Для современного этапа во всех отра

Для современного этапа во всех отраслях знания характерен функционально-системный подход к изучаемым явлениям. Начинает пробивать себе дорогу и подход антропоцентрический, но к нему мы обратимся позже, а эту главу посвятим разным концепциям системы.

Определений системы существует очень много. Мы будем понимать под системой упорядоченную и внутренне организованную совокупность (множество) взаимосвязанных и взаимодействующих объектов. Элементы системы образуют целостный комплекс, подчинены отношениям иерархии, могут, в свою очередь, рассматриваться как подсистемы и функционируют во взаимодействии с внешней средой.

Возникновение системного подхода в науке относится к XIX и началу XX века.

Так, Чарлз Дарвин ( 1 8 0 9 —1882) показал в своей теории эволюции органического мира, что весь органический мир — единое целое, состоящее из систематических групп, связанных многими отношениями. Д.И. Менделеев (1834—1907) открыл периодический закон химических элементов ( 1 8 6 9 ) , на основе которого им была создана периодическая система, объединяющая в одно целое все известные химические элементы и позволяющая предсказать еще неизвестные.

С тех пор в науке, технике, искусстве идея взаимосвязанности всего существующего развивалась все шире.

Общая теория систем возникла в XX веке. Она абстрагируется от физической природы объектов, не претендует на то, чтобы подменить собой отдельные науки, но изучает общие вопросы структуры систем, управления и передачи информации, присущие разным наукам, акцентируя внимание на целостности и интегративных свойствах объектов и связях внутри систем и с внешней средой.

В теории информации понятие среды входит в понятие системы уже по определению. Там принято считать, что множество образует систему, если связи определенного вида между элементами этого множества (внутренние связи) преобладают над аналогичного вида связями между элементами этого множества и окружающей средой (внешние связи) (Буга, 1968).

Первыми лингвистами, положившими в основу описания языка и языковых элементов понимание системных отношений, были И.А. Бодуэн де Куртенэ (1845-1929) и Ф. де Соссюр (1857-1913), последний писал, «... Язык есть система, элементы которой образуют целое, а значимость одного элемента проистекает только; от одновременного наличия прочих» (Соссюр, 1977:147).

Соссюр разделил и противопоставил два возможных аспекта изучения языка: синхронический и диахронический. Он считал, что изучить системные отношения в языке можно лишь при синхронном подходе, поскольку время разрушает системные связи. Соссюр, как известно, сравнивал язык с шахматами, где важны правила и значимость каждой фигуры, а материал, из которого фигуры сделаны, значения не имеет.

Позднейшие ученые от этого жесткого деления синхронии и диахронии отказались. Выдающийся французский ученый Густав Гийом ( 1 8 8 3 —1960)*, считая, что я з ы к одновременно является и наследием прошлого и результатом преобразования его человеком в процессе познавательной работы, предлагал изучать и синхронию в развитии. Теорию Гийома называют психосистематикой. Изменения могут происходить как внутри системы, без изменения ее механизмов, так могут вызвать и изменения в самом механизме системы, для объяснения которых необходимо обратиться к истории. Такой подход имеет то преимущество, что позволяет не только описать, но и объяснить факты языка (Guillaume, 1984). История языка тоже должна быть историей его системы, а не отдельныхфактов.

Неоднозначно решается вопрос и о моносистемности или полисистемности языка. Одни ученые рассматривают язык как систему систем. Такой точки зрения придерживался, например, А. Мейе (1866 —1936), основоположник французской социологической лингвистики.

Результаты (украинский) 2:

Для сучасного етапу у всіх галузях знання характерний функціонально-системний підхід до досліджуваних явищ. Починає пробивати собі дорогу і підхід антропоцентричний, але до нього ми звернемося пізніше, а цю главу присвятимо різним концепціям системи. Визначень системи існує дуже багато. Ми будемо розуміти під системою впорядковану і внутрішньо організовану сукупність (безліч) взаємопов'язаних і взаємодіючих об'єктів. Елементи системи утворюють цілісний комплекс, підпорядковані відносин ієрархії, можуть, в свою чергу, розглядатися як підсистеми і функціонують у взаємодії з зовнішнім середовищем. Виникнення системного підходу в науці відноситься до XIX і початку XX століття. Так, Чарлз Дарвін (1 8 0 9 - 1882) показав у своїй теорії еволюції органічного світу, що весь органічний світ - єдине ціле, що складається з систематичних груп, пов'язаних багатьма відносинами. Д.І. Менделєєв (1834-1907) відкрив періодичний закон хімічних елементів (1 8 6 9), на основі якого їм була створена періодична система, яка об'єднує в одне ціле всі відомі хімічні елементи і дозволяє передбачити ще невідомі. З тих пір в науці, техніці, мистецтві ідея взаємозв'язку всього існуючого розвивалася все ширше. Загальна теорія систем виникла в XX столітті. Вона абстрагується від фізичної природи об'єктів, що не претендує на те, щоб підмінити собою окремі науки, але вивчає загальні питання структури систем, управління і передачі інформації, властиві різним наукам, акцентуючи увагу на цілісності і інтеграційних властивостях об'єктів і зв'язках всередині систем і з зовнішнім середовищем . в теорії інформації поняття середовища входить в поняття системи вже за визначенням. Там прийнято вважати, що безліч утворює систему, якщо зв'язку певного виду між елементами цієї множини (внутрішні зв'язки) переважають над аналогічного виду зв'язками між елементами цієї множини і навколишнім середовищем (зовнішні зв'язки) (Бугу, 1968). Першими лінгвістами, що поклали в основу опису мови і мовних елементів розуміння системних відносин, були І.А. Бодуен де Куртене (1845-1929) і Ф. де Соссюр (1857-1913), останній писав, «... Мова є система, елементи якої утворюють ціле, а значимість одного елемента виникає тільки; від одночасної наявності інших »(Соссюр, 1977: 147). Соссюр розділив і протиставив два можливих аспекти вивчення мови: синхронічний і діахронічний. Він вважав, що вивчити системні відносини в мові можна лише при синхронному підході, оскільки час руйнує системні зв'язки. Соссюр, як відомо, порівнював мову з шахами, де важливі правила і значимість кожної фігури, а матеріал, з якого фігури зроблені, значення не має. Пізніші вчені від цього жорсткого поділу синхронії і діахронії відмовилися. Видатний французький вчений Густав Гійом (1 8 8 3 -1960) *, вважаючи, що я з и к одночасно є і спадщиною минулого і результатом перетворення його людиною в процесі пізнавальної роботи, пропонував вивчати і синхронно в розвитку. Теорію Гійома називають псіхосістематікой. Зміни можуть відбуватися як всередині системи, без зміни її механізмів, так можуть викликати і зміни в самому механізмі системи, для пояснення яких необхідно звернутися до історії. Такий підхід має ту перевагу, що дозволяє не тільки описати, але і пояснити факти мови (Guillaume, 1984). Історія мови теж повинна бути історією його системи, а не отдельнихфактов. Неоднозначно вирішується питання і про моносістемності або полісистемності мови. Одні вчені розглядають мову як систему систем. Такої точки зору дотримувався, наприклад, А. Мейе (1866 -1936), основоположник французької соціологічної лінгвістики.

Результаты (украинский) 3:

%%20%D0%B0%20%D1%8D%D1%82%D1%83%20%D0%B3%D0%ВВ%D0%B0%D0%B2%D1%83%20%D0%BF%D0%бути%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B8%D0%BC%20%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D1%8B%D0%BC%20%D0%БА%D0%бути%D0%BD%D1%86%D0%B5%D0%BF%D1%86%D0%B8%D1%8F%D0%BC%20%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%8Б%5Е%5Е%D0%9E%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%ВВ%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%8B%20%D1%81%D1%83%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D1%83%D0%B5%D1%82%20%D0%бути%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8c%20%D0%BC%D0%BD%D0%бути%D0%B3%D0%.