В 1949 году меня отправили на учебу

В 1949 году меня отправили на учебу в г. Андижан, годичные курсы электромехаников на узбекском языке. Опять с помощью Набиева, он уже был первым секретарем райкома. Выехать в другой город, получить пропуск помог начальник милиции полковник Махмудов. Их семья тоже была многодетной, пятеро детей, меня считали шестым. Хозяйка всегда называла меня сыном. Ремонтировал у них швейную машинку, примус, мясорубку и другие хозяйственные предметы, а начальнику милиции мотоцикл БМВ. Такой пропуск получить, нужно коменданту написать заявление, он отправит в областное управление, после двух недель придет ответ. Сам, конечно, не мог без помощи начальника. Он взял мое заявление и сам принес пропуск на выезд сроком на один год и стать на учет к Андижанскому коменданту. Так я стал курсантом школы механизации на курсе электромехаников. Нас собралось 30 человек, все узбеки, только я крымский татарин. Начались занятия на узбекском языке, сперва мне было очень трудно овладеть узбекским. Через два месяца стал лучшим курсантом училища. Что такое электричество, откуда оно истекало, как образуется, мне все было интересно. Постепенно понял, жизнь в будущем без электричества невозможна. В Узбекистане тогда была большая нужда, не было электростанций, особенно в кишлаках. В городах каждый завод, фабрика имел свои электростанции, освещали вокруг свои территории, работали на дизтопливе. После войны начали в каждом районе, каждом колхозе строить гидроэлектростанции. Наш Тюря–Курганский р-н тоже начал строить межколхозную электростанцию на проточных каналах. Поэтому меня отправили учиться и дальше работать на ГЭС.
Андижанская школа механизации готовила электромехаников сельских установок, шоферов, механиков тракторных бригад, механиков хлопкоуборочных машин, слесарей, ремонтников тракторных. До начала сезона хлопка, с каждого колхоза принудительно отправили механиков на одномесячные курсы на хлопкоуборочные машины. Так много было механиков, не хватало места в классах и преподавателей. Остановили другие курсы и наши тоже, отправили домой.
На обучение приехал из Ташкента инженер-конструктор сроком на один месяц, но он говорил только по-русски, а узбеки – механики не понимали его. Когда нашу группу отправили домой, завуч меня оставил среди узбеков, один я хорошо понимал по–русски. И я стал переводить на узбекский лекции этого инженера около недели, его срок пребывания кончился и он уехал обратно в Ташкент. А учеба еще продолжалась, поэтому программу обучать было некому и пришлось мне по рекомендации завуча, продолжать учебу по этой программе. Так с курсанта, стал вести занятия как преподаватель по 16 часов в каждой группе. Курсантам в месяц платили стипендию 30 рублей, а я на ровне с преподавателями в сезонное время получал 700 рублей. Еще на других курсах тоже замещал уроки, когда отсутствовал по какой-то причине учитель. Нашу группу после годичных курсов электромехаников готовили к сдаче экзаменов по пройденным урокам, практике, по каждому основному предмету об электричестве. Предварительно проверили знания свои учителя, какие берут билеты, кто как готовился. После допустили к госэкзамену на получения свидетельства присвоения квалификации электромеханика сельских электроустановок.

Результаты (украинский) 1:

У 1949 році, я був направлений до школи в місті Андижані, щорічні курси узбецькою мовою навчання. Ще раз, використовуючи Nabiyeva, він був першим секретарем Комуністичної партії. Подорож в інше місто, отримати пропуск допомогли поліції головного полковника Mahmudov. Їхня сім'я була велика, п'ять дітей, я відчував, що шоста. Господиня завжди називають мене син. Вони мають відремонтувати швейна машина Primus, м'ясорубку та інші предмети домашнього ужитку та начальник поліції мотоцикл BMW. Отримати перепустку, вам потрібно написати листа до коменданта, він посилає регіонального офісу, після двох тижнів, відповідь прийде. Сам, звичайно, не міг без допомоги. Він взяв мою заяву і приніс себе пропуск подорожувати терміном на один рік і стати реєстрації до коменданта Андижані. Так я став курсантом школи механізації на курс в електромеханіки. Нас 30 чоловік зібралися всі узбеки, я тільки кримських татар. Класи почалася в узбецької мови, спочатку це була дуже важко для мене, щоб освоїти в узбецької. Два місяці по тому він став кращим cadet школи. Що таке електрики, де він минув, як утворюється, мені було цікаво. Поступово зрозумів життя неможлива без електрики в майбутньому. В Узбекистані, там була велика потреба не було електростанцій, особливо в селах. У містах, кожен завод, завод мав власну електростанції, покриті навколо своєї території, працював на дизпаливо. Після того, як почалася війна в кожному мікрорайоні, кожен колектив farm побудувати на ГЕС. Наш район ПДП-курган також почали будувати mežkolhoznuû електростанції тече канали. Так, я був направлений вчитися і продовжувати працювати на ГЕС.Андижанская школа механизации готовила электромехаников сельских установок, шоферов, механиков тракторных бригад, механиков хлопкоуборочных машин, слесарей, ремонтников тракторных. До начала сезона хлопка, с каждого колхоза принудительно отправили механиков на одномесячные курсы на хлопкоуборочные машины. Так много было механиков, не хватало места в классах и преподавателей. Остановили другие курсы и наши тоже, отправили домой.На обучение приехал из Ташкента инженер-конструктор сроком на один месяц, но он говорил только по-русски, а узбеки – механики не понимали его. Когда нашу группу отправили домой, завуч меня оставил среди узбеков, один я хорошо понимал по–русски. И я стал переводить на узбекский лекции этого инженера около недели, его срок пребывания кончился и он уехал обратно в Ташкент. А учеба еще продолжалась, поэтому программу обучать было некому и пришлось мне по рекомендации завуча, продолжать учебу по этой программе. Так с курсанта, стал вести занятия как преподаватель по 16 часов в каждой группе. Курсантам в месяц платили стипендию 30 рублей, а я на ровне с преподавателями в сезонное время получал 700 рублей. Еще на других курсах тоже замещал уроки, когда отсутствовал по какой-то причине учитель. Нашу группу после годичных курсов электромехаников готовили к сдаче экзаменов по пройденным урокам, практике, по каждому основному предмету об электричестве. Предварительно проверили знания свои учителя, какие берут билеты, кто как готовился. После допустили к госэкзамену на получения свидетельства присвоения квалификации электромеханика сельских электроустановок.

Результаты (украинский) 2:

У 1949 році мене відправили на навчання у м Андижан, річні курси електромеханіків узбецькою мовою. Знову за допомогою Набієва, він уже був першим секретарем райкому. Виїхати в інше місто, отримати перепустку допоміг начальник міліції полковник Махмудов. Їхня сім'я теж була багатодітною, п'ятеро дітей, мене вважали шостим. Господиня завжди називала мене сином. Ремонтував у них швейну машинку, примус, м'ясорубку і інші господарські предмети, а начальнику міліції мотоцикл БМВ. Така перепустка отримати, потрібно коменданту написати заяву, він відправить в обласне управління, після двох тижнів прийде відповідь. Сам, звичайно, не міг без допомоги начальника. Він узяв мою заяву і сам приніс пропуск на виїзд строком на один рік і стати на облік до андижанський коменданту. Так я став курсантом школи механізації на курсі електромеханіків. Нас зібралося 30 осіб, всі узбеки, тільки я кримський татарин. Розпочалися заняття на узбецькій мові, спершу мені було дуже важко опанувати узбецьким. Через два місяці став кращим курсантом училища. Що таке електрика, звідки воно минав, як утворюється, мені все було цікаво. Поступово зрозумів, життя в майбутньому без електрики неможлива. В Узбекистані тоді була велика нужда, не було електростанцій, особливо в кишлаках. У містах кожен завод, фабрика мав свої електростанції, висвітлювали навколо свої території, працювали на дизпаливі. Після війни почали в кожному районі, кожному колгоспі будувати гідроелектростанції. Наш Тетеря-Курганський р-н теж почав будувати міжколгоспну електростанцію на проточних каналах. Тому мене відправили вчитися і далі працювати на ГЕС.
Андижанская школа механізації готувала електромеханіків сільських установок, шоферів, механіків тракторних бригад, механіків бавовнозбиральних машин, слюсарів, ремонтників тракторних. До початку сезону бавовни, з кожного колгоспу примусово відправили механіків на одномісячні курси на бавовнозбиральні машини. Так багато було механіків, не вистачало місця в класах і викладачів. Зупинили інші курси і наші теж, відправили додому.
На навчання приїхав з Ташкента інженер-конструктор строком на один місяць, але він говорив тільки по-російськи, а узбеки - механіки не розуміли його. Коли нашу групу відправили додому, завуч мене залишив серед узбеків, один я добре розумів по-російськи. І я став переводити на узбецький лекції цього інженера близько тижня, його термін перебування скінчився і він поїхав назад в Ташкент. А навчання ще тривала, тому програму навчати було нікому і довелося мені за рекомендацією завуча, продовжувати навчання за цією програмою. Так з курсанта, став вести заняття як викладач по 16 годин в кожній групі. Курсантам на місяць платили стипендію 30 рублів, а я на рівні з викладачами в сезонний час отримував 700 рублів. Ще на інших курсах теж заміщав уроки, коли був відсутній з якоїсь причини учитель. Нашу групу після річних курсів електромеханіків готували до здачі іспитів по пройдених уроків, практиці, по кожному основному предмету про електрику. Попередньо перевірили знання свої вчителі, які беруть квитки, хто як готувався. Після допустили до держіспиту на отримання свідоцтва присвоєння кваліфікації електромеханіка сільських електроустановок.

Результаты (украинский) 3:

У 1949 році я пішла до школи в андижанського генератор, річна зміна курсів механіки з узбецьким мови. В черговий раз за допомогою філологічний, це вже не перший секретар Zhambyl. Для подорожі в інше місто,Отримання пройти допомогла начальник міліції полковника Makhmudov. Їх сім'ї був також unsatisfying, п'ять дітей, я вважав шостий. Господиня ж завжди буде характеризувати свого сина. Єрусалимський-nablus вишиті коміри, плита газ,