4. Жизнь после смертиСовременники о

4. Жизнь после смерти

Современники относились к Ларошфуко не так предвзято, как многие исследователи. Даже его заклятый враг де Ретц, называя множество недостатков герцога, среди которых главным считал нерешительность, отмечал и его достоинства, такие, как здравый смысл, мягкость нрава, храбрость, основательность суждений, и считал, что если он "постарался бы лишь прослыть самым учтивым придворным своего времени, ему бы это вполне удалось". Но вместе с тем среди близких людей Ларошфуко не вызывал того восхищения, которое порой испытывают к нему историки. Современники его уважали, но не стремились с ним познакомиться. Новые фавориты, собравшиеся вокруг Людовика XIV, не спешили сойтись с ним. Да и те, кто был рядом, высказывались сдержанно, хотя и отмечали многие его достоинства - проницательность, ловкость, храбрость, мужество. Так, весть о разрушении Вертея он принял "со свойственной ему стойкостью". Его друг П. Лене отмечал присущие Ларошфуко твердость духа, храбрость и здравый смысл. Он сравнивал его с другим известным фрондером - герцогом Буйонским и полагал, что Ларошфуко "был не менее проницательным, не менее ловким, чем тот". Ш. Сент-Эвремон говорил о его благородстве: "Ему не свойственна корысть, поэтому и неудачи его являются лишь заслугой. В какие бы сложные условия ни поставила его судьба, он никогда не пойдет на низости". Мадам де Мотвиль отзывалась о Ларошфуко с легкой иронией: "Он был довольно солидной фигурой и имел достаточно уважения в обществе, чтобы позволить себе тешиться химерами".
Итак, из отзывов современников, так же как и из характеристик исследователей Ларошфуко, нельзя вынести однозначной оценки этой личности. Бесспорно лишь то, что этот человек всю жизнь старался поступать правильно и гордился этим. Вполне вероятно, что его идеалом были герои "Астреи", и он действительно "всю жизнь был верен романам". Как и любой другой, он совершал ошибки и, возможно, не всегда сам себе в них признавался. Но он всегда стремился прослыть настоящим honnete homme и старался поступать соответствующим образом.
Если сравнить "Мемуары" Ларошфуко с воспоминаниями других авторов - Монтрезора, де Ретца, мадам де Моттевиль, - то станет заметна их "обезличенность". Автор явно хотел отделить себя от описываемых событий, создать ощущение стороннего наблюдателя. Те части, которые были созданы первыми, даже написаны от третьего лица. На протяжении всего повествования Ларошфуко пытался придерживаться одной линии: "Я не притязаю писать историю и намерен говорить о себе лишь тогда, когда это будет иметь прямое отношение к людям, с которыми я был связан общностью стремлений и дружбой". Ларошфуко рассказывал только о тех событиях, в которых участвовал сам.
В воспоминаниях Ларошфуко, считает Бишоп, нет истинно благородных героев потому, что он уже давно научился различать за человеческими поступками корысть, суетность, трусость, жадность. Доброе и хорошее всегда было связано для него с плохим: "Он видел множество примеров храбрости и верности, - отмечает исследователь, - но они обычно тесно переплетены с другими, менее приятными качествами". Такое объяснение вполне разумно, однако Бишоп как бы не замечает того факта, что собственный образ казался Ларошфуко весьма привлекательным. Очевидно, дело было не только в том, что он распознал общую суть человеческой природы.
Возможно, в "Мемуарах" нашло отражение его стремление поступать правильно, следуя идеалу благородного и благовоспитанного человека, не замеченное ни обществом, ни его друзьями. Ларошфуко не интересовало чужое благородство, потому что он хотел поведать о своем. Эту версию подтверждает и то, как он описывал свои отношения с друзьями.

Результаты (украинский) 1:

4. життя після смертіСучасники належав ла Rochefoucauld не так упереджено, як багато дослідників. Навіть свого заклятого ворога de Retz, називаючи багато недоліків князя, серед яких Головна думав нерішучості, відзначається і його достоїнств, таких як здоровий глузд, м'який характер, хоробрість, Ретельність і вважав, що якщо він "спробував передати тільки найбільш ввічливий суд свого часу, він змінив його." Але серед людей, недалеко від La Rochefoucauld була захоплення, що іноді повинні бути поширений істориками. Його сучасників, шановний, але не до зустрітися з ним. Нове уподобання, які зібралися навколо Louis XIV, не поспішають прийти з ним. Так, і тих, хто поруч були стримані, хоча багато хто з його гідності insight, спритність, хоробрість, мужність. І Новини знищення Verteâ він взяв на "з його звичайним опору". Його друг п. Лене зазначив, властиві в Ла Rochefoucauld твердість Духа, мужність та здорового глузду. Він порівняв його з іншим відомим fronderom герцог Bujonskim і думала, що ла Rochefoucauld "не менш проникливі і, не менш ніж." С. Санкт Èvremon говорив про його щедрість: "він не вистачало жадібності, так що його невдача були тільки заслуг. У будь-яких умовах, ні покласти його доля, він ніколи не піде, підлості." Мадам де Motvil′ набір ла Rochefoucauld легка іронія: "Це було досить солідна цифра і мав достатню повагу в суспільстві, щоб дозволити собі користуватися химерами".Таким чином, зворотній зв'язок з його сучасників, а також характеристики ла Rochefoucauld, дослідники не можуть зробити чітке оцінка людини. Це незаперечно, що ця людина все моє життя, я намагався робити правильні речі і пишатися. Цілком імовірно, що його ідеали, були героїв "Астрея" і це по-справжньому «всього життя був вірним романів». Як і будь-який інший він зробив помилок і може не завжди визнають себе. Але він завжди намагався передати справжнім honnete Омм і намагався діяти відповідним чином.Якщо ви порівняйте "Мемуари" ла Rochefoucauld з спогади про інші автори-Montrezora, де Retca, мадам де Mottevil′, то стає очевидним їх "від безособовості". Автор чітко хотів, щоб відокремити себе від подій, створити відчуття спостерігачеві. Частини, які були створені по-перше, навіть написано в третьою особою. По всій мовленнєвий супровід ла Rochefoucauld намагався дотримуватися один рядок: "я не pritâzaû, щоб написати історію, і я збираюся говорити про себе тільки тоді, коли він матиме безпосередній вплив на людей, з якими я був пов'язане співтовариство прагнень і дружби". La Rochefoucauld говорив лише про події, в якому він брав участь сам.Мемуари ла Rochefoucauld, єпископ вважає, що немає немає по-справжньому благородного героїв, тому що він навчився розрізняти людських діях житейська, боягузтво, жадібності, жадібності. Добре і добре для нього завжди асоціювалося з бідних: "і він бачив багато прикладів мужності і лояльності," сказав, що дослідник- але вони, як правило, тісно переплетені, з іншого боку, менш приємні якостей ". Це пояснення є досить розумним, але єпископ як видається, не помітити той факт, що володіють зображення, здавалося, Ла Rochefoucauld дуже привабливим. Очевидно, це була не тільки що він визнав загальна Суть людської природи.Можливо в "Мемуари" своє відображення його бажання робити правильні речі, дотримуючись ідеал шляхетні й людини blagovospitannogo не помітили, ні суспільству, ні його друзів. La Rochefoucauld немає зацікавлені в чужу щедрість, тому що він хотів, щоб говорити про неї. Ця версія підтримує і потім, як він описав свої відносини з друзями.

Результаты (украинский) 2:

4. Життя після смерті Сучасники ставилися до Ларошфуко не так упереджено, як багато дослідників. Навіть його заклятий ворог де Ретц, називаючи безліч недоліків герцога, серед яких головним вважав нерішучість, відзначав і його гідності, такі, як здоровий глузд, м'якість вдачі, хоробрість, грунтовність суджень, і вважав, що якщо він "постарався б лише уславитися самим чемним придворним свого часу, йому б це цілком вдалося ". Але разом з тим серед близьких людей Ларошфуко не викликав того захоплення, яке деколи відчувають до нього історики. Сучасники його поважали, але не прагнули з ним познайомитися. Нові фаворити, які зібралися навколо Людовика XIV, не поспішали зійтися з ним. Та й ті, хто був поруч, висловлювалися стримано, хоча й відзначали багато його достоїнства - проникливість, спритність, хоробрість, мужність. Так, звістка про руйнування Вертея він прийняв "з властивою йому стійкістю". Його друг П. Лене відзначав властиві Ларошфуко твердість духу, хоробрість і здоровий глузд. Він порівнював його з іншим відомим фрондером - герцогом Буйонскому і вважав, що Ларошфуко "був не менш проникливим, не менш спритним, ніж той". Ш. Сент-евремон говорив про його шляхетність: "Йому не властива користь, тому й невдачі його є лише заслугою. У які б складні умови ні поставила його доля, він ніколи не піде на ницості". Мадам де Мотвіль відгукувалася про Ларошфуко з легкою іронією: "Він був досить солідною фігурою і мав достатньо поваги в суспільстві, щоб дозволити собі тішитися химерами". Отже, з відгуків сучасників, так само як і з характеристик дослідників Ларошфуко, не можна винести однозначної оцінки цієї особистості. Безперечно лише, що ця людина все життя намагався чинити правильно і пишався цим. Цілком імовірно, що його ідеалом були герої "Астрєї", і він дійсно "все життя був вірний романам". Як і будь-який інший, він робив помилки і, можливо, не завжди сам собі в них визнавався. Але він завжди прагнув уславитися справжнім honnete homme і намагався діяти відповідним чином. Якщо порівняти "Мемуари" Ларошфуко зі спогадами інших авторів - Монтрезора, де Ретца, мадам де Моттевіль, - то стане помітна їх "знеособленість". Автор явно хотів відокремити себе від описуваних подій, створити відчуття стороннього спостерігача. Ті частини, які були створені першими, навіть написані від третьої особи. Протягом всієї розповіді Ларошфуко намагався дотримуватися однієї лінії: "Я не претендую писати історію і має намір говорити про себе лише тоді, коли це буде мати пряме відношення до людей, з якими я був пов'язаний спільністю прагнень і дружбою". Ларошфуко розповідав лише про ті події, в яких брав участь сам. У спогадах Ларошфуко, вважає Бішоп, немає істинно благородних героїв тому, що він вже давно навчився розрізняти за людськими вчинками користь, суєтність, боягузтво, жадібність. Добре і хороше завжди було пов'язане для нього з поганим: "Він бачив безліч прикладів хоробрості і вірності, - зазначає дослідник, - але вони зазвичай тісно переплетені з іншими, менш приємними якостями". Таке пояснення цілком розумно, проте Бішоп як би не помічає того факту, що власний образ здавався Ларошфуко вельми привабливим. Очевидно, справа була не тільки в тому, що він розпізнав загальну суть людської природи. Можливо, в "Мемуарах" знайшло відображення його прагнення чинити правильно, слідуючи ідеалу шляхетного і вихованого людини, не помічене ні суспільством, ні його друзями. Ларошфуко не цікавило чуже благородство, тому що він хотів повідати про своє. Цю версію підтверджує і те, як він описував свої відносини з друзями.

Результаты (украинский) 3:

4. Життя після смерті

архівними увійшли до Президента України не як упереджено як багато дослідників. Навіть його останні пережитком de Ретц, назвавши багато недоліків Дюка,Серед яких - в основному відчула вагається, звернув увагу і його гідності, таких як здоровий глузд, ніжність гніву, відвагу, глибиною судження, і вірили,Що, якщо у нього 'намагався лише не менш самоврядування розгромивши у більшості ранків почати з офіційного фотографа свого часу, він буде добре вдалося". Але все ж таки, серед близьких людей Президент не викликав захоплення,Які іноді доводиться бути істориків. Фотографія свою повагу, а не шукали з його вивчити. Новий список вибраного, зібралися навколо Людовика XIV, не поспішайте підбіг до них. Так, ті, хто був близький до,Це був дуже обережно, хоча багато хто вказав свою гідність - розуміння, гнучкості, хоробрість, мужність. Наприклад, новини про знищення Вертея він прийняті "з його традиційним стійкий". Його друг.