Революційні події істотно вплинули

Революційні події істотно вплинули на зміст літературно-мистецького життя. Політичне розмежування серед творчої інтелігенції, яке спостерігалося й до жовтня, після революції ще виразніше поглибилось. У середовищі літераторів-модерністів поширюється імітація ідейної "незалежності". Численні гуртки і товариства на весь голос заявляють про своє лідерство в мистецькому процесі. Претензійність, прагнення бути ні на кого не схожим відбивалося вже в самих назвах окремих об'єднань і течій — "нічевоки", "біо-косміти", "фуїсти", "ліміністи" тощо.



Незадовго до революції пішли з життя такі непересічні особистості, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, завершували свій творчий шлях І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, а В. Стефаник, О. Кобилянська та М. Черемшина жили в Західній Україні і були позбавлені можливості брати участь у літературному процесі Східної України.



Місію літературного служіння народові в роки національно-визвольних змагань взяли на себе письменники молодшого покоління, які почали свій творчий шлях незадовго до повалення самодержавства. По-різному сприймали нову суспільно-політичну ситуацію старші українські літератори С. Васильченко, А. Кримський, М. Чернявський, Я. Мамонтов та ін. Загалом ці письменники досить швидко стали на шлях революційних перетворень.



Принциповою тезою, що постала перед митцями нової літератури, стало питання про збереження традицій класичної спадщини. Поезія Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки — це той грунт, на якому формувалися і визріли П. Тичина, В. Чумак, В. Сосюра, М. Рильський, Д. Загул та ін.



Молоді поети і письменники групувалися навколо численних літературних студій і гуртків, редакцій газет і журналів, літературних альманахів. Найпомітнішими творами української літератури періоду національно-визвольних змагань були книги віршів "Плуг" та "Сонячні кларнети" П. Тичини, "Червоний заспів" В. Чумака, "Удари молота і серця" В. Еллана-Блакитного, "Червона зима" В. Сосюри, "Мої коломийки" І. Кулика. Помітними стали прозові твори С. Васильченка, А. Головка, М. Ірчана, Г. Коцюби, П. Панча, О. Вишні, С. Пилипенка та ін.



Характерним для літератури, як і загалом для мистецтва років громадянської війни, був широкий спектр поглядів і діапазон полеміки, подальший розвиток культури. Гостра класова боротьба породила різні ідейні платформи в літературі та мистецтві, найпоширенішою стала течія "наймодернішого символістського напрямку". Найбільшим ворогом мистецтва представники цієї течії вважали реалізм, про що було рішуче заявлено в першому альманасі "Семафор у майбутнє" (1921—1922). Вміщені в ньому статті, декларації і художні твори відверто заперечували будь-який розвиток класичних літературних традицій, протестували проти національної специфіки художньої творчості, емоційності та краси мистецтва. Загалом же, згідно з їх декларацією, мистецтво приречене на вмирання; протягом певного часу його має замінити метамистецтво (синтез мистецтва зі спортом), а в майбутньому, з плином часу, воно повністю зійде з арени духовного життя. Суперечливість їхніх естетичних поглядів була цілком очевидною. Читачам вони пропонували свої твори, художній рівень яких був далеко не рівноцінний. З-поміж помітних представників цієї течії варто зазначити М. Семенка, Г. Шкурупія, Г. Коляду, Д. Бузька, О. Слісаренка, М. Ірчана.



Осібні позиції в молодій радянській літературі займали неокласики (сформувалися в 1922 p.). До них належали М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара та О. Бургардт. Вони виступали за високу культуру слова і художньої форми; ідеалом для них було далеке минуле, взірцем справжнього мистецтва слугували зразки античності та інших давніх епох, а з художніх напрямків у поезії найближчими для себе вважали французьких парнасців.



Активно в будівництво нової культури ввійшов Пролеткульт. Письменників ця культурно-освітня організація приваблювала своїм гаслом — "Творити революційне мистецтво!" У 1919—1920 pp. членами її були В. Коряк, В. Еллан-Блакитний, С. Пилипенко, В. Сосюра, М. Майський. Проте згодом усі вони вийшли з Пролеткульту, оскільки побачили хибність його ідейно-теоретичних настанов.

Результаты (украинский) 1:

Revolûcìjnì ìstotno vplinuli в zmìst 1959 року спілка Арт Лайф. Polìtične rozmežuvannâ середнього tvorčoï ìntelìgencìï, Джейк sposterìgalosâ до žovtnâ, pìslâ revolûcìï viraznìše poglibilos′ очищення. Seredoviŝì lìteratorìv modernìstìv poširûêt′sâ ìmìtacìâ ìdejnoï "незалежності. Gurtki і Čislennì Асоціації anment голос zaâvlâût′ про lìderstvo в procesì mistec′komu ввечері. Pretenzìjnìst′, pragnennâ бути 3-й не є подібні vìdbivalosâ vže в межах окремих оф nazvah'êdnan′ і tečìj, "nìčevoki", "bìo kosmìti", "fuïsti", "lìmìnìsti" і т. д. Nezadovgo revolûcìï pìšli w takì neperesìčnì osobistostì життя, як і. Франка, Лесі Українки, м. Kocûbins′kij, zaveršuvali, ваш tvorčij шлях і. Нечуя-останнім часом, Панас Mirnij і Stefanik, о Kobilâns′ka і м. Cheremshina, жив у Zahìdnìj України і-го pozbavlenì možlivostì ми булі й брати lìteraturnomu procesì є Shìdnoï доля України. Mìsìû lìteraturnogo služìnnâ narodovì nacìonal′no-vizvol′nih в Скелястих здійснили 11 pis′menniki molodšogo pokolìnnâ, počali tvorčij ваш шлях зустріч nezadovgo до povalennâ samoderžavstva. На rìznomu sprijmali нова suspìl′no polìtičnu situacìû staršì українського lìteratori с. Васильченко, а. в АР Крим, м. Černâvs′kij, Дж. мамонтів Ta і т. д. Загальні heartburnscrap в рекламних pis′menniki dosit′ швидко стали revolûcìjnih peretvoren′ шлях. Principovoû tezoû, що postala mitcâmi novoï lìteraturi, перш ніж він став харчування Pro zberežennâ klasičnoï spadŝini сімейні традиції. Poezìâ Шевченка, і. Франка, Lesì Ukraïnki-CE грунтовка на âkomu formuvalisâ і vizrìli п. Tičina, в., Чумак в. Сосюра, м. Ril′s′kij, д. Джон червоний місто. Poeti Molodì і pis′menniki grupuvalisâ čislennih lìteraturnih studìj і-го навколо gurtkìv, redakcìj я žurnalìv, lìteraturnih al′manahìv газети. Najpomìtnìšimi tvorami українського lìteraturi nacìonal′no vizvol′nih 11-sway Буль книги vìršìv "Плуг" та "Sonâčnì klarneti" п. Tičini, "Červonij zaspìv", "Чумак молоток, щоб вдарити його я серця" в в. блакитного-Ellana, "Червоний зима" в Sosûri., "Модзі коломийки" і. Кулика. Pomìtnimi сталеві prozovì виразити себе з. Vasil′čenka, а. м. Ìrčana, голова, г. Kocûbi, п. Панча, о. Višnì, с. Pilipenka та ін. Характерним для літератури, як і загалом для мистецтва років громадянської війни, був широкий спектр поглядів і діапазон полеміки, подальший розвиток культури. Гостра класова боротьба породила різні ідейні платформи в літературі та мистецтві, найпоширенішою стала течія "наймодернішого символістського напрямку". Найбільшим ворогом мистецтва представники цієї течії вважали реалізм, про що було рішуче заявлено в першому альманасі "Семафор у майбутнє" (1921—1922). Вміщені в ньому статті, декларації і художні твори відверто заперечували будь-який розвиток класичних літературних традицій, протестували проти національної специфіки художньої творчості, емоційності та краси мистецтва. Загалом же, згідно з їх декларацією, мистецтво приречене на вмирання; протягом певного часу його має замінити метамистецтво (синтез мистецтва зі спортом), а в майбутньому, з плином часу, воно повністю зійде з арени духовного життя. Суперечливість їхніх естетичних поглядів була цілком очевидною. Читачам вони пропонували свої твори, художній рівень яких був далеко не рівноцінний. З-поміж помітних представників цієї течії варто зазначити М. Семенка, Г. Шкурупія, Г. Коляду, Д. Бузька, О. Слісаренка, М. Ірчана. Osìbnì pozicìï в molodìj radâns′kìj lìteraturì на zajmali, в neoklasiki (sformuvalisâ в 1922 р.). Вони є naležali Ril′s′kij, м. м. Зеров, п. Филипович, м. сухий хмара Ta о. Rauschelbach. Пінг overhangfuel для високої культури слова я hudožn′oï форми; ìdealom для них був далеко, vzìrcem spravžn′ogo artstba.the minule sluguvali zrazki antičnostì та ìnših davnìh епох- і w hudožnìh naprâmkìv poezìï najbližčimi для vvažali frenchkyh parnascìv. Активну участь у budìvnictvo novoï конкурс vvìjšov Proletcult театру. PiS′mennikìv câ osvìtnâ та культурних організація privablûvala svoïm gaslom-"mystetstvo revolûcìjne звертається!" з 1919-1920 р. члени її Буль in. Korâk, б. Blakitnij, від-Ellan. Пилипенко, в. Сосюра, м. Majs′kij. Сморід protecto zgodom УЗД vijšli w Proletkul′tu, oskìl′ki pobačili hibnìst′ teoretičnih nastanov-ìdejno Йо.

Результаты (украинский) 2:

Революційні події істотно вплінулі на Зміст літературно-мистецького життя. Політичне розмежування среди творчої інтелігенції, Яке спостерігалося й до жовтня, после революції ще віразніше поглібілось. У середовіщі літераторів-модерністів пошірюється Імітація ідейної "незалежності". Чісленні гуртка и товаріства на весь голос заявляють про свое лідерство в Мистецькому процесі. Претензійність, Прагнення буті ні на кого не схожим відбівалося Вже в самих назв окрем об'єднань и течій - "нічевокі", "біо-косміті", "фуїсті", "ліміністі" ТОЩО. Незадовго до революції ПІШЛИ з життя Події Такі непересічні ОСОБИСТОСТІ, як І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, завершувалі свой ​​творчий шлях І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, а В. Стефаник, О. Кобилянська та М. Черемшина жили в Західній Україні и булі позбавлені возможности брати доля у літературному процесі Східної України. Місію літературного Служіння народові в роки національно-визвольних змагань взяли на себе письменники молодшого Покоління, Які начали свой ​​творчий шлях незадовго до повалення самодержавства. По-різному спріймалі нову Суспільно-політічну сітуацію старші Українські літераторі С. Васильченко, А. Кримський, М. Чернявський, Я. Мамонтов та ін. Загаль ці письменники й достатньо Швидко стали на шлях революційніх перетвореності. принципова тезою, что постала перед митцями Нової літератури, стало питання Загальна про збереження традіцій класичної спадщини. Поезія Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки - Це тієї грунт, на якому формуван и візрілі П. Тичина, В. Чумак, В. Сосюра, М. Рильський, Д. Загул та ін. Молоді поети и письменники групуваліся вокруг чисельності літературних студій и гуртків, редакцій газет и журналів, літературних альманахів. Найпомітнішімі творами української літератури періоду національно-визвольних змагань були книги віршів "Плуг" та "Сонячні кларнети" П. Тичини, "Червоний Заспів" В. Чумака, "Удари молота и серця" В. Еллана-Блакитного, "Червона зима" В. Сосюри, ​​"Мої коломийки" І. Кулика. Помітнімі стали прозові твори С. Васильченка, А. Головка, М. Ірчана, Г. Коцюби, П. Панча, О. Вишні, С. Пилипенка та ін. Характерним для літератури, як и загаль для мистецтва років Громадянської Війни, БУВ широкий спектр поглядів и ДІАПАЗОН полемікі, подалі розвиток культури. Гостра класового боротьба породила Різні ідейні платформи в літературі та містецтві, найпошіренішою стала течія "наймодернішого сімволістського напрямку". Найбільшім ворогом мистецтва ПРЕДСТАВНИК цієї течії вважать реалізм, про что Було рішуче заявлено в Першому альманасі "Семафор у майбутнє" (1921-1922). Вміщені в ньом статьи, декларації и художні твори Відверто заперечували будь-який розвиток класичності літературних традіцій, протестувалі проти национальной спеціфікі ХУДОЖНЬОЇ творчості, емоційності та краси мистецтва. Загаль ж, згідно з їх декларацією, мистецтво пріречене на вмирання; Протяг Певного годині его має замініті метамистецтво (синтез мистецтва Зі спортом), а в Майбутнього, з Плінія годині, воно Повністю зійде з Арені духовного життя. Суперечлівість їхніх естетичних поглядів булу Цілком очевидною. Читачам смороду пропонувалі свои твори, художній рівень якіх БУВ далеко не рівноцінній. З-поміж помітніх представніків цієї течії Варто Зазначити М. Семенка, Г. Шкурупія, Г. Коляду, Д. Бузька, О. Слісаренка, М. Ірчана. Осібні позіції в молодій Радянській літературі Займаюсь неокласики (сформувалася в 1922 p.). До них належали М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара та О. Бургардт. Смороду виступать за скроню культуру слова и ХУДОЖНЬОЇ формі; ідеалом для них Було далеке минуле, взірцем справжнього мистецтва слугувалі зразки антічності та других давніх епох, о з художніх напрямків у поезії найбліжчімі для себе вважать французьких парнасців. Активно в будівництво Нової культури ввійшов Пролеткульт. Письменників ця культурно-освітня організація пріваблювала своим гасли - "творити революційне мистецтво!" У 1919-1920 pp. членами ее були В. Коряк, В. Еллан-Блакитний, С. Пилипенко, В. Сосюра, М. Майський. Прот Згідно УСІ смороду Вийшли з Пролеткульту, оскількі побачим хібність его ідейно-теоретичне Настанов.

Результаты (украинский) 3:

Solomin сказав суспільно Революціині істотно вплинули у зміст літературно-мистецького. Політичне розмежування cered творчої інтелігенції, Yaque спостерігалося та до жовтня, одного разу потужність реставрується революції преса виразніше поглибилось.Середовищі літераторів-модерністів поширюється імітація ідеиної "незалежності". I Численні гуртки товариства для цілковитого голосу заявляють ABM своє лідерство у мистецькому процесі. Претензіиність,