Впрочем, число «вольнопоселенцев» б

Впрочем, число «вольнопоселенцев» было очень невелико, а положение их не слишком отличалось от основной массы.
Официальное же разрешение на возвращение в Крым в 1940-х годах получили, согласно документам Отдела спецпоселений НКВД СССР, Герой Советского Союза Узеир Абдураманов (он им не воспользовался) и несколько женщин - крымских татарок, находившихся в смешанных браках - об их освобождении из спецпоселений ходатайствовали вернувшиеся из армии в Крым мужья. Согласно документам МВД, в 1944 году в Крыму оставалось 80 крымских татар (73 женщины, 7 мужчин) .

***
Спецпереселенцы были поражены не только в реальных правах. К ним относились с подозрением, зачастую - как к преступникам, предателям Родины, и уже поэтому они не могли считаться полноценными гражданами. Такое отношение было частью официальной политики, распространялось оно и на уровень бытовых межэтнических контактов. Так, в информации 1949 г. секретарю ЦК КПСС Г.Маленкову «О состоянии культурно-просветительской работы в Ташкентской области Узбекской ССР» как о ненормальном факте сообщалось, что «в некоторых районах (Ак-Курганском, Сыр-Дарьинском) директорами домов культуры работают люди, высланные в 1944 из Крыма» .
А вот что вспоминает в своей документальной повести Алие Акимова: «В детстве, в самом начале нашей жизни в Узбекистане я уже слышала это гнусное слово «татарва», а к нему еще добавляли: «Предатели, бандиты, звери, продажные шкуры». Слова «крымский татарин» звучали как ругательство, как нецензурная брань. В школе, где я училась, я была единственной представительницей своей нации, вступиться за меня было некому, сама я обид не прощала, и поэтому весь первый класс ходила битая и вывалянная в пыли. Куда мне было одной против всех! В узбекистанских городах Янги-Юле, Бекабаде или Чирчике мои соотечественники жили общинами; в тамошних школах дети крымских татар составляли большинство и слыли хулиганами, потому что никому и пикнуть не давали по поводу продажи Крыма или предательства» .
Моральное давление, комплекс отчуждения со временем стали смягчаться и сглаживаться, но за несколько десятилетий так и не исчезли навсегда. Слово «спецпереселенец» на долгие годы стало синонимом их второсортности и реального неравенства.
Режим спецпоселений без права возвращения на историческую родину был упразднен для крымских татар в апреле 1956 года.

Результаты (украинский) 1:

Тим не менше, число "vol′noposelencev" було дуже малий, і вони не надто відрізняється від основної.Офіційний дозвіл на повернення до Криму в 1940-х років отримала, згідно з документами, поділ НКВД СРСР specposelenij, Герой Радянського Союзу Uzeyir Abduramanov (не) і кілька жінок кримських татар, що проживають у змішані шлюби-звільнити їх від на specposelenij звернулася армії, повертаючись з Криму чоловіків. Відповідно до документів з Міністерства внутрішніх справ, у 1944 році, 80, що залишилися в Криму кримських татар (73 жінок, чоловіків 7).***Радянські були вражені не тільки речових прав. Слід ставитися з підозрою, часто як до злочинців, зрад-ників Батьківщини, і вже так що вони не може розглядатися як повноцінними громадянами. Ця позиція була частиною офіційною політикою, застосовані його і на рівні вітчизняних міжнаціональних контактів. Так, у 1949 році, секретар інформації КПРС г. Malenkovu "статус культурно -просвітницької роботи, у Ташкенті Узбекистан» як про ненормальне факт повідомив, що" в деяких районах (АК-курган, сиру Dar′inskom) директорів будинків культури є люди, які направив в 1944 році з Криму.І це його документальний згадує історія алії Акімова: «в дитинстві, на самому початку нашого життя в Узбекистані я вже чули цей жорстокі слова "tatarva" і додав ще не все: "зрадників, бандити, звірів, продаж скінів. Слова "Кримських татар" звучало як прокляття, як лайка. У школі, де я навчався, я був єдиним представником своєї нації, стояти за мене, не було ніяких злочин сам proŝala і, отже, весь першим класом пішов сломанной і vyvalânnaâ в пилу. Де я був один проти всіх! У містах узбецької Yangi-липень, Bekobod або Чірчік Мої співвітчизники жив співпрацювати; у місцевих школах дітей кримських татар складали більшість і мав хуліганів, тому що-небудь і не можна було кричати над продаж Криму або зради.Моральні тиску, комплекс виключення в кінцевому підсумку став пом'якшити і розплющите, але протягом декількох десятиліть і, не зникли назавжди. Слово "specpereselenec" протягом багатьох років стало синонімом інобуття і реальні нерівностей.Specposelenij режим без права повернення на історичну батьківщину було відмінено для кримських татар в квітня 1956 року.

Результаты (украинский) 2:

Втім, число «вольнопоселенцев» було дуже невелике, а положення їх не надто відрізнялося від основної маси.
Офіційне ж дозвіл на повернення до Криму в 1940-х роках отримали, згідно з документами Відділу спецпоселень НКВС СРСР, Герой Радянського Союзу Узеир Абдураманов (він їм не скористався) і кілька жінок - кримських татарок, що знаходилися у змішаних шлюбах - про їх звільнення з спецпоселень клопотали повернулися з армії в Крим чоловіки. Згідно з документами МВС, в 1944 році в Криму залишалося 80 кримських татар (73 жінки, 7 чоловіків). *** Спецпереселенці були вражені не тільки в реальних правах. До них ставилися з підозрою, часто - як до злочинців, зрадникам Батьківщини, і вже тому вони не могли вважатися повноцінними громадянами. Таке ставлення було частиною офіційної політики, поширювалося воно і на рівень побутових міжетнічних контактів. Так, в інформації 1949 секретарю ЦК КПРС Г.Маленкова «Про стан культурно-просвітницької роботи в Ташкентської області Узбецької РСР» як про ненормальний факті повідомлялося, що «в деяких районах (Ак-Курганському, Сир-Дарьінскую) директорами будинків культури працюють люди, вислані в 1944 з Криму ». А ось що згадує у своїй документальній повісті Аліє Акімова:« У дитинстві, на самому початку нашого життя в Узбекистані я вже чула це мерзенне слово «татарва», а до нього ще додавали: «Зрадники, бандити, звірі, запроданців ». Слова «кримський татарин» звучали як лайка, як нецензурна лайка. У школі, де я вчилася, я була єдиною представницею своєї нації, заступитися за мене було нікому, сама я образ не прощала, і тому весь перший клас ходила бита і вивалявши в пилу. Куди мені було однією проти всіх! У узбекистанських містах Янгі-Юлі, Бекабаде або Чирчике мої співвітчизники жили общинами; в тамтешніх школах діти кримських татар становили більшість і славилися хуліганами, тому що нікому і пискнути не давали з приводу продажу Криму або зради ». Моральний тиск, комплекс відчуження з часом стали пом'якшуватися і згладжуватися, але за кілька десятиліть так і не зникли назавжди. Слово «спецпереселенец» на довгі роки стало синонімом їх меншовартості і реального нерівності. Режим спецпоселень без права повернення на історичну батьківщину був скасований для кримських татар у квітні 1956 року.

Результаты (украинский) 3:

Втім, кількість 'вольнопоселенцев' була дуже маленькі, і їхня ситуація не надто відрізняється від головного землі.
Формальним же дозволу на повернення до Криму в 1940-х роках,