Кто знает, может и в этом есть како

Кто знает, может и в этом есть какое-то благо. Моя голова начала раскалываться от боли. Из носа струей потекла кровь, я прилег. Приложил к голове влажную тряпку. Но кровь все не прекращала идти. Открыв глаза, я осознал, что только моя семья осталась в Мантурово, а сейчас я лежу в сарае для животных, положив голову на подушку. Я почувствовал, что моя подушка очень влажная и холодная. Наверное, проснулся от холода.

4 июня, воскресенье. Оказывается, в городе Мантурово кроме нас осталось еще несколько семей. Они, наверное, из другого села. Но даже если так, наверняка, из нашего района. Они живут в бараках.
Парнишка из Коккоза, с къалпакъом на голове (ред. мужской крымскотатарский национальный головной убор), показался мне очень добродушным. Шустрый, резкий. В дороге я несколько раз видел его. Сегодня я познакомился с ним. Его зовут Экрем. Мы очень долго общались. Говорили о судьбе, о том какие черные дни нас настигли, о будущем, о том, как обеспечить свою семью и встреться с соотечественниками.
Рынок есть, но там все дорого. А денег ни копейки. У меня с собой было 30 тетрадей. Я быстро отправился на рынок, чтобы продать их. Каждую продал по 10 рублей. У меня вышло 300 рублей. Я вернулся к своей семье.
-Мама, не бойся, теперь у нас есть деньги,- обрадовал я ее. Сегодня нашу семью отправили в школу, нам выделили уголок в одном из кабинетов. Мы и тому рады. Здесь чистый воздух и теплее.
Власть начала ежедневно выделять по 400 гр хлеба на человека и горячий суп. Но суп из квашеной капусты оказался очень соленым. От этого все внутри стало соленым.

5 июня. Сегодня погода стала яснее. Солнце светило, но не грело. Людей, оставшихся в других бараках, загрузили в четыре машины и отправили в город Кологрив. Не знаю, как далеко он находится. Я, не желая расставаться с народом, не поехал туда. Об этом говорил с братом Мустафой и с управляющим, который увез людей. Управляющий записал наши фамилии и сказал, что все выяснится завтра. Я не хочу ни от станции далеко уезжать, ни расставаться с односельчанами. Я серьезно задумался. С кем же посоветоваться? К кому сходить? У кого просить помощи? В таких размумиях я встретил вечер. Какой-то мужчина «старший», с портфелем в руке подошел ко мне и сказал, что никуда меня не отпустит, никому не отдаст. Затем он удалился. Я остался в раздумьях, что же будет дальше, я потерян.

6 июня, вторник. Тошно на душе, я не знаю место, в котором нахожусь. От мыслей голова идет кругом. И думаю, и злюсь. Здесь даже ночи не бывает. Только потемнеет и через час рассвет. Что это за край? Темнеет вечером, к одиннадцати, а в половину первого уже светает. Даже не можешь нормально выспаться.

7 июня, среда. Утром погода как всегда хорошая. Светит солнце, небо ясное. А через три часа небо покрылось тучами, начинает моросить. Говорят, такой влажной погоды давно не было. И погода против нас… Очень холодно. Мы ходим в зимней одежде. Со вчера дня пайки сократили, теперь нам дают по 300 гр хлеба. Кормят нас один раз, в обед. Еда совсем несытная. Даже маленькие дети не могут наесться. Сегодня наших односельчан снова загрузили в две машины и увезли, мы провожали их со слезами на глазах. А мы: моя семья, шустрый парень Экрем с мамой, мой брат Мустафа со своей семьей, женщина по имени Эмшире и ее семья с горечью на душе остались в районном центре Мантурово.

Результаты (украинский) 2:

Хто знає, може і в цьому є якесь благо. Моя голова почала розколюватися від болю. З носа струменем потекла кров, я приліг. Приклав до голові вологу ганчірку. Але кров все не припиняла йти. Розплющивши очі, я усвідомив, що тільки моя сім'я залишилася у Мантурово, а зараз я лежу в сараї для тварин, поклавши голову на подушку. Я відчув, що моя подушка дуже волога і холодна. Напевно, прокинувся від холоду. 4 червня, неділя. Виявляється, в місті Мантурово крім нас залишилося ще кілька сімей. Вони, напевно, з іншого села. Але навіть якщо так, напевно, з нашого району. Вони живуть у бараках. Хлопчина з Коккозах, з к'алпак'ом на голові (ред. Чоловічий кримськотатарський національний головний убір), здався мені дуже добродушним. Спритний, різкий. У дорозі я кілька разів бачив його. Сьогодні я познайомився з ним. Його звуть Екрем. Ми дуже довго спілкувалися. Говорили про долю, про те які чорні дні нас наздогнали, про майбутнє, про те, як забезпечити свою сім'ю і зустрінься з співвітчизниками. Ринок є, але там все дорого. А грошей ні копійки. У мене з собою було 30 зошитів. Я швидко відправився на ринок, щоб продати їх. Кожну продав по 10 рублів. У мене вийшло 300 рублів. Я повернувся до своєї сім'ї. -Мама, Не бійся, тепер у нас є гроші, - обрадував я її. Сьогодні нашу сім'ю відправили в школу, нам виділили куточок в одному з кабінетів. Ми і тому раді. Тут чисте повітря і тепліше. Влада почала щодня виділяти по 400 гр хліба на людину і гарячий суп. Але суп з квашеної капусти виявився дуже солоним. Від цього все всередині стало солоним. 5 червня. Сьогодні погода стала ясніше. Сонце світило, але не гріло. Людей, які залишилися в інших бараках, завантажили в чотири машини і відправили до міста Кологрів. Не знаю, як далеко він знаходиться. Я, не бажаючи розлучатися з народом, не поїхав туди. Про це говорив з братом Мустафою і з керуючим, який відвіз людей. Керуючий записав наші прізвища і сказав, що все з'ясується завтра. Я не хочу ні від станції далеко їхати, ні розлучатися з односельцями. Я серйозно замислився. З ким же порадитися? До кого сходити? У кого просити допомоги? У таких размуміях я зустрів вечір. Якийсь чоловік «старший», з портфелем у руці підійшов до мене і сказав, що нікуди мене не відпустить, нікому не віддасть. Потім він пішов. Я залишився в роздумах, що ж буде далі, я втрачено. 6 червня, вівторок. Нудно на душі, я не знаю місце, в якому перебуваю. Від думок голова йде обертом. І думаю, і злюся. Тут навіть ночі не буває. Тільки потемніє і через годину світанок. Що це за край? Темніє ввечері, до одинадцяти, а в половину першого вже світає. Навіть не можеш нормально виспатися. 7 червня, середа. Вранці погода як завжди гарна. Світить сонце, небо ясне. А через 3:00 небо вкрилося хмарами, починає накрапати. Кажуть, такий вологої погоди давно не було. І погода проти нас ... Дуже холодно. Ми ходимо в зимовому одязі. Відучора дня пайки скоротили, тепер нам дають по 300 гр хліба. Годують нас один раз, в обід. Їжа зовсім неситная. Навіть маленькі діти не можуть наїстися. Сьогодні наших односельчан знову завантажили в дві машини і відвезли, ми проводжали їх зі сльозами на очах. А ми: моя сім'я, шустрий хлопець Екрем з мамою, мій брат Мустафа зі своєю сім'єю, жінка на ім'я Емшіре та її родина з гіркотою на душі залишилися в районному центрі Мантурово.

Результаты (украинский) 3:

Хто знає, може бути, і в цьому є зиск. My Head Start тріщини болю. Від струменів човен крові, я напився бронювання за телефоном. Додано до головного вологою ганчіркою. Але кров всіх не частина бій йдуть. Відкриття очей, я зрозуміла,