Бесшумно, как тени, скользя в освещ

Бесшумно, как тени, скользя в освещенном луной лесу, они напали на
тропинку и сразу уткнулись носом в снег. Следы на тропинке были совсем
свежие. Одноглазый осторожно двигался вперед, а его подруга следовала за ним
по пятам. Их широкие лапы с толстыми подушками мягко, как бархат, ложились
на снег. Но вот Одноглазый увидел что-то белое на такой же белой снежной
глади. Скользящая поступь Одноглазого скрадывала быстроту его движений, а
теперь он припустил еще быстрее. Впереди него мелькало какое-то неясное
белое пятно.
Они с волчицей бежали по узкой прогалине, окаймленной по обеим сторонам
зарослью молодых елей и выходившей на залитую луной поляну. Старый волк
настигал мелькавшее перед ним пятнышко. Каждый его прыжок сокращал
расстояние между ними. Вот оно уже совсем близко. Еще один прыжок -- и зубы
волка вопьются в него. Но прыжка этого так и не последовало. Белое пятно,
оказавшееся зайцем, взлетело высоко в воздух прямо над головой Одноглазого и
стало подпрыгивать и раскачиваться там, наверху, не касаясь земли, точно
танцуя какой-то фантастический танец. С испуганным фырканьем Одноглазый
отскочил назад и, припав на снег, грозно зарычал на этот страшный и
непонятный предмет. Однако волчица преспокойно обошла его, примерилась к
прыжку и подскочила, стараясь схватить зайца. Она взвилась высоко, но
промахнулась и только лязгнула зубами. За первым прыжком последовали второй
и третий.
Медленно поднявшись. Одноглазый наблюдал за волчицей. Наконец ее
промахи рассердили его, он подпрыгнул сам и, ухватив зайца зубами, опустился
на землю вместе с ним. Но в ту же минуту сбоку послышался какой-то
подозрительный шорох, и Одноглазый увидел склонившуюся над ним молодую елку,
которая готова была вот-вот ударить его. Челюсти волка разжались; оскалив
зубы, он метну лея от этой непонятной опасности назад, в горле его
заклокотало рычание, шерсть встала дыбом от ярости и страха. А стройное
деревце выпрямилось, и заяц снова заплясал высоко в воздухе.

Результаты (украинский) 1:

Тихо, як тіні, ковзаючи в освітлений місяцем ліс, вони напали нашлях і негайно зіткнулися ніс на снігу. Сліди на шляху були доситьсвіжий. Одноокий обережно просунувся вперед і його подруга за нимпо п'ятах. Їх широке лапи з товстими подушками м'які, як оксамит, лігна снігу. Але тут одноокий побачив щось білий на тому ж білий сніггладка поверхня. Переміщення рисунку протектора skradyvala його швидкість одноокий рухів, іТепер він pripustil ще швидше. Попереду з ним миготіли на деякі неясніБіла пляма. Вони серця, втік уздовж вузьких progaline, межує з обох сторінхмиз молодих смереки та spanning мерехтливі Glade місяця. Старий вовкnastigal mel′kavšee плямочки перед ним. Кожен стрибок вирізатиВідстань між ними. От вже досить закрити. Ще один стрибок- і зубиВовк vop′ûtsâ в неї. Але стрибок, які ніколи не прийшли. Білий патчЗаєць, який виріс до високої в повітрі над головою і одним окомбув відмов і коливання там, не торкаючись Землі, саметанці деякі фантастичні танцю. З перелякані одноокий fyrkan′emповернуто і стає на снігу, awesomely буркнув на це жахливо інезрозуміла тема. Тим не менш, вона тихо вийшов навколо нього, щоб primerilas′стрибати і стрибнув, намагаючись захопити зайця. Вона стрибнула вище, алеПропущені і тільки lâzgnula зубів. Перший стрибок послідував другийі третій. Повільно піднімаючись. Одноокий відстежуваної серця. Нарешті їїсердитий пропускає йому, він підстрибнув сам і видалення зубів заєць затонувна землю, разом з ним. Але в той же мить на стороні була деякіза підозрілим шумевшіх і одноокий побачив sklonivšuûsâ на ньому молоде дерево,Це було близько готові вдарити його. Razžalis′ щелепу вовка; oskalivзуби, він metnu леїв від незрозумілим небезпеки назад в його горлоzaklokotalo Growl, вовни, стояв на кінці гніву і страху. Муніципалітет стрункадерево виникло відкритим і заєць знову zaplâsal високо в повітря.

Результаты (украинский) 2:

Безшумно, як тіні, ковзаючи в освітленому місяцем лісі, вони напали на
стежку і відразу вперлися носом в сніг. Сліди на стежці були зовсім
свіжі. Одноокий обережно рухався вперед, а його подруга слідувала за ним
по п'ятах. Їх широкі лапи з товстими подушками м'яко, як оксамит, лягали
на сніг. Але ось Одноокий побачив щось біле на такий же білій сніговій
гладі. Змінна хода Одноокого скрадала швидкість його рухів, а
тепер він припустив ще швидше. Попереду нього миготіло якесь неясне
біла пляма.
Вони з вовчицею бігли по вузькій прогалині, облямованої по обидва боки
зарості молодих ялин і виходила на залиту місяцем галявину. Старий вовк
наздоганяв миготять перед ним цятка. Кожен його стрибок скорочував
відстань між ними. Ось воно вже зовсім близько. Ще один стрибок - і зуби
вовка впинаються в нього. Але стрибка цього так і не було. Біла пляма,
що виявилося зайцем, злетіло високо в повітря прямо над головою Одноокого і
стало підстрибувати і розгойдуватися там, нагорі, не торкаючись землі, точно
танцюючи якийсь фантастичний танець. З переляканим пирханням Одноокий
відскочив назад і, припавши на сніг, грізно загарчав на цей страшний і
незрозумілий предмет. Однак вовчиця спокійнісінько обійшла його, приклада до
стрибка і підскочила, намагаючись схопити зайця. Воно злетіло високо, але
промахнулася і тільки брязнули зубами. За першим стрибком пішли другий
і третій.
Повільно піднявшись. Одноокий спостерігав за вовчицею. Нарешті її
промахи розгнівали його, він підстрибнув сам і, схопивши зайця зубами, опустився
на землю разом з ним. Але в ту ж хвилину збоку почувся якийсь
підозрілий шурхіт, і Одноокий побачив схилену над ним молоду ялинку,
яка готова була ось-ось вдарити його. Щелепи вовка розтиснулися; вишкіривши
зуби, він метну лея від цієї незрозумілої небезпеки назад, в горлі його
заклекотало гарчання, шерсть встала дибки від люті і страху. А струнке
деревце випрямилася, і заєць знову затанцював високо в повітрі.