От искусства государства Селевкидов

От искусства государства Селевкидов, самой большой по размерам и самой могущественной державы эллинистического мира, сохранилось сравнительно небольшое число памятников. Из источников известно, что столица царства Селевкидов — Антиохия на реке Оронте принадлежала к числу самых крупных эллинистических городов и лишь немногим уступала столице Египта Александрии. Огромный город был построен с применением регулярной планировки; часть города, находившаяся на возвышенности, имела свободную планировку. Большой известностью в эллинистическую эпоху пользовалась загородная царская резиденция Дафна — огромный комплекс, включавший храмы, святилище, театр, стадион, дворцы, окруженные великолепными садами и парками.
В ансамблях самой Антиохии важная роль принадлежала монументальной скульптуре. Известно, например, что учеником Лисиппа Евтихидом была воздвигнута в Антиохии колоссальная бронзовая статуя богини Тихе. Мы имеем представление об этом произведении по небольшой мраморной копии. Скульптура эта, являвшаяся аллегорическим воплощением Антиохии, послужила образцом для аллегорических статуй многих других эллинистических городов.

Наиболее интересным видом антиохийской скульптуры является портрет. В творчестве мастеров, работавших в Антиохии, нашли яркое отражение принципы портрета эллинистических правителей. Примером портретной статуи торжественно-официального характера является бронзовая статуя эллинистического правителя (так называемый «Диадох») из Музея Терм в Риме (илл. 239 б). Правитель представлен обнаженным, опирающимся на огромный жезл. Эффектная поза, гипертрофированная мускулатура должны содействовать репрезентативности образа, однако в противоречии с этим голова трактована неожиданно правдиво: без всякой идеализации переданы некрасивые, несколько обрюзгшие черты лица диадоха. Подобное, по существу нарушающее целостность образа, соединение идеализированно изображенного торса и портретно трактованной головы получило дальнейшее развитие в монументальных портретных статуях римских императоров.

В несколько ином плане происходило развитие скульптурного портрета. Относящийся к ранним портретным произведениям эллинистической эпохи бронзовый бюст основателя династии Селевкидов Селевка I Никатора сохраняет еще некоторые черты идеальности, восходящие к портретам Александра Македонского (ставшим на длительное время образцом для портретов эллинистических правителей); однако в портрете Селевка уже ощутимо стремление художника к более конкретной передаче индивидуального сходства: не только сделана попытка передать своеобразие внешнего облика царя—его глубоко посаженные внимательные, зоркие глаза, слегка впавшие щеки, жесткое, чуть насмешливое выражение рта, но и черты его характера — спокойное самообладание, уверенность в себе, властность.

Примером зрелого портретного искусства антиохийской школы является великолепная мраморная портретная голова царя Антиоха III Великого в Лувре, относящаяся к началу 2 в. до н. э. (илл. 240, 241). Старый портретный канон здесь уже отброшен: в создании образа художник исходит из конкретной индивидуаль-

279

ности, улавливая в ней типические черты. Сами по себе черты лица Антиоха III не отличаются ни красотой, ни благородством, но огромное волевое напряжение, как бы подавляемый внутренний огонь придают образу черты подлинного величия, выраженного без малейшей риторики и какой бы то ни было идеализации. Это образ человека железной воли и неукротимой энергии. Среди эллинистических портретов, для которых характерно чаще всего ощущение внутреннего беспокойства, раздвоенность, неясный порыв, портрет Антиоха III занимает в силу своих качеств особое место и является предвестником лучших созданий римского портретного искусства.

Как в искусстве эллинистического Египта, так и в искусстве Сирии значительное место занимали памятники, в которых элементы греческого искусства сливались с местной художественной традицией. Памятником этого рода является колоссальный рельеф с надгробного сооружения в Немруд-Даге, изображающий царя Антиоха I перед богом солнца (1 в н. э.). В огромных размерах рельефа, в иератической композиции, в плоскостной, условно-орнаментализированной трактовке фигур отчетливо проявляются черты близости к рельефной пластике Древнего Ирана.

* * *

Группа важнейших художественных центров эллинистической эпохи находилась в Малой Азии, где выделялись Пергамское царство и прибрежные греческие города — Эфес, Милет, Магнесия. Эти старые греческие города, занимавшие выгодное положение на торговых путях, в связи с перенесением экономических центров на Восток переживали в раннеэллинистический период свой новый расцвет. В Малой Азии мы находим примеры достижений эллинистической архитектуры как в плане градостроительства, так и в создании новых типов сооружений.

Типичным примером градостроительства раннего эллинизма может служить планировка Приены — небольшого города вблизи Милета. Город располагался на крутом склоне горы; на отдельной скале, высоко над городом, помещался акрополь. Город был разбит на ряд участков, пересекавшихся под прямым углом восемью продольными и шестнадцатью поперечными улицами (средняя ширина их 4,4 м, ширина главной улицы около 7,5 м). Так как город был расположен по склону горы, то он образовывал как бы систему параллельных террас. Поперечные улицы переходили в лестницы или в пандусы. В центральной части города были сосредоточены в едином ансамбле общественные сооружения; для их возв

Результаты (украинский) 1:

Від мистецтва Селевкідів, найбільшої і найпотужнішої повноваження елліністичної світу, збережена у відносно невелику кількість пам'ятників. Від джерел ми знаємо, що капітал Імперією Селевкідів — Антіох на річці Oronte, належала до одного з найбільш важливих міст елліністичної і лише трохи поступається столицею Єгипту, Олександрія. Величезні міста була побудована з звичайна розкладка; частина міста, розташована на пагорбі, було вільного планування. Велику славу елліністичного часів був поза містом Royal резиденція Дафна-величезний комплекс, у тому числі церков, святилища, театр, стадіон, палаци, в оточенні красивих садів і парків.В ансамблі Антіохії відігравала важливу роль належав Монументальна скульптура. Відомо, для прикладу, що учнем Leucippus Evtihidom був зведений в Антіохії колосальний Бронзова статуя богині Тіхе. У нас є зображення цього продукту, невеликих мармурових копій. Ця скульптура, як втіленню алегоричні Антіохії, став моделлю для алегоричні статуї багатьох інших міст елліністичної.Наиболее интересным видом антиохийской скульптуры является портрет. В творчестве мастеров, работавших в Антиохии, нашли яркое отражение принципы портрета эллинистических правителей. Примером портретной статуи торжественно-официального характера является бронзовая статуя эллинистического правителя (так называемый «Диадох») из Музея Терм в Риме (илл. 239 б). Правитель представлен обнаженным, опирающимся на огромный жезл. Эффектная поза, гипертрофированная мускулатура должны содействовать репрезентативности образа, однако в противоречии с этим голова трактована неожиданно правдиво: без всякой идеализации переданы некрасивые, несколько обрюзгшие черты лица диадоха. Подобное, по существу нарушающее целостность образа, соединение идеализированно изображенного торса и портретно трактованной головы получило дальнейшее развитие в монументальных портретных статуях римских императоров.В несколько ином плане происходило развитие скульптурного портрета. Относящийся к ранним портретным произведениям эллинистической эпохи бронзовый бюст основателя династии Селевкидов Селевка I Никатора сохраняет еще некоторые черты идеальности, восходящие к портретам Александра Македонского (ставшим на длительное время образцом для портретов эллинистических правителей); однако в портрете Селевка уже ощутимо стремление художника к более конкретной передаче индивидуального сходства: не только сделана попытка передать своеобразие внешнего облика царя—его глубоко посаженные внимательные, зоркие глаза, слегка впавшие щеки, жесткое, чуть насмешливое выражение рта, но и черты его характера — спокойное самообладание, уверенность в себе, властность.Прикладом зрілих портрет мистецтво школі Антіохія є чудовою портрет мармурові начальник Антіохом III великий в Луврі, по відношенню до початку у 2 столітті до нашої ери (штат Іллінойс. 240, 241). Старий портрет, Canon впали: у зображувати художник походить від конкретного випадку -279ности, улавливая в ней типические черты. Сами по себе черты лица Антиоха III не отличаются ни красотой, ни благородством, но огромное волевое напряжение, как бы подавляемый внутренний огонь придают образу черты подлинного величия, выраженного без малейшей риторики и какой бы то ни было идеализации. Это образ человека железной воли и неукротимой энергии. Среди эллинистических портретов, для которых характерно чаще всего ощущение внутреннего беспокойства, раздвоенность, неясный порыв, портрет Антиоха III занимает в силу своих качеств особое место и является предвестником лучших созданий римского портретного искусства.Как в искусстве эллинистического Египта, так и в искусстве Сирии значительное место занимали памятники, в которых элементы греческого искусства сливались с местной художественной традицией. Памятником этого рода является колоссальный рельеф с надгробного сооружения в Немруд-Даге, изображающий царя Антиоха I перед богом солнца (1 в н. э.). В огромных размерах рельефа, в иератической композиции, в плоскостной, условно-орнаментализированной трактовке фигур отчетливо проявляются черты близости к рельефной пластике Древнего Ирана.* * *Группа важнейших художественных центров эллинистической эпохи находилась в Малой Азии, где выделялись Пергамское царство и прибрежные греческие города — Эфес, Милет, Магнесия. Эти старые греческие города, занимавшие выгодное положение на торговых путях, в связи с перенесением экономических центров на Восток переживали в раннеэллинистический период свой новый расцвет. В Малой Азии мы находим примеры достижений эллинистической архитектуры как в плане градостроительства, так и в создании новых типов сооружений.Типичным примером градостроительства раннего эллинизма может служить планировка Приены — небольшого города вблизи Милета. Город располагался на крутом склоне горы; на отдельной скале, высоко над городом, помещался акрополь. Город был разбит на ряд участков, пересекавшихся под прямым углом восемью продольными и шестнадцатью поперечными улицами (средняя ширина их 4,4 м, ширина главной улицы около 7,5 м). Так как город был расположен по склону горы, то он образовывал как бы систему параллельных террас. Поперечные улицы переходили в лестницы или в пандусы. В центральной части города были сосредоточены в едином ансамбле общественные сооружения; для их возв

Результаты (украинский) 2:

Від мистецтва держави Селевкідів, найбільшою за розмірами і наймогутнішої держави елліністичного світу, збереглося порівняно невелике число пам'ятників. З джерел відомо, що столиця царства Селевкідів - Антіохія на річці Оронт належала до числа найбільших елліністичних міст і лише трохи поступалася столиці Єгипту Александрії. Величезний місто було побудоване із застосуванням регулярного планування; частину міста, що знаходилася на пагорбі, мала вільне планування. Великою популярністю в епоху еллінізму користувалася заміська царська резиденція Дафна - величезний комплекс, що включав храми, святилище, театр, стадіон, палаци, оточені чудовими садами і парками.
В ансамблях самої Антіохії важлива роль належала монументальній скульптурі. Відомо, наприклад, що учнем Лисиппа Евтіхідом була споруджена в Антіохії колосальна бронзова статуя богині Тихе. Ми маємо уявлення про цей твір по невеликій мармурової копії. Скульптура ця, що була алегоричним втіленням Антіохії, послужила зразком для алегоричних статуй багатьох інших елліністичних міст. Найбільш цікавим видом антіохійської скульптури є портрет. У творчості майстрів, які працювали в Антіохії, знайшли яскраве відображення принципи портрета елліністичних правителів. Прикладом портретної статуї урочисто-офіційного характеру є бронзова статуя елліністичного правителя (так званий «Диадох») з Музею Терм в Римі (илл. 239 б). Правитель представлений оголеним, що спирається на величезний жезл. Ефектна поза, гіпертрофована мускулатура повинні сприяти репрезентативності образу, проте в суперечності з цим голова трактована несподівано правдиво: без жодної ідеалізації передані некрасиві, кілька брезклий риси обличчя диадохи. Подібне, по суті порушує цілісність образу, з'єднання ідеалізовано зображеного торсу і портретно потрактований голови отримало подальший розвиток в монументальних портретних статуях римських імператорів. У дещо іншому плані відбувався розвиток скульптурного портрета. Відноситься до ранніх портретним творам елліністичної епохи бронзовий бюст засновника династії Селевкідів Селевка I Нікатор зберігає ще деякі риси ідеальності, висхідні до портретів Олександра Македонського (який став на тривалий час зразком для портретів елліністичних правителів); проте в портреті Селевка вже відчутно прагнення художника до більш конкретної передачі індивідуального подібності: не тільки зроблена спроба передати своєрідність зовнішнього вигляду царя-його глибоко посаджені уважні, пильні очі, злегка впавшие щоки, жорстке, трохи глузливе вираз рота, але і риси його характеру - спокійне самовладання, впевненість у собі, владність. Прикладом зрілого портретного мистецтва антіохійської школи є чудова мармурова портретна голова царя Антіоха III Великого в Луврі, що відноситься до початку 2 ст. до н. е. (Іл. 240, 241). Старий портретний канон тут вже відкинутий: у створенні образу художник виходить з конкретної индивидуаль- 279 ності, вловлюючи в ній типові риси. Самі по собі риси обличчя Антіоха III не відрізняються ні красою, ні шляхетністю, але величезна вольова напруга, як би придушений внутрішній вогонь надають образу риси справжнього величі, вираженого без найменшої риторики і якої б то не було ідеалізації. Це образ людини залізної волі і нестримної енергії. Серед елліністичних портретів, для яких характерне найчастіше відчуття внутрішнього неспокою, роздвоєність, неясний порив, портрет Антіоха III займає в силу своїх якостей особливе місце і є передвісником кращих створінь римського портретного мистецтва. Як в мистецтві елліністичного Єгипту, так і в мистецтві Сирії значне місце займали пам'ятки, в яких елементи грецького мистецтва зливалися з місцевою художньою традицією. Пам'ятником цього роду є колосальний рельєф з надгробного споруди в Немруд-Дазі, що зображає царя Антіоха I перед богом сонця (1 в. Н.е..). У величезних розмірах рельєфу, в ієратичне композиції, в площинний, умовно-орнаменталізірованной трактуванні фігур виразно проявляються риси близькості до рельєфною пластиці Стародавнього Ірану. * * * Група найважливіших мистецьких центрів елліністичної епохи знаходилася в Малій Азії, де виділялися Пергамское царство і прибережні грецькі міста - Ефес, Мілет, Магнесія. Ці старі грецькі міста, що займали вигідне положення на торгових шляхах, у зв'язку з перенесенням економічних центрів на Схід переживали в раннеелліністіческій період свій новий розквіт. У Малій Азії ми знаходимо приклади досягнень елліністичної архітектури як в плані містобудування, так і в створенні нових типів споруд. Типовим прикладом містобудування раннього еллінізму може служити планування Пріени - невеликого міста поблизу Мілета. Місто розташовувалося на крутому схилі гори; на окремій скелі, високо над містом, містився акрополь. Місто було розбито на ряд ділянок, що перетиналися під прямим кутом вісьмома поздовжніми і шістнадцятьма поперечними вулицями (середня ширина їх 4,4 м, ширина головної вулиці близько 7,5 м). Так як місто було розташоване по схилу гори, то він утворював як би систему паралельних терас. Поперечні вулиці переходили в сходів або в пандуси. У центральній частині міста були зосереджені в єдиному ансамблі громадські споруди; для їх возв

Результаты (украинский) 3:

Витвір мистецтва з Парфії, найбільший в розмір і найбільш потужних нації еллінські світу, втратили відносно невелика кількість пам'яток. Як відомо з джерел,