Вот, выпейте ваш ананасовый сок, -

Вот, выпейте ваш ананасовый сок, - мягко настаивал Коппел, медбрат.
- Нет! – упрямо сказал Коллиз П. Элсворт.
- Но это полезно для вас, сэр!
- Нет!
- Но так велел доктор.
- Нет!
Коппел услышал дверной звонок и был рад покинуть комнату. Спустившись вниз, в холле он обнаружил доктора Касвелла.
- Я ничего не могу с ним поделать, - сообщил он доктору. – Он не хочет пить ананасовый сок. Не хочет, чтоб я читал ему. Он ненавидит радио. Ему вообще ничего не нравится.
Доктор Касвелл воспринимал информацию со свойственной ему профессиональной невозмутимостью. Перед этим визитом он хорошо всё обдумал. Это был необычный случай. Для своих шестидесяти семи лет старый мистер Элсворт был в прекрасной форме. Но ему следовало воздерживаться от всевозможных покупок. Последний свой сердечный приступ он заработал после неудачного приобретения железной дороги в Айове. А предпоследний от пережитого потрясения, когда обанкротилась сеть продуктовых магазинов, купленных им ранее по завышенной цене. Все, что было приобретено за последние несколько лет, было ликвидировано к весьма существенным потерям как для его здоровья, так и для его кошелька. Несмотря на то, что он был все еще весьма состоятельным человеком, эти деловые сделки нанесли значительный вред его самочувствию.
Коллиз П. Элсворт сидел в массивном кресле возле окна. Он повернулся, когда доктор Касвелл поинтересовался:
- Ну что ж, как чувствует себя молодой человек сегодня?
- Пф! – недружелюбно ответила фигура в кресле.
- Я слышал, вы не следуете моим предписаниям, - заметил доктор.
- Какие могут быть предписания в моем возрасте?
Доктор подвинул стул и сел возле старика.
- У меня есть предложение, - тихо сказал он.
Старый Элсворт посмотрел поверх очков с явным подозрением.
- Что еще? Больше лекарств? Больше автомобильных прогулок? Больше всякой ерунды, чтобы держать меня подальше от офиса?
- Как вы смотрите на то, чтобы заняться искусством?
Врач сразу же подготовил стетоскоп, на случай если бы внезапное предложение чересчур впечатлило пациента.
Но ответом старика было только: «Чушь собачья!»
- Я не говорю, относится к этому серьезно, - продолжил доктор, будто ничего и не было. – Всего лишь позабавиться мелом и карандашами. Это будет весело.
- Чушь собачья!
- Хорошо, - встал доктор. – Я всего лишь предложил. Ничего более.
Коллиз немного помолчал. Морщины у него на лбу стали глубже.
- В любом случае, с чего к вам пришла такая дурацкая идея?
- Ну, это всего лишь предложение…
- Но, Касвелл, как же я смогу начать рисовать - то есть, если я буду таким дураком, чтоб начать?
- Я тоже думал об этом. И могу прислать к вам студента одной их художественных школ. Он будет приходить к вам раз в неделю и обучать. Если по истечении времени вы не увлечетесь этим – можете его вышвырнуть.
Доктор Касвелл навестил своего друга, Джадсона Ливингстона, главу художественного института «Атлантик» и объяснил ситуацию. У Ливингстона был как раз подходящий молодой человек - Фрэнк Свэйн, восемнадцатилетний студент-отличник, который нуждался в деньгах. Он работал лифтерам по ночам, чтобы платить за учебу. Сколько он будет получать? Пять долларов за визит. Отлично.
На следующий день в большой гостиной молодой Свэйн был представлен мистеру Элсворту, который предвзято его рассматривал.
- Давайте попробуем и нарисуем вон ту вазу на столе, - предложил Свэйн.
- Зачем? Это всего лишь черепушка с какими-то голубыми пятнами. Или они зеленые?
- Давайте все-таки попробуем, сэр.
- Пф!
Трясущейся рукой старик взял кусок мела и провел несколько линий. Потом добавил еще несколько и резко их соединил.
- Ну вот, молодой человек, - сказал он голосом полным удовлетворения. – Чушь собачья!
Фрэнк Свэйн был терпелив. Ему нужны были его пять долларов.
- Если вы хотите рисовать, вам надо будет смотреть на то, что вы рисуете, сэр.
Элсворт посмотрел.
- Бог мой, а она ведь весьма недурна. Никогда раньше не замечал…

Коппел зашел сообщить, что его пациент для первого урока уже достаточно потрудился.
- Ох, опять этот ананасовый сок, - пробурчал Элсворт.
Свэйн ушел.
Когда студент появился на следующей неделе, на столе был рисунок со слабыми очертаниями, которые едва напоминали вазу. Пожилой джентльмен прищурился и поинтересовался:
- Ну, что думаете?
- Неплохо, сэр, - ответил Свэйн. – Но немного не ровно.
- Боже, - старый Элсворт улыбнулся. – Я вижу, половинки не соединены.
Он добавил пару линий трясущейся рукой, а потом стал разукрашивать свободные места голубым, словно ребенок в книге с картинками.
Затем он посмотрел на дверь.
- Послушайте, молодой человек, - прошептал он, - я хочу вас кое о чем попросить, пока ананасовый сок не вернулся.
- Конечно, мистер Элсворт.
- Хорошо. Давайте заниматься в понедельник, среду и пятницу. В четыре.
Коппел вошел и был приятно удивлен, что его пациент выпил свой сок без всякого протеста.

Результаты (украинский) 2:

Ось, випийте ваш ананасовий сік, - м'яко наполягав Коппел, медбрат.
- Ні! - Вперто сказав Колліз П. Елсворт.
- Але це корисно для вас, сер!
- Ні!
- Але так велів доктор.
- Ні!
Коппел почув дверний дзвінок і був радий покинути кімнату. Спустившись вниз, в холі він виявив доктора Касвелл.
- Я нічого не можу з ним вдіяти, - повідомив він доктору. - Він не хоче пити ананасовий сік. Не хоче, щоб я читав йому. Він ненавидить радіо. Йому взагалі нічого не подобається.
Доктор Касвелл сприймав інформацію з властивою йому професійної незворушністю. Перед цим візитом він добре все обміркував. Це був незвичайний випадок. Для своїх шістдесяти семи років старий містер Елсворт був у чудовій формі. Але йому слід було утримуватися від будь-яких покупок. Останній свій серцевий напад він заробив після невдалого придбання залізниці в Айові. А передостанній від пережитого потрясіння, коли збанкрутувала мережа продуктових магазинів, куплених ним раніше за завищеною ціною. Все, що було придбано за останні кілька років, було ліквідовано до вельми істотних втрат як для його здоров'я, так і для його гаманця. Незважаючи на те, що він був все ще досить заможною людиною, ці ділові угоди завдали значної шкоди його здоров'ю.
Колліз П. Елсворт сидів в масивному кріслі біля вікна. Він повернувся, коли доктор Касвелл поцікавився:
- Ну що ж, як почуває себе молода людина сьогодні?
- Пф! - Недружелюбно відповіла фігура в кріслі.
- Я чув, ви не дотримуєтесь моїх приписами, - зауважив лікар.
- Які можуть бути приписи в моєму віці?
Доктор посунув стілець і сів біля старого.
- У мене є пропозиція, - тихо сказав він.
Старий Елсворт подивився поверх окулярів з явною підозрою.
- Що ще? Більше ліків? Більше автомобільних прогулянок? Більше всякої нісенітниці, щоб тримати мене подалі від офісу?
- Як ви дивитеся на те, щоб зайнятися мистецтвом?
Лікар відразу ж підготував стетоскоп, на випадок якщо б раптове пропозицію надто вразило пацієнта.
Але відповіддю старого було тільки: «Нісенітниця собача!»
- Я не кажу, ставиться до цього серйозно, - продовжив доктор, ніби нічого й не було. - Всього лише позбавитися крейдою і олівцями. Це буде весело.
- Нісенітниця собача!
- Добре, - встав доктор. - Я всього лише запропонував. Нічого більше.
Колліз трохи помовчав. Зморшки у нього на лобі стали глибше.
- У будь-якому випадку, з чого до вас прийшла така безглузда ідея?
- Ну, це всього лише пропозиція ...
- Але, Касвелл, як же я зможу почати малювати - тобто, якщо я буду таким дурнем , щоб почати?
- Я теж думав про це. І можу надіслати до вас студента одного їх художніх шкіл. Він буде приходити до вас раз в тиждень і навчати. Якщо після закінчення часу ви не захопитеся цим - можете його викинути.
Доктор Касвелл відвідав свого друга, Джадсона Лівінгстона, главу художнього інституту «Атлантик» і пояснив ситуацію. У Лівінгстона був якраз відповідний молода людина - Френк Свейн, вісімнадцятирічний студент-відмінник, який мав потребу в грошах. Він працював ліфтерам ночами, щоб платити за навчання. Скільки він буде отримувати? П'ять доларів за візит. Відмінно.
На наступний день у великій вітальні молодий Свейн був представлений містеру Елсворта, який упереджено його розглядав.
- Давайте спробуємо і намалюємо оту вазу на столі, - запропонував Свейн.
- Навіщо? Це всього лише черепушка з якимись блакитними плямами. Або вони зелені?
- Давайте все-таки спробуємо, сер.
- Пф!
Тремтячими рукою старий узяв шматок крейди і провів кілька ліній. Потім додав ще кілька і різко їх поєднав.
- Ну ось, молода людина, - сказав він голосом повним задоволення. - Нісенітниця собача!
Френк Свейн був терплячий. Йому потрібні були його п'ять доларів.
- Якщо ви хочете малювати, вам треба буде дивитися на те, що ви малюєте, сер.
Елсворт подивився.
- Бог мій, а вона адже дуже непогана. Ніколи раніше не помічав ... Коппел зайшов повідомити, що його пацієнт для першого уроку вже досить потрудився. - Ох, знову цей ананасовий сік, - пробурчав Елсворт. Свейн пішов. Коли студент з'явився на наступному тижні, на столі був малюнок зі слабкими обрисами, які ледь нагадували вазу. Літній джентльмен примружився і поцікавився: - Ну, що думаєте? - Непогано, сер, - відповів Свейн. - Але трохи не рівно. - Боже, - старий Елсворт посміхнувся. - Я бачу, половинки пов'язані. Він додав пару ліній тремтячою рукою, а потім став прикрашати вільні місця блакитним, наче дитина в книзі з картинками. Потім він подивився на двері. - Послухайте, молодий чоловік, - прошепотів він, - я хочу вас про дещо попросити, поки ананасовий сік не повернувся. - Звичайно, містер Елсворт. - Добре. Давайте займатися в понеділок, середу і п'ятницю. О четвертій. Коппел увійшов і був приємно здивований, що його пацієнт випив свій сік без всякого протесту.