стве образы богов часто наделяются

стве образы богов часто наделяются чертами гипертрофированной монументальности, например, в распространенных в эту эпоху колоссальных статуях типа Колосса Родосского; напротив, образ человека нередко претерпевает сильное снижение, как об этом свидетельствуют некоторые натуралистические по своему характеру жанровые скульптуры александрийской школы.

Индивидуализм в эллинистическую эпоху выступает, с одной стороны, в форме самоутверждения сильной эгоистической личности, стремящейся любыми средствами возвысить себя над общественным коллективом и подчинить его своей воле. Другая форма эллинистического индивидуализма связана с сознанием человеком своего бессилия перед законами бытия. Она проявляется в отказе от борьбы, в погружении в свой внутренний мир. Обе эти формы нашли свое отражение в эллинистическом портрете, где можно выделить две основные линии: тип портрета эллинистических правителей, в котором задача художника — прославление человека сильной воли и энергии, беспощадно сметающего на своем пути все препятствия для достижения своей эгоистической цели, и тип портрета мыслителей и поэтов, в образах которых нашло отражение сознание противоречий реальной действительности и бессилия преодолеть их.

Стоявшая перед эллинистическим художником необходимость вместо утверждения подлинно гражданственных идеалов прославлять могущество монарха, несомненно, отрицательно сказалась на этической стороне образов. В эллинистическом искусстве нередки памятники, в которых черты внешней репрезентативности преобладают над глубиной идейного содержания. Но было бы ошибкой видеть только эти негативные черты. Лучшие эллинистические художники сумели передать величие и пафос своей эпохи — эпохи внезапного расширения границ мира, открытия новых земель, возникновения и падения громадных государств, грандиозных военных столкновений, времени великих научных открытий, невиданно расширивших познания человека и его кругозор, периодов бурного подъема и жестокого кризиса. Эти черты эпохи определили титанический характер, сверхчеловеческую силу и бурную патетику образов — качества, присущие выдающимся произведениям эллинистической монументальной скульптуры. Сильные общественные противоречия Эпохи воспрепятствовали появлению художественных образов гармонического характера, и не случайно пафос эллинистических образов, несущих на себе отпечаток неразрешимых конфликтов, нередко приобретает трагический характер. Отсюда специфические черты образного строя эллинистических художественных произведений: в противовес спокойной волевой сосредоточенности, внутренней цельности образов высокой классики им присуще огромное эмоциональное напряжение, сильный драматизм, бурная динамика. Прогрессивной чертой искусства эллинизма было более широкое, нежели в классике, отражение различных сторон действительности, выразившееся в появлении новой тематики, что в свою очередь повлекло за собой расширение и развитие системы художественных жанров.

Среди отдельных жанров скульптуры наибольшее развитие в эллинистическом искусстве получила монументальная пластика, бывшая необходимым элементом архитектурных ансамблей и ярко воплотившая важнейшие черты эпохи. Кроме

261

колоссальных статуй для монументальной скульптуры эллинизма характерны многофигурные группы и огромные рельефные композиции (оба эти вида скульптуры наиболее широко были применены в ансамбле пергамского акрополя). Наряду с мифологической тематикой в эллинистической монументальной пластике встречается и историческая тематика (например, эпизоды битвы пергамцев с галлами в групповых композициях того же пергамского акрополя).

Второе по значению место среди скульптурных жанров в эпоху эллинизма занимал портрет. Греческая классика не знала столь развитого портрета; первые попытки внести в портрет элементы душевного переживания, притом еще в очень общей форме, были сделаны только Лисиппом. Эллинистические портреты, сохраняя свойственный греческим художникам принцип типизации, несравненно более индивидуализированно передают не только черты внешнего облика, но и различные оттенки душевного переживания модели. Если мастера классического времени в портретах представителей одной и той же общественной группы подчеркивали прежде всего черты общности (так возникли типы портретов стратегов, философов, поэтов), то эллинистические мастера, в сходных случаях сохраняя типические основы образа, выявляют характерные особенности данного конкретного человека.

В искусстве эллинизма впервые получила широкое развитие скульптура жанрового характера; однако такого рода произведения уступали по своей идейно-художественной значительности произведениям мифологической тематики: в эпоху эллинизма еще не могла быть осознана подлинная значительность образов и явлений повседневного бытия и красоты труда, в силу чего относящиеся к этому времени произведения бытового жанра нередко страдают поверхностностью, мелочностью, чисто внешней занимательностью; в них сильнее, чем в любом другом жанре, проявились натуралистические тенденции. Сходные черты проявились и в так называемом живописном рельефе, в котором бытовые сцены изображались на фоне пейзажа (пейзаж впервые начал изображаться в скульптуре именно в эпоху эллинизма). Новым видом пластики явилась садовая декоративная скульптура, широко применявшаяся при украшении парков. Эллинистическая мелкая пластика продолжала достижения классической эпохи в этом виде ск

Результаты (украинский) 1:

як зображення богів часто мають гіпертрофованої монументальність, наприклад, спільних рис в цю епоху колосальні статуї Колос Родоський; Замість цього, образ людини часто зазнає сильного зменшення свідчать деякі натуралістичного в жанрі скульптури природи Олександрії шкіл.Индивидуализм в эллинистическую эпоху выступает, с одной стороны, в форме самоутверждения сильной эгоистической личности, стремящейся любыми средствами возвысить себя над общественным коллективом и подчинить его своей воле. Другая форма эллинистического индивидуализма связана с сознанием человеком своего бессилия перед законами бытия. Она проявляется в отказе от борьбы, в погружении в свой внутренний мир. Обе эти формы нашли свое отражение в эллинистическом портрете, где можно выделить две основные линии: тип портрета эллинистических правителей, в котором задача художника — прославление человека сильной воли и энергии, беспощадно сметающего на своем пути все препятствия для достижения своей эгоистической цели, и тип портрета мыслителей и поэтов, в образах которых нашло отражение сознание противоречий реальной действительности и бессилия преодолеть их.Стоявшая перед эллинистическим художником необходимость вместо утверждения подлинно гражданственных идеалов прославлять могущество монарха, несомненно, отрицательно сказалась на этической стороне образов. В эллинистическом искусстве нередки памятники, в которых черты внешней репрезентативности преобладают над глубиной идейного содержания. Но было бы ошибкой видеть только эти негативные черты. Лучшие эллинистические художники сумели передать величие и пафос своей эпохи — эпохи внезапного расширения границ мира, открытия новых земель, возникновения и падения громадных государств, грандиозных военных столкновений, времени великих научных открытий, невиданно расширивших познания человека и его кругозор, периодов бурного подъема и жестокого кризиса. Эти черты эпохи определили титанический характер, сверхчеловеческую силу и бурную патетику образов — качества, присущие выдающимся произведениям эллинистической монументальной скульптуры. Сильные общественные противоречия Эпохи воспрепятствовали появлению художественных образов гармонического характера, и не случайно пафос эллинистических образов, несущих на себе отпечаток неразрешимых конфликтов, нередко приобретает трагический характер. Отсюда специфические черты образного строя эллинистических художественных произведений: в противовес спокойной волевой сосредоточенности, внутренней цельности образов высокой классики им присуще огромное эмоциональное напряжение, сильный драматизм, бурная динамика. Прогрессивной чертой искусства эллинизма было более широкое, нежели в классике, отражение различных сторон действительности, выразившееся в появлении новой тематики, что в свою очередь повлекло за собой расширение и развитие системы художественных жанров.Серед жанрів найбільший скульптури в Елліністичний мистецтва був монументального пластик, колишній необхідним елементом архітектурних ансамблів і втілюючи суттєві риси епохи. На додаток до261колосальні статуї монументальні скульптури елліністичного часів характеризується множини груп і величезне полегшення композиції (обидва ці скульптури найбільш широко застосовується в ансамблі Акрополь Pergamon). Поряд з міфологічних теми в Елліністичний Монументальна скульптура зустрічей та історичні теми (наприклад, епізоди битви pergamcev в Галлії у Група композиції pergamene Акрополь).Другий за величиною серед скульптурна жанрів, в Елліністичний епохи був портрет. Грецька класики не знав такого сильного Книжкова; перша спроба зробити портрет Душевна біль, хоча елементи до цих пір в найзагальніших рисах, тільки Lisippom були зроблені. Елліністична портрети, зберігаючи характерний грецькі майстри принцип типізації, незрівнянно більш individualizirovanno проходять не тільки риси зовнішнього вигляду, але й різні відтінки моделей психічні розлади. Якщо майстер класичної віку в портрети ж соціальні групи підкреслив перш за все можливості громади (так що там були види портрети поети, філософи, стратеги), Елліністичний ремісників, у подібних випадках, зберігаючи типовий образ фонду, визначити характеристики цієї конкретної людини.В искусстве эллинизма впервые получила широкое развитие скульптура жанрового характера; однако такого рода произведения уступали по своей идейно-художественной значительности произведениям мифологической тематики: в эпоху эллинизма еще не могла быть осознана подлинная значительность образов и явлений повседневного бытия и красоты труда, в силу чего относящиеся к этому времени произведения бытового жанра нередко страдают поверхностностью, мелочностью, чисто внешней занимательностью; в них сильнее, чем в любом другом жанре, проявились натуралистические тенденции. Сходные черты проявились и в так называемом живописном рельефе, в котором бытовые сцены изображались на фоне пейзажа (пейзаж впервые начал изображаться в скульптуре именно в эпоху эллинизма). Новым видом пластики явилась садовая декоративная скульптура, широко применявшаяся при украшении парков. Эллинистическая мелкая пластика продолжала достижения классической эпохи в этом виде ск

Результаты (украинский) 2:

стве образи богів часто наділяються рисами гіпертрофованої монументальності, наприклад, в поширених в цю епоху колосальних статуях типу Колоса Родоського; навпаки, образ людини нерідко зазнає сильне зниження, як про це свідчать деякі натуралістичні за своїм характером жанрові скульптури олександрійської школи. Індивідуалізм в епоху еллінізму виступає, з одного боку, у формі самоствердження сильної егоїстичної особистості, яка прагне будь-якими засобами підняти себе над суспільним колективом і підпорядкувати його своїй волі. Інша форма елліністичного індивідуалізму пов'язана зі свідомістю людиною свого безсилля перед законами буття. Вона проявляється у відмові від боротьби, в зануренні у свій внутрішній світ. Обидві ці форми знайшли своє відображення в елліністичному портреті, де можна виділити дві основні лінії: тип портрета елліністичних правителів, в якому завдання художника - прославляння людини сильної волі й енергії, нещадно змітає на своєму шляху всі перешкоди для досягнення своєї егоїстичної мети, і тип портрета мислителів і поетів, в образах яких знайшло відображення свідомість протиріч реальної дійсності і безсилля подолати їх. Що стояла перед елліністичним художником необхідність замість затвердження справді гражданственних ідеалів прославляти могутність монарха, безсумнівно, негативно позначилася на етичну сторону образів. У елліністичному мистецтві нерідкі пам'ятники, в яких риси зовнішньої репрезентативності переважають над глибиною ідейного змісту. Але було б помилкою бачити тільки ці негативні риси. Кращі елліністичні художники зуміли передати велич і пафос своєї епохи - епохи раптового розширення меж світу, відкриття нових земель, виникнення і падіння величезних держав, грандіозних військових зіткнень, часу великих наукових відкриттів, небачено расширивших пізнання людини і його кругозір, періодів бурхливого підйому і жорстокої кризи . Ці риси епохи визначили титанічний характер, надлюдську силу і бурхливу патетику образів - якості, притаманні видатних творів елліністичної монументальної скульптури. Сильні суспільні протиріччя Епохи перешкодили появи художніх образів гармонійного характеру, і не випадково пафос елліністичних образів, що несуть на собі відбиток нерозв'язних конфліктів, нерідко набуває трагічний характер. Звідси специфічні риси образного ладу елліністичних художніх творів: на противагу спокійній вольової зосередженості, внутрішньої цілісності образів високої класики їм властиво величезна емоційна напруга, сильний драматизм, бурхлива динаміка. Прогресивної рисою мистецтва еллінізму було більш широке, ніж в класиці, відображення різних сторін дійсності, що виразилося в появі нової тематики, що в свою чергу спричинило за собою розширення та розвиток системи мистецьких жанрів. Серед окремих жанрів скульптури найбільший розвиток в елліністичному мистецтві отримала монументальна пластика, колишня необхідним елементом архітектурних ансамблів і яскраво втілила найважливіші риси епохи. Крім 261 колосальних статуй для монументальної скульптури еллінізму характерні багатофігурні групи і величезні рельєфні композиції (обидва ці види скульптури найбільш широко були застосовані в ансамблі пергамского акрополя). Поряд з міфологічною тематикою в елліністичної монументальної пластики зустрічається і історична тематика (наприклад, епізоди битви пергамцев з галлами в групових композиціях того ж пергамского акрополя). Друге за значенням місце серед скульптурних жанрів в епоху еллінізму займав портрет. Грецька класика не знала настільки розвиненого портрета; перші спроби внести в портрет елементи душевного переживання, притому ще в дуже загальній формі, були зроблені тільки Лисиппом. Грецькі портрети, зберігаючи властивий грецьким художникам принцип типізації, незрівнянно більш індивідуалізовано передають не тільки риси зовнішнього вигляду, але і різні відтінки душевного переживання моделі. Якщо майстри класичного часу в портретах представників однієї і тієї ж суспільної групи підкреслювали насамперед риси спільності (так виникли типи портретів стратегів, філософів, поетів), то елліністичні майстра, в східних випадках зберігаючи типові основи образу, виявляють характерні особливості даної конкретної людини. В мистецтві еллінізму вперше отримала широкий розвиток скульптура жанрового характеру; проте такого роду твори поступалися за своєю ідейно-художньої значущості творів міфологічної тематики: в епоху еллінізму ще не могла бути усвідомлена справжня значущість образів і явищ повсякденного буття і краси праці, в силу чого відносяться до цього часу твори побутового жанру нерідко страждають поверховістю, дріб'язковістю, чисто зовнішньої цікавістю; в них сильніше, ніж в будь-якому іншому жанрі, проявилися натуралістичні тенденції. Схожі риси проявилися і в так званому мальовничому рельєфі, в якому побутові сцени зображувалися на тлі пейзажу (пейзаж вперше почав зображуватися в скульптурі саме в епоху еллінізму). Новим видом пластики з'явилася садові декоративна скульптура, що широко застосовувалася при оздобленні парків. Елліністична дрібна пластика продовжувала досягнення класичної епохи в цьому виді ск

Результаты (украинский) 3:

Наприклад, відомого Фаросскии маяка у Александрії.Господа еллінські архітектурно - це корисно не тільки збільшення розміру громадських об'єктів,Стереотипних зображення богів часто з огляду на Hyper-атрофованому суспільному галерея - функції, наприклад, для найбільш поширені в цю епоху величезні статуї типу Іракліон існує декілька греко-вірменських церков, а, навпаки,Образ людини часто зазнає сильного спаду, про що свідчать деякі натураліст" перегляд на природі вгадати скульптури Alexandria школи.