Внешняя политика и дипломатия СССР

Внешняя политика и дипломатия СССР были всецело подчинены укреплению обороны страны, поиску союзников и изоляции противников в случае, если войны не удастся избежать.
С началом международного политического кризиса, который последовал за заключением Мюнхенского соглашения между Германией, Италией, Великобританией и Францией {сентябрь 1938 г.), вторжением немецких войск в Чехословакию и ее разделом, в котором совместно с Германией приняли участие Польша и Венгрия, нападением Японии на союзную СССР Монгольскую Народную Республику, конкурировали два основных вектора советской внешнеполитической деятельности: превентивный, имевший целью предотвратить нападение нацистской Германии и ее союзников на СССР, и коалиционный, направленный на создание коалиции государств и народов для борьбы с агрессорами.
Довольно распространенная точка зрения, что полте неудачи англо-франко-советских переговоров (март—август 1939 г.), заключения советско-германских договоров о ненападении (23 августа 1939 г.) и о дружбе и границе (28 сентября 1939 г.) советско-английские и советско-американские отношения оставались вплоть до нападения Германии на СССР (22 июня 1941 г.) однозначно негативными, требует существенной корректировки.
Для более объективной характеристики этих отношений и двусторонних переговоров, в ходе которых Англия стремилась «навести мосты», а СССР — не сжигать их, приведем такие примеры.
6 октября 1939 года, вслед за заключением советско-германского договора о дружбе и границе, У. Черчилль пригласил посла СССР в Лондоне И.М. Майского и в ответ на вопрос последнего: «Что Вы думаете о мирных предложениях Гитлера?» — сказал: «Некоторые из моих консервативных друзей рекомендуют мир. Они боятся, что в ходе войны Германия станет большевистской. Но я стою за войну до конца. Гитлер должен быть уничтожен. Нацизм должен быть сокрушен раз и навсегда. Пускай Германия становится большевистской. Это меня не пугает. Лучше коммунизм, чем нацизм».

Результаты (украинский) 1:

Зовнішньої політики і дипломатії СРСР предметно повністю зміцнення оборони країни, знаходячи союзників і ізолювати ворогів, якщо можна уникнути війни. З самого початку міжнародної політичної кризи, які після укладення Мюнхенської угоди між {September 1938) Німеччини, Італії, Англії та Франції, вторгнення в німецьких військ у Чехословаччині та її розділу, в якому взяли участь, спільно з Німеччиною, Польщею та Угорщиною, японську атаку на федеральних РАДЯНСЬКОГО Монгольський Народній Республіці Китаю, змагалися два Основний вектор радянської зовнішньої політики: Профілактора, повинен був запобігти атакам нацистською Німеччиною та їх союзниками в СРСР і коаліції, має на меті створення коаліції держав і народів, боротися проти агресора. Досить поширеною переглянути що англо провал polte Франко-радянський переговорів (березень вересня 1939), укладення договорів про ненапад радянсько-німецькому (23 серпня 1939) і про дружбу і кордон (28 вересня 1939 року) британська радянського і Радянського-американських відносин залишався до німецького нападу на Радянський Союз (22 червня 1941 р.) є однозначно негативним, вимагає істотні корективи. Для більш об'єктивні характеристики цих відносин і двосторонніх переговорів, під час якого Англії прагне «будувати мости» і РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ — не повинні записати їх, навести такі приклади. 6 жовтня 1939 року, після завершення радянсько-німецькому угода про дружбу та кордони, Уїнстон Черчілль запросив послом СРСР в Лондоні і. Майським і у відповідь на питання про останній: "що ви думаєте про мир пропозиції Гітлера?" сказав: "деякі з мої друзі консервативної рекомендувати світу. Вони бояться, що під час війни, Німеччина стала б більшовиків. Але я на війну до кінця. Гітлер повинні бути знищені. Нацизму повинна бути роздавленим раз і назавжди. Навіть якщо Німеччина стає Більшовик. Це мене не боїться. Краще, ніж комунізму, нацизм."

Результаты (украинский) 2:

Зовнішня політика і дипломатія СРСР були цілком підлеглі зміцненню оборони країни, пошуку союзників і ізоляції супротивників в разі, якщо війни не вдасться уникнути.
З початком міжнародного політичної кризи, який пішов за висновком Мюнхенської угоди між Німеччиною, Італією, Великобританією і Францією {вересень 1938 г.), вторгненням німецьких військ до Чехословаччини і її розділом, в якому спільно з Німеччиною взяли участь Польща та Угорщина, нападом Японії на союзну СРСР Монгольскую Народну Республіку, конкурували два основних вектори радянської зовнішньополітичної діяльності: превентивний, що мав на меті запобігти нападу нацистської Німеччини і її союзників на СРСР, і коаліційний, спрямований на створення коаліції держав і народів для боротьби з агресорами.
Досить поширена точка зору, що Полт невдачі англо-франко-радянських переговорів (березень-серпень 1939 г.), укладення радянсько-німецьких договорів про ненапад (23 серпня 1939 року) і про дружбу і кордон (28 вересня 1939 г.) радянсько -Англійська і радянсько-американські відносини залишалися аж до нападу Німеччини на СРСР (22 червня 1941 г.) однозначно негативними, потребує суттєвого коригування.
Для більш об'єктивної характеристики цих відносин і двосторонніх переговорів, в ході яких Англія прагнула «навести мости», а СРСР - не спалювати їх, наведемо такі приклади.
6 жовтня 1939 року, слідом за висновком радянсько-німецького договору про дружбу і кордон, У. Черчілль запросив посла СРСР в Лондоні І.М. Травневого і у відповідь на питання останнього: «Що Ви думаєте про мирні пропозиції Гітлера?» - Сказав: «Деякі з моїх консервативних друзів рекомендують світ. Вони бояться, що в ході війни Німеччина стане більшовицької. Але я стою за війну до кінця. Гітлер повинен бути знищений. Нацизм повинен бути розбитий раз і назавжди. Нехай Німеччина стає більшовицької. Це мене не лякає. Краще комунізм, ніж нацизм ».