Вчера пришло письмо от брата Исляма

Вчера пришло письмо от брата Исляма. После ухода они, и млад и стар, выстроились в ряд и шли пешком 20-30 км от Кологривского района вглубь леса, шли неделю. Вещи загрузили в баржу, а сами шли пешком с пустыми руками. Больных, стариков и детей тоже загрузили в баржу. Умер один больной, но похоронить не разрешили, ночью его тело выкинули в воду. А в некоторых местах баржу привязывали нитками и тянули вдоль берега реки. В горах их поселили в бараках. Ситуация с едой, водой очень плохая. «Что будет? Увидимся ли мы когда-нибудь?»,- пишет он. От других новостей нет. Но, слава Аллаху, хоть узнали о родных, с которыми нас разлучили. Мы с Экремом, Нуреддином и Эмшире не смотря на голод, все равно присоединяемся к 12-14-летним девочкам из села, разговариваем, поем песни, гуляем по селу. Нам очень нравится петь на прогулке. Здесь нет молодых, наших свестников. 10-12- летние уже работают в колхозе извозчиками, а ночью играя на мандолине, поют с молодыми девушками, гуляют до часу-двух ночи. Мы от сильной усталости далеко ходить не можем

30-июля. Нас с младшим братом и Экремом на три дня оправили на реку Унджа, чтобы вычистить ее от дров и веток. Здесь очень много людей из районов, колхозов. 90 процентов работы организовывают женщины и работают очень даже хорошо. С утра до ночи мы в воде, от того, что иногда падаем в реку, полностью мокрые. Даже некогда высушить одежду. В нашем положении эта работа придает много сил. Хоть и с питанием проблемы, работа идет. Нас заставляют собирать дрова. Увидев эту картину, вспомнил историю о том, как рабы тянули пароход на Волге. Мне очень жаль свой народ, себя. Ноги в ранах из-за того, что нам на ноги одевали канат и затягивали, еле ходим. Младшая сестра Эмине пошла на базар скупляться и взяла 10 кг нута вместо крупы. Мы очень обрадовались.

2-августа, вторник. После тридцати дней ожидания я вперые получил письмо от своего дяди. Он жив-здоров, служит в армии. Эта новость стала для праздником. И плакали и смеялись. Написали ответ дяде. Рассказали о том, как нас депортировали, как мы оказались в этих краях.
Вчера бригадир собрал детей и всех непригодных для работы людей и отправил неизвестно куда. Сказал, что их места займут трудоспособные

6-8-августа. В воскресенье поехать на базар не получилось. Погода стоит очень плохая, идет снег с дождем. А за 20 км от нас пошел очень сильный снег. Мы мерзнем. Одежды нет, поэтому мы, свернувшись в калачик, лежим под одеялом. От дяди снова пришло письмо. Мы очень обрадовались и сразу написали ответ.

13-августа, воскресенье. Сегодня выходной день, поэтому мы с Экремом и младшим братом пошли в Мантурово на базар. После этого увиделись с односельчанином, дядей Османом, его женой и дочерью. На ногах дырявые ботинки, за спиной узелок, одежда ободрана, сами черные, будто в золе. Мы обнимались и плакали. Осман агъа расспросил про друзей, родственников и не смог сдержать слез.
По его словам,

Результаты (украинский) 1:

Вчора отримав лист від його брат Islâma. Після відходу їх і молодих і старих, вишикувалися в ряд і ходив 20-30 км від району Kologrivskogo глибоко в ліс, ходив кожного тижня. Речі завантажили баржа і пішов з порожніми руками. Хворими, людьми похилого віку і дітей завантажили також баржа. Помер одного пацієнта, але поховати не дозволені в нічний час, його тіло кинуто у воді. І в деяких місцях баржа зв'язали струни і витягнув вздовж берега річки. У горах вони подали в казарми. З їжею, водою ситуація дуже погано. "Що станеться? Побачимося ми коли-небудь? "він пише. Немає ніяких новин від інших. Але, слава Богу, хоча, дізнався про родичів, з якими ми були відокремлені. Ми Èkremom, Нуреддін Èmšire і незважаючи на голоду, все-таки увійде до 12-14 рік старий дівчат з села, говорити, співати пісні, прогулятися по селі. Нам дуже подобається співати на прогулянки. Там не немає молодих, наші svestnikov. 10-12-річних вже працює колгосп і izvozčikami в ночі, граючи мандоліна, співати з молодих дівчат, підійдіть до години або двох вночі. Ми з крайньої втоми може далеко не поїдеш30 липня. Нам, молодший брат і Èkremom протягом трьох днів, супроводжують річки Undža до скраб його з дерева та гілки. Є багато людей з ферм. 90 відсотків роботи організований жінок і роботу дуже добре. З ранку до ночі, у воді, з того, що іноді потрапляємо в річці повністю мокрий. Навіть один раз сухий одяг. У нашій ситуації ця робота дає багато енергії. Хоча на проблеми з харчуванням, робота триває. Ми змушені збирати дрова. Побачивши цю картину, я згадав історію як рабів тягли пароплавства на Волзі. Я дуже вибачення за мій народ, себе. Ноги в РАН у зв'язку з тим, що ми ставимо на футів мотузки і затримується, майже не міг ходити. Молодша сестра Еміне skuplât′sâ базар пішов і взяв 10 кг нут замість зернистості. Ми були дуже раді. 2 серпня, вівторок. Після тридцяти днів очікування я спочатку отримали від свого дядька. Це живі здорові, служив у військових. Ця новина була до свята. І плакав і сміялися. Написав у відповідь на дядька. Говорили про те, як ми були депортовані, як ми опинимося в цих краях. Вчора бригадира зібрали дітей і все непридатні для роботи людей і відправлені в нікуди. Сказав, що їх місць займуть працездатного6-8 серпня. У неділю йти на базар. Погода дуже погана, йде сніг з дощем. Але за 20 км від нас пішов дуже сильний снігопад. Ми заморозити. Без одягу, тому ми, згорнувшись калачиком у kalačik, що лежить під ковдрою. Від дядька отримали знову. Ми були дуже раді і відразу ж написав у відповідь. -Неділю, 13 серпня. Сьогодні, через день, тому ми Èkremom і молодший брат пішов у Manturovo в базар. Потім зустрівся з odnosel′čaninom, дядька Osman, його дружина і дочка. Біля ніг дірявий взуття, позаду себе узами шлюбу, obodrana, одяг себе в чорний попіл. Ми обняла і плакав. Osman ag″a запитав про друзів, сім'ї і не міг стримати сліз.За його словами,

Результаты (украинский) 2:

Вчора прийшов лист від брата Ісляма. Після відходу вони, і молодий і старий, вишикувалися в ряд і йшли пішки 20-30 км від кологрівскіх району вглиб лісу, йшли тиждень. Речі завантажили в баржу, а самі йшли пішки з порожніми руками. Хворих, старих і дітей теж завантажили в баржу. Помер один хворий, але поховати не дозволили, вночі його тіло викинули у воду. А в деяких місцях баржу прив'язували нитками і тягнули вздовж берега річки. У горах їх поселили в бараках. Ситуація з їжею, водою дуже погана. "Що буде? Побачимося ми коли-небудь? », - Пише він. Від інших новин немає. Але, слава Аллаху, хоч дізналися про рідних, з якими нас розлучили. Ми з Екрем, Нуреддін і Емшіре не дивлячись на голод, все одно приєднуємося до 12-14-річним дівчаткам із села, розмовляємо, співаємо пісні, гуляємо по селу. Нам дуже подобається співати на прогулянці. Тут немає молодих, наших свестніков. 10-12- річні вже працюють в колгоспі візниками, а вночі граючи на мандоліні, співають з молодими дівчатами, гуляють до годині-двох ночі. Ми від сильної втоми далеко ходити не можемо 30-липня. Нас з молодшим братом і Екрем на три дні оправили на річку Унджа, щоб вичистити її від дров і гілок. Тут дуже багато людей з районів, колгоспів. 90 відсотків роботи організовують жінки і працюють дуже навіть добре. З ранку до ночі ми у воді, від того, що іноді падаємо в річку, повністю мокрі. Навіть колись висушити одяг. У нашому положенні ця робота надає багато сил. Хоч і з харчуванням проблеми, робота йде. Нас змушують збирати дрова. Побачивши цю картину, згадав історію про те, як раби тягнули пароплав на Волзі. Мені дуже шкода свій народ, себе. Ноги в ранах через те, що нам на ноги одягали канат і затягували, ледве ходимо. Молодша сестра Еміне пішла на базар скупляемся і взяла 10 кг нуту замість крупи. Ми дуже зраділи. 2-серпня, вівторок. Після тридцяти днів очікування я впериє отримав листа від свого дядька. Він живий-здоровий, служить в армії. Ця новина стала для святом. І плакали і сміялися. Написали відповідь дядькові. Розповіли про те, як нас депортували, як ми опинилися в цих краях. Вчора бригадир зібрав дітей і всіх непридатних для роботи людей і відправив невідомо куди. Сказав, що їх місця займуть працездатні 6-8-серпня. У неділю поїхати на базар не вийшло. Погода стоїть дуже погана, йде сніг з дощем. А за 20 км від нас пішов дуже сильний сніг. Ми мерзнемо. Одягу немає, тому ми, згорнувшись у калачик, лежимо під ковдрою. Від дядька знову прийшов лист. Ми дуже зраділи і відразу написали відповідь. 13-серпня, неділя. Сьогодні вихідний день, тому ми з Екрем і молодшим братом пішли в Мантурово на базар. Після цього побачилися з односельцем, дядьком Османом, його дружиною і дочкою. На ногах діряві черевики, за спиною вузлик, одяг обідрана, самі чорні, ніби в золі. Ми обнімалися і плакали. Осман аг'а розпитав про друзів, родичів і не зміг стримати сліз. За його словами,

Результаты (украинский) 3:

Вчора у листі від брата Исляма. Після догляду вони, і оточення і зірка, вимагали від культури в ряд і пішов пішки 20-30 км від Кологривского площі у внутрішніх водних шляхах лісу, а потім на тиждень. Речі завантажили на капітанському містку, а пішов пішки з порожніми руками.Хворі люди, особи похилого віку і діти є також завантажені на капітанському містку. Один пацієнт помер, але це не дозволило закопувати, вночі його тіло повільно у воді. А в деяких місцях баржі прив'язана проходить і витягаючи берегом річки.У горах вони бажаючи в shantytowns. Ситуація з їжі і води дуже бідні. 'Що буде? Я побачу Вас, коли ми? ', - говорить. Немає новин від інших. Але, слава богу, я дізнався про близьких людей, з якими ми були розділені. Ми Экремом,