Действительно, в реальной жизни не

Действительно, в реальной жизни не известно ни одного случая, чтобы спецпереселенцу удалось стать депутатом по крайней мере городского или районного уровня, не говоря уж о Верховном Совете. (Встречались, правда, забавные истории из жизни бывших депутатов-спецпереселенцев. Одна из них сохранилась в официальной документации. Бывший депутат от Чечено-Ингушетии послал на имя тогдашнего заместителя председателя Совета Министров СССР Л.Кагановича письмо, в котором просил перевести его на другую работу. Письмо из спецпоселения заканчивалось отнюдь не просительной интонацией: «Тов. Каганович, буду ждать Вашего отчета». «Отчитался» ли товарищ Каганович перед бывшим народным избранником или хотя бы подыскал для него более подходящую работу, неизвестно.)

Условия жизни спецпереселенцев были таковы, что даже сохраненные за ними права - например, на получение образования, - были трудновыполнимыми - по крайней мере, в первые годы ссылки. Вот одно из типичных свидетельств:
«Не было возможности в школу ходить. Во время войны в школу не ходили. После войны мы не определились - то на одной улице, то на другой, по квартирам. Надевать нечего было, мы босиком ходили. Всю зиму в галошах - выйдешь, ноги мерзнут. В чем в школу пойдешь - мы раздеты были. Одна мать, а нас четверо - кого она оденет? Я так безграмотным и остался - всего три класса кончил. Так хотел учиться - учиться не удалось» (Эсвет Бариев)

Результаты (украинский) 1:

Дійсно, в реальному житті не відомо будь-які справи specpereselencu вдалося стати депутатом принаймні міста чи району рівні, не кажучи вже про Верховної Ради. (Виконані, правда, смішні історії з життя в колишні депутати поселенців. один з них зберігаються в офіційній документації колишнього заступника Чечено-інгушського послав до тодішній заступник голови СРСР Ради Міністрів л.kaganovich запитуючої перевести його на іншу роботу. лист від спеціальних населених пунктів, що закінчився далеко від мирно небесних інтонація: ". Л. Кагановича дочекаємося звіту." "Повідомила" товариш Кагановича перед колишній народний вибір або принаймні знайти більш вигідну позицію для нього, невідомий)Умови життя в поселенців були такі, що навіть зберегти своє право-наприклад, щоб здобути освіту, хитаючись — принаймні в перші роки з посилань. Ось один типовий докази: "Не вдалося ходити до школи. Під час війни не пішов до школи. Після війни ми не вирішили на тій самій вулиці, з іншого боку, квартирах. Носити нічого, ми пішли босоніж. Заморожування всіх зима в Калоші go, ноги. Що робити, якщо ви йдете до школи-ми були роздягнувся. Один матері і четверо з нас, яким він буде? Я так безграмотний і тільки зліва три класу закінчили. Так захотілося навчитися вчитися-невдалих "(Èsvet Baryjeu)

Результаты (украинский) 2:

Дійсно, в реальному житті не відомо жодного випадку, щоб спецпереселенців вдалося стати депутатом принаймні міського чи районного рівня, не кажучи вже про Верховну Раду. (Зустрічалися, щоправда, кумедні історії з життя колишніх депутатів-спецпереселенців. Одна з них збереглася в офіційній документації. Колишній депутат від Чечено-Інгушетії послав на ім'я тодішнього заступника голови Ради Міністрів СРСР Л.Кагановича лист, в якому просив перевести його на іншу роботу . Лист з спецпоселення закінчувалося аж ніяк не прохальною інтонацією: «Тов. Каганович, буду чекати Вашої звіту». «Відзвітував» Чи товариш Каганович перед колишнім народним обранцем або хоча б підшукав для нього більш підходящу роботу, невідомо.) Умови життя спецпереселенців були такі, що навіть збережені за ними права - наприклад, на отримання освіти, - були надзвичайно складними - принаймні, в перші роки заслання. Ось одна з типових свідчень: «Не було можливості в школу ходити. Під час війни в школу не ходили. Після війни ми не визначилися - то на одній вулиці, то на інший, по квартирах. Одягати нічого було, ми босоніж ходили. Всю зиму в калошах - вийдеш, ноги мерзнуть. У чому в школу підеш - ми роздягнені були. Одна мати, а нас четверо - кого вона одягне? Я так безграмотним і залишився - всього три класи скінчив. Так хотів вчитися - вчитися не вдалося »(Есвет Барієв)

Результаты (украинский) 3:

Дійсно, у реальному житті не усвідомлює якоїсь однієї індивідуально, спецпереселенцу вдалося стати депутатом принаймні міського або районного рівня, не кажучи вже про Верховної Ради. (Зустрілися, це правда,Кумедні історії з життя екс-депутатів депортованих під час колективізації. Одна з них залишилася в офіційній документації.Колишній заступник голови чеченців та Республіка Інгушетія направив до заступника голови Ради міністрів СРСР Л.Кагановича листа, який просив про передачу йому на іншу роботу.Лист від спецпоселения згвалтувань не просительнои заспокійливі тони: "Ваша e-mail:. Дві молоді жінки приїхав, Я чекати вашої доповіді".'Стрибок' чи товариш двох молодих жінок прибув на очах у колишній народний Qulamhuseyn Alibeyli або принаймні буде ідеальним місцем для нього більше підходить роботи, невідомо. )Господь умови життя були депортовані під час колективізації,Що ще зберігається за ними - наприклад, для отримання освіти, - це складний - принаймні, в перші роки. Це один з типових свідчення:
'не було можливості ходити до школи.Під час війни в школі не від пророка. Після війни ми ще не вирішене - це в той же вулиці, з іншого боку, в квартирах. Носити нічого, ми пішли босоніж. На всю зиму в галошах - emptier, ніг всі знають про них.Ніж в школі - ми раздеты були. Одна мама, і ми маємо 4 - це їстівними припасами? Я так і залишилися тільки три клас закінчив безграмотным. Тому я хотів би, щоб навчитися - навчитися від провалу' (Эсвет грипу)