В упомянутой выше серии книг «Плоск

В упомянутой выше серии книг «Плоский мир» Т. Пратчетта имя персонажа Cazanunda (пер. Казанунда) — явная отсылка к имени Джакомо Казановы, итальянского авантюриста, известного «женского обольстителя», карикатурой на которого и является персонаж.
Такое многообразие смыслов, которые могут быть заложены в именах и фамилиях персонажей (а также в некоторых названиях вымышленных мест), вызывает определённые сложности при переводе текста с языка оригинала на русский. Часто, как бы ни старался переводчик, читатели остаются недовольны и разделяются на два враждующих лагеря: как правило, одни возмущаются самим фактом перевода имён, а не их транскрипцией или транслитерацией, в то время как другие предлагают свои варианты перевода, считая «официальные» недостаточно точными, красивыми или отражающими всю полноту заложенного в них смысла. Рассмотрим базовые правила, действующие в подобных случаях.
Наиболее распространенной стратегией при переводе «говорящих» имен и фамилий является буквальный перевод немаркированной основы с сохранением иноязычных суффиксов и окончаний, которые указывают на национальность персонажа: painter A. Fresco — «художник А. Фреско» (ит. fresco — «фреска»), general Goodwin — «генерал Побединг» (англ. good win — «славная победа») [6].
Тем не менее, прежде, чем следовать этой стратегии, переводчик должен решить ряд вопросов. Так, самой первой проблемой является определение переводчиком того факта, является ли имя «говорящим». Иногда имена собственные, не являющиеся смысловыми, переводятся как говорящие. Например, Нора Галь считает, что при переводе «Ярмарки тщеславия» нужно было перевести фамилию главной героини произведения не Бекки Шарп, а Бекки Востр. Л.С. Бархударов же возражает данной точке зрения, так как в романе Теккерея имена собственные не несут значимой функциональной нагрузки, следовательно, переводить их нет смысла.
Однако наиболее распространённая переводческая ошибка при переводе имён собственных в художественном произведении состоит в том, что значимое имя собственное передаётся формально (транскрипцией или транслитерацией без указания дополнительной информации об ониме в сноске). Как отмечалось выше, многие имена, обладая явным семантическим значением, на первый взгляд могут не давать персонажу никакой характеристики. Однако иногда бывает непросто понять, что вкладывал в данное имя автор. При переводе художественных произведений важно увидеть в тексте все заложенные в нём варианты прочтения, понять авторскую концепцию, ознакомиться с творчеством, системой взглядов и эстетических ценностей автора [4, с. 374].
Другой момент, который может вызвать затруднения при переводе —– то, что образность имени или названия может быть выражена через внешний признак, который служит как бы её формальной основой. Этот признак может быть частично скрыт, например, с помощью изменения графического облика темы. Так, в книгах Терри Пратчетта вымышленное местечко Beyonk (образовано от “beyond” — «за пределами, вне») было переведено как Выселки, а имя Archchancellor Ridcully (образовано от “ridiculous” — «нелепый, чудной») — «Аркканцлер Чудакулли». В таких случаях необходимо не только подобрать адекватный вариант перевода, но и, в первую очередь, распознать само смысловое имя или название, что бывает достаточно непросто сделать. Переводчик должен обладать объёмным словарным запасом и высоким уровнем знания языка, с которого переводится текст, чтобы узнать «зашифрованное», видоизменённое слово и профессионально переводить тексты с подобными литературными приёмами.
Также необходимо учитывать эмоциональную окраску и стилистическую принадлежность смыслового имени, чтобы сохранять их в переводе. Например, грубое, просторечное слово, «скрытое» в «говорящем» имени, не должно при переводе превратиться в изящное выражение высокого стиля.
Ещё одна сложность — необходимость подобрать не только слово в ПЯ, адекватно отражающее замысел автора, вложенный в «говорящее» имя, но и найти подходящую форму, которая бы естественно смотрелась в ПЯ. Как правило, именно эта проблема вызывает больше всего споров как среди переводчиков, так и среди читателей. Дело в том, что эта часть перевода сильнее всего связана с личным эстетическим вкусом и творческими способностями того, кто воспринимает текст, вне зависимости от его принадлежности к первой или второй группе.
Также необходимо упомянуть, что по различным причинам часто не все смысловые имена оказываются пере

Результаты (украинский) 1:

У вищезгаданих книга серії "Discworld" т. Пратчетт характер Cazanunda (Kazanunda Lane) звуть явне посилання на ім'я Джакомо Казанова, італійський авантюрист знаменитий жіночий спокусника ", карикатура якого характеру.Такої національної розмаїтості, смислів, що може бути накритий у імен символи (як і деякі імена вигаданого місця), викликає певні труднощі в перекладі з оригінального мови на російську. Часто, незалежно від того, як не намагався я перекладач, ви залишаються нещасними і розділений на два табори воюючими: як правило, деякі обурює той факт, переклад назви, а не їх транскрипції або транслітерації, у той час як інші пропонують їх варіанти перекладу, вважаючи, "офіційний" нерівномірно красиві або відображаючи сукупність їх значення. Розглянемо основні правила застосовні в таких випадках.Найбільш поширених стратегія розмовляючи"імена", дослівний переклад непозначених базу з утримання іноземної мови суфіксах і закінченнях, які вказують національності характер: художник а. фреска — художник а. фреска "(фреска, це за"фреска"), загальні Гудвін —" генерала Pobeding "(англ. хороша перемога — «славних перемога») [6].Перш ніж ви будете дотримуватися цієї стратегії, перекладач повинен вирішити ряд питань. Таким чином, Перша проблема є визначення перекладача про те, чи назва "говорити". Іноді імена свої власні, не семантичний, перекладається, як і говорити. Наприклад, Нора Гал вважає, що при перекладі "Vanity Fair" необхідно було перекласти прізвище героїня робіт не Беккі гостра, і Беккі Північної. HP Barhudarov ті ж заперечення до цієї точки зору, як у романі Вільям Теккерей іменників несе значні функціональне навантаження, таким чином, перевести їх робить ніякого сенсу.Однак, найпоширеніша помилка перекладу в перекладі імена своїх власних в ілюстрації, що описове ім'я для власного формально передані (Транскрипція або Транслітерація без зазначення додаткових відомостей про onime в виносці). Вище зазначалось, багато імен з явного семантичне значення те, що на перший погляд може подарувати характер будь-які характеристики. Однак, це іноді важко зрозуміти, що це ім'я автора інвестовані. А перекладаючи літературних творів, важливо, щоб бачити текст усіх заклав там параметри зчитування, зрозуміти авторської концепції, ознайомитися з творчість, система переглядів і естетичних цінностей автора [4, п. 374].Другой момент, который может вызвать затруднения при переводе —– то, что образность имени или названия может быть выражена через внешний признак, который служит как бы её формальной основой. Этот признак может быть частично скрыт, например, с помощью изменения графического облика темы. Так, в книгах Терри Пратчетта вымышленное местечко Beyonk (образовано от “beyond” — «за пределами, вне») было переведено как Выселки, а имя Archchancellor Ridcully (образовано от “ridiculous” — «нелепый, чудной») — «Аркканцлер Чудакулли». В таких случаях необходимо не только подобрать адекватный вариант перевода, но и, в первую очередь, распознать само смысловое имя или название, что бывает достаточно непросто сделать. Переводчик должен обладать объёмным словарным запасом и высоким уровнем знания языка, с которого переводится текст, чтобы узнать «зашифрованное», видоизменённое слово и профессионально переводить тексты с подобными литературными приёмами.Також необхідно враховувати емоційно і стилістичні приналежність семантичного імені, щоб зберегти їх у перекладі. Наприклад, брутто, prostorečnoe слово, "приховані" в "говорити" ім'я не повинно бути в перекладі з поворотним до виразу елегантній високий стиль.Ще одна складність полягає в необхідності вибирати не тільки слово в PYA, адекватно відбиває наміри автора додається до імені "говорити", а знайти підходящий формі, яка б природно подивився на п'яти. Як правило, ця проблема була найбільш спірним серед перекладачів і читачів. Справа в тому, що ця частина перекладу найбільш пов'язана з особистих естетичний смак і творчості, хтось, хто сприймає текст, незалежно від його приналежності до першого або другого групи.Також варто згадати, що, з різних причин часто не всі семантичного імена re

Результаты (украинский) 2:

У згаданій вище серії книг «Плоский світ» Т. Пратчетта ім'я персонажа Cazanunda (пров. Казанунда) - явна відсилання до імені Джакомо Казанови, італійського авантюриста, відомого «жіночого спокусника», карикатурою на якого і є персонаж.
Таке різноманіття смислів, які можуть бути закладені в іменах і прізвищах персонажів (а також в деяких назвах вигаданих місць), викликає певні складнощі при перекладі тексту з мови оригіналу на російську. Часто, як би не старався перекладач, читачі залишаються незадоволені і поділяються на два ворогуючі табори: як правило, одні обурюються самим фактом перекладу імен, а не їх транскрипцією або транслітерацією, в той час як інші пропонують свої варіанти перекладу, вважаючи «офіційні» недостатньо точними, красивими або відображають всю повноту закладеного в них сенсу. Розглянемо базові правила, що діють в подібних випадках.
Найбільш поширеною стратегією при перекладі «говорять» імен і прізвищ є буквальний переклад немаркованої основи зі збереженням іншомовних суфіксів і закінчень, які вказують на національність персонажа: painter A. Fresco - «художник А. Фреско» ( ит. fresco - «фреска»), general Goodwin - «генерал Победінг» (англ. good win - «славна перемога») [6].
Проте, перш, ніж слідувати цієї стратегії, перекладач повинен вирішити ряд питань. Так, найпершою проблемою є визначення перекладачем того факту, чи є ім'я «говорить». Іноді імена власні, які не є смисловими, переводяться як говорять. Наприклад, Нора Галь вважає, що при перекладі «Ярмарку марнославства» потрібно було перевести прізвище головної героїні твору не Беккі Шарп, а Беккі гостро. Л.С. Бархударов ж заперечує цієї точки зору, так як в романі Теккерея імена власні не несуть значної функціонального навантаження, отже, переводити їх немає сенсу.
Однак найбільш поширена перекладацька помилка при перекладі власних назв у художньому творі полягає в тому, що значуще ім'я власне передається формально ( транскрипцією або транслітерацією без вказівки додаткової інформації про онімів у виносці). Як зазначалося вище, багато імен, володіючи явним семантичним значенням, на перший погляд можуть не давати персонажу ніякої характеристики. Однак іноді буває непросто зрозуміти, що вкладав у дане ім'я автор. При перекладі художніх творів важливо побачити в тексті всі закладені в ньому варіанти прочитання, зрозуміти авторську концепцію, ознайомитися з творчістю, системою поглядів і естетичних цінностей автора [4, с. 374].
Інший момент, який може викликати труднощі при перекладі - то, що образність імені або назви може бути виражена через зовнішню ознаку, який служить як би її формальною основою. Ця ознака може бути частково прихований, наприклад, за допомогою зміни графічного образу теми. Так, в книгах Террі Пратчетта вигадане містечко Beyonk (утворено від "beyond" - «за межами, поза») було переведено як Виселкі, а ім'я Archchancellor Ridcully (утворено від "ridiculous" - «безглуздий, чудний») - «аркканцлером Чудакуллі» . У таких випадках необхідно не тільки підібрати адекватний варіант перекладу, а й, в першу чергу, розпізнати саме смислове ім'я або назва, що буває досить непросто зробити. Перекладач повинен володіти об'ємним словниковим запасом і високим рівнем знання мови, з якого переводиться текст, щоб дізнатися «зашифроване», видозмінене слово і професійно перекладати тексти з подібними літературними прийомами.
Також необхідно враховувати емоційне забарвлення і стилістичну приналежність смислового імені, щоб зберігати їх в перекладі . Наприклад, грубе, просторічне слово, «приховане» в «говорить» імені, не повинно при перекладі перетворитися в витончене вираз високого стилю.
Ще одна складність - необхідність підібрати не тільки слово в ПЯ, адекватно відображає задум автора, вкладений в «говорить» ім'я , але і знайти підходящу форму, яка б природно виглядала в ПЯ. Як правило, саме ця проблема викликає найбільше суперечок як серед перекладачів, так і серед читачів. Справа в тому, що ця частина перекладу найсильніше пов'язана з особистим естетичним смаком і творчими здібностями того, хто сприймає текст, незалежно від його належності до першої або другої групи.
Також необхідно згадати, що з різних причин часто не всі смислові імена виявляються пере