Нельзя измыслить ничего более стран

Нельзя измыслить ничего более странного и удивительного, чем то, что приключилось с моим бедным другом, юным студентом Натанаэлем, и о чем я собираюсь тебе, снисходительный читатель, теперь рассказать. Не приходилось ли тебе, благосклонный читатель, пережить что-либо такое, что всецело завладевало бы твоим сердцем, чувствами и помыслами, вытесняя все остальное? Все в тебе бурлит и клокочет, воспламененная кровь кипит в жилах и горячим румянцем заливает ланиты. Твой взор странен, он словно ловит в пустоте образы, незримые для других, и речь твоя теряется в неясных вздохах. И вот друзья спрашивают тебя: «Что это с вами, почтеннейший? Какая у вас забота, дражайший?» И вот всеми пламенными красками, всеми тенями и светом хочешь ты передать возникшие в тебе видения и силишься обрести слова, чтобы хотя приступить к рассказу. Но тебе сдается, что с первого же слова ты должен представить все то чудесное, великолепное, страшное, веселое, ужасающее, что приключилось тебе, и поразить всех как бы электрическим ударом. Однако ж всякое слово, все, чем только располагает наша речь, кажется тебе бесцветным, холодным и мертвым. А ты все ищешь и ловишь, запинаешься и лепечешь, и трезвые вопросы твоих друзей, подобно ледяному дуновению ветра, остужают жар твоей души, пока он не угаснет совершенно. Но ежели ты, как смелый живописец, сперва очертишь дерзкими штрихами абрис внутреннего твоего видения, то потом уже с легкостью сможешь накладывать все более пламенные краски, и живой рой пестрых образов увлечет твоих друзой, и вместе с тобой они увидят себя посреди той картины, что возникла в твоей душе. Должен признаться, благосклонный читатель, меня, собственно, никто не спрашивал об истории молодого Натанаэля; но ты отлично знаешь, что я принадлежу к той удивительной породе авторов, кои, когда они носят в себе что-либо, подобное только что описанному, тотчас воображают, что всякий встречный, да и весь свет, только и спрашивают: «Что там такое? Расскажите-ка, любезнейший!» И вот меня неудержимо влечет поговорить с тобой о злополучной жизни Натанаэля. Странность, необычайность ее поразили мою душу, и потому-то, — а также чтобы я мог — о мой читатель! — тотчас склонить тебя к пониманию всего чудесного, которого тут не мало, — я изо всех сил старался начать историю Натанаэля как можно умней — своеобразней, пленительней. «Однажды» — прекраснейшее начало для всякого рассказа, — слишком обыденно! «В маленьком захолустном городке С… жил» — несколько лучше, по крайней мере дает начало градации. Или сразу посредством «medias in res»[1]: «Проваливай ко всем чертям», — вскричал студент Натанаэль, и бешенство и ужас отразились в его диком взоре, когда продавец барометров Джузеппе Коппола…» Так я в самом деле и начал бы, когда б полагал, что в диком взоре студента Натанаэля чуется что-то смешное, однако ж эта история нисколько не забавна. Мне не всходила на ум ни одна фраза, в которой хотя бы немного отражалось радужное сияние образа, возникшего перед моим внутренним взором. Я решил не начинать вовсе. Итак, благосклонный читатель, прими эти три письма, которые охотно передал мне мой друг Лотар, за абрис картины, на которую я, повествуя, буду стараться накладывать все больше и больше красок. Быть может, мне посчастливится, подобно хорошему портретному живописцу, так метко схватить иные лица, что ты найдешь их похожими, не зная оригинала, и тебе даже покажется, что ты уже не раз видел этих людей своими собственными очами. И, быть может, тогда, о мой читатель, ты поверишь, что нет ничего более удивительного и безумного, чем сама действительная жизнь, и что поэт может представить лишь ее смутное отражение, словно в негладко отполированном зеркале.
Для того чтобы сразу сказать все, что необходимо знать с самого начала, следует к предыдущим письмам добавить, что вскоре после смерти Натанаэлева отца Клара и Лотар, дети одного дальнего родственника, также недавно умершего и оставившего их сиротами, были приняты в семью матерью Натанаэля. Клара и Натанаэль почувствовали друг к другу живейшую склонность, против чего не мог возразить ни один человек на свете; они были уже помолвлены, когда Натанаэль оставил город, чтобы продолжать свое занятие науками в Г. Как видно из его последнего письма, он находится сейчас там и слушает лекции у знаменитого профессора физики Спаланцани.

Результаты (украинский) 1:

Не може бути izmyslit' нічого більш дивно і дивно, ніж те, що сталося з мій бідний друг, молодий студент Natanajelem, і те, що я збираюся вам поблажливо читач, зараз розповім. Ви коли-небудь були, не доброзичливі читач, пережити все що повністю zavladevalo б бути ваше серце, почуттів і думок, витісняючи все інше? Все в тобі бушує і бульбашки, загрунтувати киплячу кров у венах і гарячі врівень заливки на lanity. Твоє виглядати дивно, здається абсолютно void зображення невидимим для інших і твої слова втрачається в неясною vzdohah. І ось друзів, ви запитаєте: "що це з вами, найбільш шанованих? Що ви догляду, drazhajshij? "і це flaming кольори, всі тіні і світла, що ви хочете, щоб пройти, в результаті чого ви бачення і отримати silish'sja слова, продовжити історію. Але ви орендуєте, що з першого слова, ви повинні представити всі чудовий, чудовий, страшно, веселий, страхаючого, те, що трапилося з вами і вразити усіх як би ураження електричним струмом. Але кожне слово все, що має тільки нашої мови, здається, ви безбарвний, холодна і мертвих. І шукають все і зловити, zapinaesh'sja і lepechesh', і тверезий питання своїм друзям, як крижані вітер, удар прохолодною тепло душі поки він не піде повністю. Але якщо ви як жирний художник, перший ochertish' audacious гладить АБРІС внутрішнє бачення твої тоді вже можна легко накладати дедалі вогненно кольори і жвава барвисті твоє будуть спокушати зображення Рой druzoj, і разом вони побачать себе в середині живопису, яка виникла у вашу душу. Я повинен зізнатися, доброзичливі читач, мені, фактично, ніхто не питав про історію молодої Natanajelja; але ви чудово знаємо, що я належать до дивовижні породи Koi авторів, коли вони самі по собі щось схоже просто описав, відразу ж уявити, що кожен лічильника, так і весь світ, просто запитайте: "того що там є? Сказати-ка, ljubeznejshij! ", і що мені чарівно призводить до поговорити з вами про нещасливий життя Natanajelja. Це дивина, вразило, душа моя і чому — і так я міг — на мій читач! — негайно переконати вас, щоб зрозуміти всі чудесного, що не мало, я була докладає зусиль, щоб почати розповідь Natanajelja мудрішими якомога є svoeobraznej, plenitel'nej. "Один раз" є кращими початку до будь-якої історії є дуже поширеним явищем! "У невеликого провінційного містечка з є... Він жив "трохи краще, принаймні породжує випускний. Або безпосередньо через масової інформації в res [1]: «Хіт всіх собак,» плакав студент Натанаїл, і лють і страшно, в його дикий, шукати, коли продавець барометри Джузеппе Коппола... " Так, я дійсно почав, коли b фігурував у дикого вигляду студент Natanajelja chuetsja щось смішно, але ця історія зовсім не забавно. Я не vshodila на розум, ніхто фразу, для яких принаймні трохи відбитих веселка сяйво зображення створені до мого внутрішнім поглядом. Я вирішив не починати взагалі. Так доброзичливі читач, прийняти ці три літери, які охоче простягнув мені мій друг Лотар, для окреслити візерунок, що оповідає, буду намагатися нав'язувати все більше і більше квітів. Може бути, я не пощастило, як гарний портрет художника, влучно захопити іншої людини, що ви знайдете їх подібні, не знаючи, оригінальний, і ви навіть думаю, що ви не бачили цих людей на власні очі. І може бути потім, на мій читач, ви вважаєте, що немає нічого більш дивно і шалено ніж реальне життя, себе, і що поета може забезпечити тільки розпливчасто відбиття, наче в negladko otpolirovannom дзеркало.Розповідати взагалі те, що вам потрібно знати з самого початку, він повинен бути на попередній букви додати що, незабаром після смерті його батька Клара Natanajeleva і Лотар, діти один далеким родичем, також недавно померлого і залишити їх дітей-сиріт, були прийняті в сім'ї матері Natanajelja. Клара і Натанаїл відчував один одного жвавого тенденція, яка не міг сперечатися ніхто; вони вже були задіяні, коли Натанаїл покинув місто, щоб продовжити її окупації в життя наук. як видно з його останньої літери, він зараз там і прислухається до лекцій з відомим професором фізики Spalancani.

Результаты (украинский) 2:

Не можна вигадати нічого більш дивного і дивного, ніж те, що сталося з моїм бідним іншому, юним студентом Натанаеля, і про що я збираюся тобі, поблажливий читач, тепер розповісти. Чи не доводилося тобі, ласкавий читачу, пережити щось таке, що цілком заволодіває б твоїм серцем, почуттями і помислами, витісняючи все інше? Все в тобі вирує і клекоче, займання кров кипить у жилах і гарячим рум'янцем заливає щоки. Твій погляд дивний, він немов ловить в порожнечі образи, незримі для інших, і мова твоя втрачається в неясних зітхання. І ось друзі запитують тебе: «Що це з вами, шановний? Яка у вас турбота, найдорожчий? »І ось усіма полум'яними фарбами, всіма тінями і світлом хочеш ти передати виникли в тобі бачення і сілішься знайти слова, щоб хоча приступити до розповіді. Але тобі здається, що з першого ж слова ти повинен представити все те чудове, прекрасне, страшне, веселе, страхітливе, що сталося тобі, і вразити всіх як би електричним ударом. Однак ж всяке слово, все, чим тільки в своєму розпорядженні наша мова, здається тобі безбарвним, холодним і мертвим. А ти все шукаєш і ловиш, затинається і лепечешь, і тверезі питання твоїх друзів, подібно крижаному подуву вітру, остуджують жар твоєї душі, поки він не згасне зовсім. Але якщо ти, як сміливий художник, спершу окреслиш зухвалими штрихами абрис внутрішнього твого бачення, то потім вже з легкістю зможеш накладати все більш полум'яні фарби, і живий рій строкатих образів захопить твоїх друзів, і разом з тобою вони побачать себе посеред тієї картини, що виникла в твоїй душі. Повинен зізнатися, ласкавий читачу, мене, власне, ніхто не питав про історію молодого Натанаеля; але ти добре знаєш, що я належу до тієї дивовижної породи авторів, котрі, коли вони носять в собі що-небудь, подібне тільки що описаного, негайно уявляють, що всякий зустрічний, та й весь світ, тільки й запитують: «Що там таке ? Розкажіть-но, шановний! »І ось мене нестримно тягне поговорити з тобою про нещасливої життя Натанаеля. Дивина, незвичність її вразили мою душу, і тому-то, - а також щоб я міг - про мій читач! - Негайно схилити тебе до розуміння всього чудесного, якого тут не мало, - я щосили намагався почати історію Натанаеля якомога розумніший - своєрідний, привабливого. «Одного разу» - найпрекрасніше початок для будь-якого оповідання, - занадто буденно! «У маленькому провінційному містечку С ... жив» - дещо краще, принаймні дає початок градації. Або відразу за допомогою «medias in res» [1]: «Забирайся під три чорти», - вигукнув студент Натанаель, і сказ і жах відбилися в його дикому погляді, коли продавець барометрів Джузеппе Коппола ... »Так я справді і почав би, коли б вважав, що в дикому погляді студента Натанаеля почувається щось смішне, проте ж ця історія анітрохи не забавна. Мені не сходила на розум жодна фраза, в якій хоча б трохи відбивалося райдужне сяйво образу, який виник перед моїм внутрішнім зором. Я вирішив не починати зовсім. Отже, ласкавий читачу, прийми ці три листи, які охоче передав мені мій друг Лотар, за абрис картини, на яку я, оповідаючи, буду намагатися накладати все більше і більше фарб. Бути може, мені пощастить, подібно до хорошого портретному живописцю, так влучно схопити інші особи, що ти знайдеш їх схожими, не знаючи оригіналу, і тобі навіть здасться, що ти вже не раз бачив цих людей своїми власними очима. І, можливо, тоді, про мій читач, ти повіриш, що немає нічого більш дивного і божевільного, ніж сама дійсна життя, і що поет може уявити лише її невиразне відображення, немов в негладко відполірованому дзеркалі.
Для того щоб відразу сказати все, що необхідно знати з самого початку, слід до попередніх листів додати, що незабаром після смерті Натанаелева батька Клара і Лотар, діти одного далекого родича, також недавно померлого і залишив їх сиротами, були прийняті в сім'ю матір'ю Натанаеля. Клара і Натанаель відчули один до одного жваву схильність, проти чого не міг заперечити жодна людина на світі; вони були вже заручені, коли Натанаель залишив місто, щоб продовжувати своє заняття науками в Г. Як видно з його останнього листа, він знаходиться зараз там і слухає лекції у знаменитого професора фізики Спаланцани.