В ответ на эту доброту, мы начали с

В ответ на эту доброту, мы начали сразу помогать собирать выросший урожай. Как крестьянские дети взялись за работу. Вычистили хоз. двор от коровьего навоза. Заготовили дрова. Она такого не ожидала. До нас, она привела других ребят. Они поели, обокрали и сбежали.
Она согласна была нас усыновить. Сперва мы согласились. Пожили больше недели, подкрепились. Потом я ей объяснил: «Такая добрая как вы у меня есть мама… Я должен ее найти, хоть по всему Советскому Союзу буду искать». Она меня поняла сразу и сказала: «Если ты найдешь свою маму, я буду очень рада. Но если не найдешь, приходи. Все, что есть у меня, будет твоим». Пришло время попрощаться и она нам в дорогу наготовила много продуктов, провожала до вокзала. Зашла до начальника вокзала, попросила отправить нас куда нам нужно, конечно, на крыше вагонов. Так и попрощались с этой доброй бабушкой.
Таким образом чуть не всю Россию проехал на крыше вагона поезда за две недели обратно в Крым. Зная, тут меня никто не ждет, все равно в сердце была радость, что нахожусь у себя на родине.
По дороге на крыше к нам присоединился ещё один, он убежал из Тулы. Ехал в Крым, при немцах был полицейским в дер. Отаркой. Так доехали до Симферополя. Не доходя до вокзала, поезд снизил скорость. Мы спрыгнули с поезда и пешком обошли город. Вышли на шоссе на Бахчисарай. Это уже было под вечер. Ночевать остановились на горке Альминской долины, где было накошенное сено на повороте у стволов Яхотрина. Утром пешком пошли до Бахчисарая. Прошли ворота города – мимо деревни Суйри-Коя (ныне Белокоменка). Шли по лесу, через Суюрень скалы, нашли для спуска вниз низкий проход. По лесу начали подниматься в свою деревню Айрегуль. Эти места я хорошо знал, здесь мы собирали кизил, фундук лесной. Дошли до наших отцовских чамры (поля). Там было много фруктовых деревьев груши. Они поспели и насыпались под деревьями. Так много, что хотелось от жадности съесть все. Но быстро наелись. Остальное тоннами пропадало. Немного отдохнули, было уже под вечер, солнце спряталось за горами. Подошли к дер. Юкеры Айрегуль поближе. Слышно было лай собак, крик петухов – как будто там живут наши родные. Настало время вечерней темноты, в деревню не спускались, не зная что там. Выбрали место для ночевки. У наших стариков была поговорка: «Если негде ночевать, ночуй на кладбище», когда здесь жили, ночью по одиночке ходить через кладбище страшно было, ходили группами. Тогда я старался попасть в середину группы. Вспоминая поговорку стариков, под открытым крымским небом ночевали в середине кладбища. Спали так сладко, спокойно до 10 часов утра, разбудило припекание солнца. Во время долгой езды такого спокойствия не было. Нас в эту ночь охранял прах наших дедов, отцов, матерей. Этот сон мне вспоминается и сейчас.

Результаты (украинский) 1:

У відповідь на цю доброти ми почали негайно допомогти зібрати вирощуваних культур. Як селянських дітей взяли за цю роботу. Очищені від госп. внутрішній дворик коров'ячого гною. Підготовлені дрова. Сама не очікувала. Для нас це призвело до інших хлопців. Вони їли, грабували і втік.Вона погодилася був нам прийняти. По-перше, ми домовилися. Жив протягом більше тижня, виступи. Тоді я пояснив: «такий добрий, як ти мене мама... Я повинен знайти її, хоча колишнього Радянського Союзу, будуть шукати ". Вона зрозуміла мене відразу і сказав: "Якщо ви виявите, що моя мама, я буду дуже щаслива. Але якщо ви не знайдете. Все, що я, буде твоїм." Настав час, щоб попрощатися і ми подорожуємо nagotovila багато продуктів, відпилюємо до станції. Полетіла до головного вокзалу і попросили надіслати нам, де ми повинні, звичайно, на даху автомобілів. І сказав Прощай непогані бабки. Таким чином майже всі Росії Роде на даху вагона поїзда на два тижні до Криму. Знаючи, що ніхто не чекає на мене тут, як і раніше серце була радість, що я перебуваю в домашніх умовах. На шляху до даху іншого приєднався до нас, він втік від Тула. Їхав в Криму, коли німці був поліцейським у дер. Otarkoj. Так що приїхали до Сімферополя. Дійшовши до станції, потяг скорочений швидкість. Ми зістрибнув з поїзда і пішки обійти місто. Вийшов на шосе Бахчисарая. Він вже був вечір. Провести ніч розбили табір на пагорбі Алма долині, де вона була nakošennoe сіно поворотним валів є Âhotrina. Ранкова прогулянка відправився в Бахчисараї. Пройшов минулого ворота с. гора Коя Sujri-() (зараз Belokomenka). Прогулянки лісом, через Suûren′ порід знайшли спуститися вниз низьких частот. Ліс почали рости в своєму селі Ajregul′. Це ті місця, які я знав, що добре, тут ми зібрали Корнел, фундука лісу. Досягли нашої батьківській čamry (полів). Там було багато плодових дерев. Вони співали на nasypalis′ і під деревами. Настільки, що я хотів, щоб з'їсти все, від жадібності. Але швидко їв. Інші втратили тонн. Трохи відпочив, вона вже вечір, приховані за гір сонце. Прийти до вертепу. Ûkery Ajregul′. Він був чутний собак, гавкіт, кричати півні-як якщо б наші родичі живуть там. Пора вечір темряви, село не йде, не знаючи, що там. Вибрали місце для ночівлі. Наші пенсіонерів говорив: "Якщо немає немає місця, щоб провести ніч, спати на кладовищі, коли там жила одна вночі, пройтися по кладовищу страшно було ходили групами. Потім я спробував потрапити в середину групи. Згадуючи говорять люди похилого віку під відкритим небом в середині другого кримських кладовищі. Спав так солодко, спокійно 10:0:00, прокинувся на pripekanie сонце. Протягом тривалого диск цей спокій не був. Нам цю ніч охоронного прах наших дідів, батьків, матерів. Ця мрія я пам'ятаю зараз.

Результаты (украинский) 2:

У відповідь на цю доброту, ми почали відразу допомагати збирати виріс урожай. Як селянські діти взялися за роботу. Вичистили госп. двір від коров'ячого гною. Заготовили дрова. Вона такого не очікувала. До нас, вона привела інших хлопців. Вони поїли, обікрали і втекли.
Вона згодна була нас усиновити. Спершу ми погодилися. Пожили більше тижня, підкріпилися. Потім я їй пояснив: «Така добра як ви у мене є мама ... Я повинен її знайти, хоч по всьому Радянському Союзу буду шукати». Вона мене зрозуміла відразу і сказала: «Якщо ти знайдеш свою маму, я буду дуже рада. Але якщо не знайдеш, приходь. Все, що є у мене, буде твоїм ». Прийшов час попрощатися і вона нам в дорогу наготувала багато продуктів, проводжала до вокзалу. Зайшла до начальника вокзалу, попросила відправити нас куди нам потрібно, звичайно, на даху вагонів. Так і попрощалися з цією доброї бабусею.
Таким чином мало не всю Росію проїхав на даху вагона поїзда за два тижні назад до Криму. Знаючи, тут мене ніхто не чекає, все одно в серці була радість, що перебуваю у себе на батьківщині.
По дорозі на даху до нас приєднався ще один, він утік з Тули. Їхав до Криму, при німцях був поліцейським в дер. Отаркой. Так доїхали до Сімферополя. Не доходячи до вокзалу, поїзд знизив швидкість. Ми зістрибнули з поїзда і пішки обійшли місто. Вийшли на шосе на Бахчисарай. Це вже було надвечір. Ночувати зупинилися на гірці Альмінської долини, де було накошенное сіно на повороті у стовбурів Яхотріна. Вранці пішки пішли до Бахчисарая. Пройшли ворота міста - мимо села Суйрі-Коя (нині Белокоменка). Йшли по лісі, через Суюрень скелі, знайшли для спуску вниз низький прохід. По лісі почали підніматися у своє село Айрегуль. Ці місця я добре знав, тут ми збирали кизил, фундук лісовий. Дійшли до наших батьківських Чамров (поля). Там було багато фруктових дерев груші. Вони поспіли і насипалися під деревами. Так багато, що хотілося від жадібності з'їсти все. Але швидко наїлися. Решта тоннами пропадало. Трохи відпочили, було вже під вечір, сонце сховалося за горами. Підійшли до дер. Юкер Айрегуль ближче. Чути було гавкіт собак, крик півнів - наче там живуть наші рідні. Настав час вечірньої темряви, в село не спускалися, не знаючи що там. Вибрали місце для ночівлі. У наших строків була приказка: «Якщо ніде ночувати, ночуй на кладовищі», коли тут жили, вночі поодинці ходити через кладовище страшно було, ходили групами. Тоді я намагався потрапити в середину групи. Згадуючи приказку строків, під відкритим кримським небом ночували в середині кладовища. Спали так солодко, спокійно до 10:00 ранку, розбудило Припекание сонця. Під час довгої їзди такого спокою не було. Нас в цю ніч охороняв прах наших дідів, батьків, матерів. Цей сон мені пригадується і зараз.

Результаты (украинский) 3:

У відповідь на це добра, ми відразу комусь допомогти зібрати врожай. Як мужик діти взялися за роботу. Очищений продукт осад від морських. двір з коров'ячого гною. Боюся дерева. Це не передбачається. Перед нами,Це призвело до інших хлопчиків. Вони мають неймовірну shoddiness, обкрадених і втік.
Вона погодилася був Олександр Рябченко. Ми спочатку домовлялися. Більше тижня газети "Ведомости", Санкт-peterburgskie подкрепились. Тоді я пояснила вона: