Тюря-Курган районный центр имел мно

Тюря-Курган районный центр имел много предприятий, райком, райисполком, милиция, госбанк, райбольница, райпотребсоюз, прокуратура, суд, хлопкозаготпункт, винзавод, МТС, военком, водное хозяйство и какая-то Артель им. Тельмана. Вокруг колхозы. Власть была в полном составе. Нам была доступной только работа в МТС и еле существующий артели. Кто устроился работать в МТС, дали хлебные карточки: рабочим 2 кг. иждивенцам по 300 г. и два раза горячая похлебка. Кто в артель, дали только хлебные карточки: рабочему 1 кг. и иждивенцам 300 г.
Решил где-то устроиться на работу, но у меня как подростка никакой специальности не было, кроме деревенских навыков работы. Ходил по организациям, везде получал отказ. Один добрый человек порекомендовал поступить в МТС учеником слесаря. Написал заявление и был принят. Это было уже в конце ноября, начало декабря 1944 года.
Когда я приехал в Тюря-Курган у меня еще сохранилось здоровье как в Крыму. Каждый день приходили люди: умерли мать или дети, а похоронить некому, хотя были взрослые мужчины, но они еле ходили и искали где бы посидеть под забором, согреть себя под последними лучами солнца. Пришлось мне заняться этой страшной профессией: хоронить умерших от голода, дизентерии, малярии людей. Валяющихся в домах, под заборами, в моргах больниц. Копать могилы, где общую яму. Собирать тела умерших женщин, мужчин, детей. Погрузить на узбекскую арбу с высокими колесами и разгрузить на кладбищах. Хоронил как мог. Мне впервые в жизни встречались также страшные тела, умерших от голода. И сейчас не могу описать такую трагедию нашего народа. Матери, сестры, дети, старики, близкие школьные друзья никем не защищенные были направлены на такую смерть, на уничтожение властями мой народ.
Впервые похоронил двоих детей старшей сестры. Они родились в начале войны, отцов забрали на фронт. Умирали так и не знавшие своих отцов. Однажды мне сообщили, что в каком-то доме несколько дней лежат мертвые, отправился туда. У калитки меня встречала женщина со слезами, сказала, что в этом доме лежат двое детей-подростков. Когда я зашел в дом, там столкнулся с такой страшной трагедией, запах, дышать невозможно. В разных углах лежали восемь тел: четыре женщины, двое детей и двое стариков. По словам этой женщины, мертвые были ее близкие родственники, четвертый день лежали, она и сама еле ходила. Сообщила властям, никто не пришел, пришлось меня беспокоить. В артели дали узбекскую арбу и двух рабочих, копать большую яму. Похоронили в чем были одеты. Потом по одиночке похоронил многих. Близкого соседа по Айрегулю, семью школьной подруги из пяти человек. Отца похоронили до моего приезда, остальных я своими руками похоронил. Когда она была жива, я уже работал в МТС. После работы шел домой с приобретенными продуктами: лепешки, урюк и другой едой. Каждый раз встречала у ворот, отделил ей часть лепешки, она тут же съела. На второй день тоже ждала, это была последняя надежда на спасение. В 1944-45 годах похоронил около 50 человек. Самая страшная смерть человека от голода. Он становится такой страшный, неузнаваемый. Такой смерти никому не желаю.

Результаты (украинский) 1:

Panzanella — курган районного центру було багато підприємств міського, районного, поліція, державний банк, rajbol′nica, rajpotrebsoûz, державної прокуратури, суду, hlopkozagotpunkt, винний завод, МТС, військовий, води і якоїсь Артіль їх. Тельман. Навколо господарств. Влада була в повному складі. Ми працюємо тільки в МТС і ледь існуючих кооперативів. Хто отримав роботу в МТС, дав хліб карт: працюють 2 кг. Утриманці під 300 г і два рази так жарко, юшка. Хто в банди, дав тільки хліб карти: настільних 1 кг. і сім'ї 300 г.Вирішив десь влаштуватися на роботу, але у мене як підліток не спеціальність не було за винятком уміння працювати в селі. Проходив повз організацій скрізь отримав відмову. Одна хороша людина рекомендовано вступити до лав МТС учень слюсаря. Написав застосування і було прийнято. Було вже наприкінці листопада, починаючи з грудня 1944 року.Коли я прибув при Panzanella курган я до цих пір збереглися здоров'я і в Криму. Кожен день люди приходили: покійну матір або дітей і ніхто не ховати, хоча там були дорослі чоловіки, але вони майже не ходив і шукали де б сидіти під парканом, погрітися під останній променями сонця. Я мав справу з цього страшний професії: ховати померлих від голоду, дизентерії та малярії, люди. Засмічення в будинках під паркани, в Моргах лікарень. Викопати могили, де загальні яму. Збирати тіла мертвих чоловіків, жінок, дітей. Занурити узбецької Гарба з високою колесами та вивантаження на кладовищах. Похований як міг. Я також зустрівся в перший раз в житті страшні тілу, померлих від голоду. І тепер я не можу описати цю трагедію нашого народу. Матері, сестри, діти, похилого віку, ближній шкільними друзями, ніхто не захищений були послав до таких загибелі, знищення Мій народ, влада.На перший час похований двох дітей старша сестра. Вони народилися на початку війни, батьки взяли на передній панелі. Помер, ніколи не знаючи їх батьків. Після того, як мені сказали, що в будинку протягом декількох днів лежать мертвий, пішов туди. В хвіртка я зустрів жінку з сліз, сказав, що в цьому будинку лежать двох дітей-підлітків. Коли я увійшов в будинок, там був облицьований такі жахливі трагедії, запах, дихання неможливо. У різних куточках вісім органів закласти: чотири жінки, двоє дітей і двоє людей похилого віку. Згідно з цією жінкою мертві були її родичі, четвертий день, лежачи, сама вона ледве пішов. Агентство до влади, ніхто не приїжджав, мені довелося турбуватися. На Артіль дав узбецької того бичка та два робочі, копати біг-Хоул. Похований, що були одягнені. Потім по черзі поховані багато. Закрийте сусідом на Ajregulû, сім'ї школи подруга п'ятеро людей. Батько був похований до мого приїзду решти я ховали їх руках. Коли вона була жива, я працював у мережі МТС Після того, як робота пішов додому з придбаних продуктів: хліб, абрикоси та інші продукти харчування. Кожного разу, коли зустрівся біля воріт, розділяючи її шматок хліба, вона відразу ж їли. На другий день, теж був чекає, це була остання надія для спасіння. У 1944-45 років був похований близько 50 осіб. Найстрашніше загибель людини від голоду. Вона стає таких жахливо, невпізнанним. Такі кийок на кого-небудь.

Результаты (украинский) 2:

Тетеря-Курган районний центр мав багато підприємств, райком, райвиконком, міліція, держбанк, райлікарня, райспоживспілка, прокуратура, суд, хлопкозаготпункт, винзавод, МТС, воєнком, водне господарство і якась Артіль ім. Тельмана. Навколо колгоспи. Влада була в повному складі. Нам була доступною тільки робота в МТС і ледве існуючий артілі. Хто влаштувався працювати в МТС, дали хлібні картки: робочим 2 кг. утриманцям по 300 р і два рази гаряча юшка. Хто в артіль, дали тільки хлібні картки: робітникові 1 кг. та утриманцям 300 р
Вирішив десь влаштуватися на роботу, але в мене як підлітка ніякої спеціальності не було, крім сільських навичок роботи. Ходив по організаціям, скрізь отримував відмову. Один добрий чоловік порекомендував вступити до МТС учнем слюсаря. Написав заяву і був прийнятий. Це було вже в кінці листопада, початок грудня 1944 року.
Коли я приїхав в Тетеря-Курган у мене ще збереглося здоров'я як у Криму. Кожен день приходили люди: померли мати або діти, а поховати нікому, хоча були дорослі чоловіки, але вони ледве ходили і шукали де б посидіти під парканом, зігріти себе під останніми променями сонця. Довелося мені зайнятися цією страшною професією: ховати померлих від голоду, дизентерії, малярії людей. Валяються в будинках, під парканами, в моргах лікарень. Копати могили, де загальну яму. Збирати тіла померлих жінок, чоловіків, дітей. Занурити на узбецьку гарбу з високими колесами і розвантажити на кладовищах. Ховало як міг. Мені вперше в житті зустрічалися також страшні тіла, померлих від голоду. І зараз не можу описати таку трагедію нашого народу. Матері, сестри, діти, старі, близькі шкільні друзі ніким не захищені були спрямовані на таку смерть, на знищення владою мій народ.
Вперше поховав двох дітей старшої сестри. Вони народилися на початку війни, отців забрали на фронт. Вмирали так і не знали своїх батьків. Одного разу мені повідомили, що в якомусь будинку кілька днів лежать мертві, відправився туди. Біля хвіртки мене зустрічала жінка зі сльозами, сказала, що в цьому будинку лежать двоє дітей-підлітків. Коли я зайшов в будинок, там зіткнувся з такою страшною трагедією, запах, дихати неможливо. У різних кутах лежали вісім тіл: чотири жінки, двоє дітей і двоє людей похилого віку. За словами цієї жінки, мертві були її близькі родичі, четвертий день лежали, вона й сама ледве ходила. Повідомила владі, ніхто не прийшов, довелося мене турбувати. В артілі дали узбецьку гарбу і двох робітників, копати велику яму. Поховали в чому були одягнені. Потім по одинці поховав багатьох. Близький сусід по Айрегулю, сім'ю шкільної подруги з п'яти чоловік. Отця поховали до мого приїзду, інших я своїми руками поховав. Коли вона була жива, я вже працював у МТС. Після роботи йшов додому з набутими продуктами: коржі, урюк і іншою їжею. Щоразу зустрічала біля воріт, відділив їй частину коржі, вона тут же з'їла. На другий день теж чекала, це була остання надія на порятунок. У 1944-45 роках поховав близько 50 осіб. Найстрашніша смерть людини від голоду. Він стає такий страшний, невпізнанний. Такий смерті нікому не бажаю.

Результаты (украинский) 3:

Тюря-курган районного центру було багато підприємств, хтось, здається, міліція, валюти, раибольница, раипотребсоюз, прокуратури, до суду, хлопкозаготпункт, Сімеїз, МТС, геніталії ампутував, води та запасні частини до них.