Ось уже місяць не дають ніякої допомоги, тільки ми з Екрем беремо вночі сани і їдемо за 2 км в Вугор в магазин і по минулій домовленості отримуємо продукти. А іншим взагалі нічого не дають. Іноді дають тільки половину покладеної допомоги, друга половина йде в рахунок магазину. Народ злитися, але закриває на це очі, а іншого виходу немає, всі бояться щось сказати, щоб гірше не зробити. Щось говорити або вимагати дуже небезпечно. 8-квітня. 3 квітня я пішов до лікарні. Не дивлячись на те, що біль вщух, температура спала, спина дуже болить, я взяв бюлетень на два дні. Коли ходимо з Екрем на роботу валимо 3 дерева, трохи гріємося біля багаття і повертаємося додому. Ми вже втомилися валити ліс, з одного боку робота дуже важка, з другого- сніг тане і ноги постійно мокрі, ще й переживаємо через те, що припасів все менше і менше. Останнім часом нічого не дають. 6-квітня. Познайомився з агрономом сільради вугор Дусею, освічена дівчина, ми з нею довго розмовляли. З нею і з Екрем ми зібралися вдома в його знайомої Зіни і довго сиділи. Розповіли, що ми пережили, дівчата були дуже здивовані. Бедеса була дуже душевна. Задавшись питанням, чи зможемо ми знову ось так зібратися, ми попрощалися і повернулися додому. Тутешні хлопці на війні, тому дівчата до нас небайдужі. Але наші з Екрем мами постійно нагадують нам: «Наречену шукайте тільки з нашого народу, інші нам не потрібні». Вони нас наставляють, просять, іноді лають. Ми клянемося, що не порушив своїх мам. 22-квітня. Щоб перейти на іншу роботу 15 квітня пішов до коменданта за 43 км у Мантурово пішки. Він повідомив, що відтепер я можу працювати за професією, після чого я відправився до директора ЛПХ. Він пообіцяв знайти мені роботу і зробити помічником начальника дільниці. «Ти возращаться додому, а я повідомлю тобі про все», - сказав він, але поки ніяких новин. У ці дні на ділянку Вугор прийшло багато одягу, взуття, костюмів, кажуть американська допомога для депортованих. Через 3-5 днів ми з Екрем пішли на ділянку і зажадали видати нам подарунки. Однак нам сказали, що все вже поділили і відправили додому. Ми з Екрем пішли в управління, викликали начальника і довго лаялися з ним в кабінеті бухгалтерії. «Завтра ми повідомимо про ваших діяннях до Москви, вас всіх позвільняли. Якщо ми цього не зробимо, не будемо ні Аркадієм, ні Романом », - пригрозили ми. Вони злякалися, не знали що робити. Ми з Екрем пішли. Через деякий час нас викликали на склад, двом моїм сестрам видали шовкові сукні, а нам з Екрем шкарпетки і черевики. Ми радіємо і цьому і тому, що нас бояться. Після цього нам все видають вчасно. А іншим не дали нічого. Всі розділили між собою. І цього не дали нашому народові. Нас з Екрем викликали, сказали, що ми можемо отримати в магазині допомогу за картками. Ми з Екрем взяли стопку карток і отримали м'ясо, цукор, крупу, мило і повернулися додому. Дуже зраділи. За два місяці наїлися масла з хлібом, напилися солодкого чаю. Решті не дали нічого. Народ плаче, голодує, але нічого не може вдіяти. Ось так місцеві голови мучили наш народ. Одержав листа від дядь, вони живі-здорово. Погода знову погіршилася, сніг перестав танути, застиг. Вчора цілу добу не перестаючи йшов дощ.

Результаты (украинский) 3:

Він був живий, штовхається, працює у військовому штабі.
Вже втомилися від деревами лісу. До роботи, обробка риби виловлює дерева не хочуть, але, як я згадую, що для мене в сім'ї, готовий працювати наприкінці дня для того, щоб врятувати їх від голоду. Для того, щоб проводити вільний час,31-ГО березня. На сьогоднішній день, на роботі не отримав ніяких травм, але сьогодні після обіду дуже поранился. Температура виросла, я повернувся додому. Це вже третій день вранці раді додому, біль у спині і в груди. На мою думку, хочеться зловили.Завтра вихід на добу, що працює в 20 км від площі суші в Кондубо, повернулася додому. За їх словами, 15 квітня почати скинути колод у руслі ріки. Цю роботу ми ще не займався. Цікаво, як це буде?