Отчего люди не летают? Я говорю, от

Отчего люди не летают?
Я говорю, отчего люди не летают так, как птицы? Знаешь, мне иногда кажется, что я птица. Когда стоишь на горе, так тебя и тянет лететь. Вот так бы разбежалась, подняла руки и полетела. Попробовать нешто теперь?
(Вздыхая).
Какая я была резвая! Я у вас завяла совсем. Такая ли я была! Я жила, ни об чем не тужила, точно птичка на воле. Маменька во мне души не чаяла, наряжала меня, как куклу, работать не принуждала; что хочу, бывало, то и делаю. Знаешь, как я жила в девушках? Вот я тебе сейчас расскажу. Встану я, бывало, рано; коли летом, так схожу на ключок, умоюсь, принесу с собой водицы и все, все цветы в доме полью. У меня цветов было много-много. Потом пойдем с маменькой в церковь, все и странницы, у нас полон дом был странниц; да богомолок. А придем из церкви, сядем за какую-нибудь работу, больше по бархату золотом, а странницы станут рассказывать: где они были, что видели, жития' разные, либо стихи поют. Так до обеда время и пройдет. Тут старухи уснуть лягут, а я по саду гуляю. Потом к вечерне, а вечером опять рассказы да пение. Таково хорошо было!
Да здесь все как будто из-под неволи. И до смерти я любила в церковь ходить! Точно, бывало, я в рай войду и не вижу никого, и время не помню, и не слышу, когда служба кончится. Точно как все это в одну секунду было. Маменька говорила, что все, бывало, смотрят на меня, что со мной делается. А знаешь: в солнечный день из купола такой светлый столб вниз идет, и в этом столбе ходит дым, точно облако, и вижу я, бывало, будто ангелы в этом столбе летают и поют. А то, бывало, девушка, ночью встану у нас тоже везде лампадки горели да где-нибудь в уголке и молюсь до утра. Или рано утром в сад уйду, еще только солнышко восходит, упаду на колена, молюсь и плачу, и сама не знаю, о чем молюсь и о чем плачу; так меня и найдут. И об чем я молилась тогда, чего просила, не знаю; ничего мне не надобно, всего у меня было довольно. А какие сны мне снились, Варенька, какие сны! Или храмы золотые, или сады какие-то необыкновенные, и все поют невидимые голоса, и кипарисом пахнет, и горы и деревья будто не такие, как обыкновенно, а как на образах пишутся. А то, будто я летаю, так и летаю по воздуху. И теперь иногда снится, да редко, да и не то. (помолчав). Я умру скоро.
Нет, я знаю, что умру. Ох, девушка, что-то со мной недоброе делается, чудо какое-то! Никогда со мной этого не было. Что-то во мне такое необыкновенное. Точно я снова жить начинаю, или... уж и не знаю. (берет ее за руку). А вот что, Варя: быть греху какому-нибудь! Такой на меня страх, такой-то на меня страх! Точно я стою над пропастью и меня кто-то туда толкает, а удержаться мне не за что. (Хватается за голову рукой.)
Здорова... Лучше бы я больна была, а то нехорошо. Лезет мне в голову мечта какая-то. И никуда я от нее не уйду. Думать стану мыслей никак не соберу, молиться не отмолюсь никак. Языком лепечу слова, а на уме совсем не то: точно мне лукавый в уши шепчет, да все про такие дела нехорошие. И то мне представляется, что мне самое себе совестно сделается. Что со мной? Перед бедой перед какой-нибудь это! Ночью, Варя, не спится мне, все мерещится шепот какой-то: кто-то так ласково говорит со мной, точно голубь воркует. Уж не снятся мне, Варя, как прежде, райские деревья да горы, а точно меня кто-то обнимает так горячо-горячо и ведет меня куда-то, и я иду за ним, иду...

Результаты (украинский) 1:

Чому люди не літати? Я кажу, чому люди не літати, як птахи? Ви знаєте, що іноді я думаю, що я птах. Коли ви стоїте на горі, так що вам і тягне на льоту. Так що б розкидані, підніс руки і полетів. Спробуйте neshto зараз? (Зітхає). Те, що я був Frisky! Я вас, що зникати взагалі. Це я був! Я жив або те, що не tuzhila саме птах в дикій природі. Mamenka chajala душа не мене, narjazhala, мені подобається ляльку, не змушений працювати; які хочуть сталося і робити. Ви знаєте, як я жив в дівчаток? Тут я збираюся розповісти вам. Встати, я використав рано; Колі влітку відбувається kljuchok, umojus, принести воду з ними і все, всі квіти в House pol'ju. У мене було багато кольорів. Потім перейдіть до mamen'koj в церкві і всі паломників, у нас є аншлаг був strannic; Так bogomolok. (A) прийшов з церкви, сісти на деякі роботи, більше на оксамитові золотом і паломників буде сказати: де вони були помічені, життя людей різних віршів і співати. Таким чином, поки час ленчу. Старі жінки тут ляже спати, і я в саду ходьби. Потім Утрені і вечір історії знову так, спів. Це гарна ідея! Да здесь все как будто из-под неволи. И до смерти я любила в церковь ходить! Точно, бывало, я в рай войду и не вижу никого, и время не помню, и не слышу, когда служба кончится. Точно как все это в одну секунду было. Маменька говорила, что все, бывало, смотрят на меня, что со мной делается. А знаешь: в солнечный день из купола такой светлый столб вниз идет, и в этом столбе ходит дым, точно облако, и вижу я, бывало, будто ангелы в этом столбе летают и поют. А то, бывало, девушка, ночью встану у нас тоже везде лампадки горели да где-нибудь в уголке и молюсь до утра. Или рано утром в сад уйду, еще только солнышко восходит, упаду на колена, молюсь и плачу, и сама не знаю, о чем молюсь и о чем плачу; так меня и найдут. И об чем я молилась тогда, чего просила, не знаю; ничего мне не надобно, всего у меня было довольно. А какие сны мне снились, Варенька, какие сны! Или храмы золотые, или сады какие-то необыкновенные, и все поют невидимые голоса, и кипарисом пахнет, и горы и деревья будто не такие, как обыкновенно, а как на образах пишутся. А то, будто я летаю, так и летаю по воздуху. И теперь иногда снится, да редко, да и не то. (помолчав). Я умру скоро. Ні, я знаю, що я хочу померти. Ах, дівчина, щось зі мною, що те, що робиться, якимось дивом! Ніколи не зі мною. Те, що в мене є незвичайним. Саме те, що я почав жити знову, або... тому я не знаю. (бере її за руку). І це те, що приготування: бути гріх! Такий страх на мене такими мені боятися! Я стою саме над урвищем і мені хтось там натисканням і не чинити опір. (Вистачає голову рукою). Здорова... Лучше бы я больна была, а то нехорошо. Лезет мне в голову мечта какая-то. И никуда я от нее не уйду. Думать стану мыслей никак не соберу, молиться не отмолюсь никак. Языком лепечу слова, а на уме совсем не то: точно мне лукавый в уши шепчет, да все про такие дела нехорошие. И то мне представляется, что мне самое себе совестно сделается. Что со мной? Перед бедой перед какой-нибудь это! Ночью, Варя, не спится мне, все мерещится шепот какой-то: кто-то так ласково говорит со мной, точно голубь воркует. Уж не снятся мне, Варя, как прежде, райские деревья да горы, а точно меня кто-то обнимает так горячо-горячо и ведет меня куда-то, и я иду за ним, иду...

Результаты (украинский) 2:

Чому люди не літають?
Я кажу, чому люди не літають так, як птахи? Знаєш, мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. Ось так би розбіглася, підняла руки і полетіла. Спробувати хіба тепер?
(Зітхаючи).
Яка я була жвава! Я у вас зів'яла зовсім. Така я була! Я жила, ні про що не тужила, точно пташка на волі. Матінка в мені душі не чула, прибирала мене, як ляльку, працювати не примушувала; що хочу, бувало, то й роблю. Знаєш, як я жила в дівчатах? Ось я тобі зараз розповім. Встану я, бувало, рано; коли влітку, так сходжу на ключок, вмиюся, принесу з собою водиці і всі, всі квіти в будинку поллю. У мене квітів було багато-багато. Потім підемо з матінкою до церкви, все і мандрівниці, у нас повна хата був странниц; да богомолок. А прийдемо з церкви, сядемо за якусь роботу, більше по оксамиту золотом, а Мандрівниця розповідатимуть: де вони були, що бачили, житія 'різні, або вірші співають. Так до обіду час і пройде. Тут баби заснути ляжуть, а я по саду гуляю. Потім на вечірню, а ввечері знову розповіді так спів. Таке добре було!
Так тут всі начебто з-під неволі. І до смерті я любила в церкву ходити! Точно, бувало, я в рай увійду і не бачу нікого, і час не пам'ятаю, і не чую, коли служба скінчиться. Точно як все це в одну секунду було. Матінка говорила, що все, бувало, дивляться на мене, що зі мною робиться. А знаєш: в сонячний день з купола такий світлий стовп вниз йде, і в цьому стовпі ходить дим, точно хмара, і бачу я, бувало, ніби ангели в цьому стовпі літають і співають. А то, бувало, дівчина, вночі встану у нас теж всюди лампадки горіли так де-небудь в куточку і молюся до ранку. Або рано вранці в сад піду, поки лише сонечко піднімається, впаду на коліна, молюся і плачу, і сама не знаю, про що молюся і про що плачу; так мене і знайдуть. І про що я молилася тоді, чого просила, не знаю; нічого мені не треба, все у мене було досить. А які сни мені снилися, Варенька, які сни! Або храми золоті, або сади якісь незвичайні, і всі співають невидимі голоси, і кипарисом пахне, і гори і дерева ніби інші, як звичайно, а як на образах пишуться. А то, ніби я літаю, так і літаю по повітрю. І тепер іноді сниться, так рідко, та й не те. (помовчавши). Я помру скоро.
Ні, я знаю, що помру. Ох, дівчина, щось зі мною недобре робиться, диво якесь! Ніколи зі мною цього не було. Щось у мені таке незвичайне. Точно я знову жити починаю, або ... вже й не знаю. (бере її за руку). А ось що, Варя: бути гріха якомусь! Такий на мене страх, такий-то на мене страх! Точно я стою над прірвою і мене хтось туди штовхає, а утриматися мені нема за що. (Хапається за голову рукою.)
Здорова ... Краще б я хвора була, а то недобре. Лізе мені в голову мрія якась. І нікуди я від неї не піду. Думати стану думок ніяк не зберемо, молитися не відмолити ніяк. Мовою лепечу слова, а на думці зовсім не те: точно мені лукавий у вуха шепоче, та все про такі справи погані. І то мені видається, що мені саме собі совісно зробиться. Що зі мною? Перед бідою перед якоюсь це! Вночі, Варя, не спиться мені, все ввижається шепіт якийсь: хтось так ласкаво говорить зі мною, точно голуб воркує. Чи не сняться мені, Варя, як раніше, райські дерева та гори, а точно мене хтось обіймає так гаряче-гаряче і веде мене кудись, і я йду за ним, йду ...