Он мне дал пропуск ехать поездом, в

Он мне дал пропуск ехать поездом, велел за три дня уехать из Крыма. Расстояние между Айрыгуль и Албат восемь километров, пока нашел этот адрес, сколько раз топтал это расстояние чуть ли не через день. Пошел на почту искать письмо от брата, а там сидела молодая, неопытная девчёнка, показала мне целый мешок треугольников с адресами полевой почты. Кто мне был знакомый, написал сразу адреса. На обороте письма написал: «Вашу семью выслали». Кого не знал тоже написал, около двухсот адресов.
Они сражались на фронтах, не зная где находятся родные. Которые знали что родители высланы, оружие не бросали, сражались до конца войны. Могу привести пример родного брата: Гафаров Аблямит с 1938 года служил авиамехаником Черноморского флота. Когда маму с сестрами погрузили в скотские вагоны и вывозили из Крыма, брат сопровождал свою авиачасть на фронт. Их эшелон остановили на железнодорожной станции Сокологорная. Бесконечно ехали из Крыма погруженные крымскими татарами эшелоны. На короткий срок остановили какой-то эшелон, где ехали мама с сестрами. Узнали в стоящем на путях в морской форме с автоматом в руках брата Аблямита. И он тоже видел, что все его родные в этом скотском вагоне, побежал на встречу к ним. Эта встреча была за четыре года на несколько минут. Его окружили все наши айрыгульские. Но мама не могла спуститься с вагона, когда грузили, солдаты руку вывернули. Она так хотела обнять своего родного сына, прижать к груди. Поезд уже ехал и отдалялся все дальше. Только и смог передать адрес своей полевой почты. Долго стоял на путях, не зная что произошло: сон или явь. Его оттащили посторонние украинские женщины, он уже был намерен под поезд броситься. Потом вспомнил, что сопровождает важный груз для фронта, очнулся поехал дальше. Он видел как Сталинская Советская власть обращается с его родными. До конца войны из рук оружие не бросал. Война кончилась, всех демобилизовали, отправили по дома. Крымских татар что служили на Черноморском флоте собирали со всех частей, формировали рабочие батальоны и в военном порядке отправили в Сибирь, лес рубить. Только в 1947-ом году демобилизовали, отправили не в Крым, а на высылку в Узбекистан под строгий комендантский режим.

Результаты (украинский) 1:

Він дав мені пропуск покататися на електричці мав три дні буде йти Криму. Відстань між Ajrygul′ і Albat вісім кілометрів до знайшов цю адресу, скільки разів мають тупотіли цієї відстані майже щодня. Пішов до поштового відділення шукати листа від мого брата, і там Сб молоді недосвідчені, показав мені цілий мішок трикутники з поля адреси пост. Хто я був знайомий, написав відразу ж адресу. На зворотному боці листа писав: "ваша сім'я депортовані. Ніхто не знав занадто написав близько 200 адреси. Вони билися на фронтах, не знаючи, де вони є рідною. Хто знав, що батьки були вигнані, метальна зброя, не боролися до кінця війни. Можу навести приклад з братом: Gafarov Ablâmit з 1938 року обіймав посаду важку Чорноморського флоту. Коли матір'ю та сестрами, завантажений у фурах та skotskie видалені з Криму, брат супроводжував їх aviačast′ на передній панелі. Їх потяг зупинився на вокзалі Sokologornaâ. Нескінченно їхав з Криму кримських татар поїздів завантажений. Короткострокові зупинено будь-яку Ешелон де поїхали матір'ю та сестрами. Дізнався в морських шляхів у формі з пістолетом у руках брата Ablâmita. І він побачив, що його родичів в цій skotskom автомобіль, побіг на них. Ця зустріч була протягом чотирьох років, протягом декількох хвилин. Він оточений всі наші ajrygul′skie. Але мама не міг відірватися вагон при завантаженні, солдати рука повернувся. Вона хотіла, щоб обійняти його рідний син, притиснуті до грудей. Поїзд їхав і темніє далі. Тільки і зміг пройти на адресу свого поста поля. Довгий стояння на шляхах, не знаючи, що сталося: мрія чи реальність. Він переїхав сторонні українських жінок, він вже мав намір кинути себе під поїзд. Потім я згадав, що супроводжує важливий вантаж для фронту, прокинувся поїхав на. Він бачив, як Сталіна радянської влади, яка з'єднає його сім'ї. До кінця війни з рук не кидали зброю. Війна закінчилася, всі демобілізований, послав до будинку. Кримські татари, які служили на зібрані з усіх куточків Чорноморського флоту формується робочому стані і військових батальйонів вислали до Сибіру, рубати дрова. Лише в 1947 році демобілізований ще не раніше надіслані до Криму і вигнати в Узбекистані під комендантську годину суворого режиму.

Результаты (украинский) 2:

Він мені дав пропуск їхати поїздом, велів за три дні виїхати з Криму. Відстань між Айригуль і Албат восьмій кілометрів, поки знайшов цю адресу, скільки разів топтав це відстань мало не через день. Пішов на пошту шукати лист від брата, а там сиділа молода, недосвідчена девченка, показала мені цілий мішок трикутників з адресами польової пошти. Хто мені був знайомий, написав відразу адреси. На звороті листи написав: «Вашу родину вислали». Кого не знав теж написав, близько двохсот адрес.
Вони билися на фронтах, не знаючи де знаходяться рідні. Які знали що батьки вислані, зброя не кидали, боролися до кінця війни. Можу навести приклад рідного брата: Гафаров Абляміт з 1938 року служив авіамеханіком Чорноморського флоту. Коли маму з сестрами занурили в скотинячі вагони і вивозили з Криму, брат супроводжував свою авіачастина на фронт. Їх ешелон зупинили на залізничній станції Сокологірне. Нескінченно їхали з Криму занурені кримськими татарами ешелони. На короткий термін зупинили якийсь ешелон, де їхали мама з сестрами. Дізналися в стоїть на коліях у морській формі з автоматом в руках брата Аблямитов. І він теж бачив, що всі його рідні в цьому скотинячому вагоні, побіг на зустріч до них. Ця зустріч була за чотири роки на кілька хвилин. Його оточили всі наші айригульскіе. Але мама не могла спуститися з вагона, коли вантажили, солдати руку вивернули. Вона так хотіла обійняти свого рідного сина, притиснути до грудей. Поїзд уже їхав і віддалявся все далі. Тільки і зміг передати адресу своєї польової пошти. Довго стояв на шляхах, не знаючи що сталося: сон або дійсність. Його відтягли сторонні українські жінки, він уже мав намір під потяг кинутися. Потім згадав, що супроводжує важливий вантаж для фронту, отямився поїхав далі. Він бачив як Сталінська Радянська влада звертається з його рідними. До кінця війни з рук зброю не кидав. Війна скінчилася, всіх демобілізували, відправили по будинку. Кримських татар що служили на Чорноморському флоті збирали з усіх частин, формували робочі батальйони і у військовому порядку відправили в Сибір, ліс рубати. Тільки в 1947-му році демобілізували, відправили не в Крим, а на висилку в Узбекистан під суворий комендантську режим.

Результаты (украинский) 3:

Я можу навести приклад рідного брата: Agil Eyvazov Аблямит починаючи з 1938, і служило авиамехаником Чорноморського флоту. Коли обдзвонювати сестер кинули в скотские вагонів і труди Криму, брат був у супроводі його авиачасть на фронт.Він дав мені перейти до поїздки на поїзді, розповів у триденний піти з Криму. Відстань між Аирыгуль і Албат восьми кілометрів, поки не знайти цю адресу, скільки разів пенсіонер просить чи це на відстані трохи не щодня.Перейдіть до повідомлення електронної пошти > лист від свого брата, а тут сиділа молодих, реміксів девченка, показав мені сумку трикутниками із поля адреси електронної пошти. Хто я був знайомий з, пише відразу ж адресою. На задній панелі він писав листи."Ваша сім'я виселятися". Ті, хто не знаю я писав, близько двох сотень адреси.
Вони воював на фронтах, не знаючи, куди їх будинки знаходяться. Хто ж знав, що батьки віддали, зброї не кинули, билися до кінця війни.