Трудно встретить сейчас человека по

Трудно встретить сейчас человека полностью равнодушного к современной речи и удовлетворенного ее состоянием. На колебания и сложность языка сетуют стар и млад. Впрочем образованная часть общества никогда не была безразличной к своему языку. Почти всегда находились сторонники языкового обновления даже реформ языка а с другой стороны пуристы-ревнители чистоты и правильности старых традиционных речевых навыков. Спор между ними это непреходящий спор чем-то похожий на извечную проблему “отцов и детей”.
Всё более укрепляется в сознании современников то что речь человека это лакмусовая бумажка его общей культуры что владение литературным языком составляет необходимый компонент образованности интеллигентности.
Литературным языком называют исторически сложившуюся высшую (образцовую обработанную) форму национального языка обладающую богатым лексическим фондом упорядоченной грамматической структурой и развитой системой стилей. Сближаясь на разных этапах своего развития то с книжно-письменной то с разговорно-устной формой речи, литературный язык никогда не был чем-то искусственным и совершенно чужим народному языку. В то же время между ними нельзя ставить знак равенства.
Литераторному языку присущи особые свойства. Среди его основных признаков выделяются следующие 1) наличие обязательных определенных норм (правил) словоупотребления ударения произношения и т.п. 2) стремление к устойчивости к сохранению общекультурного наследства и литературно-книжных традиций 3) приспособленность не только для обозначения всей суммы знаний накопленной человечеством но и для осуществления отвлеченного логического мышления 4) стилистическое богатство заключающееся в обилии функционально оправданных вариантных и синонимических средств что позволяет достигать наиболее эфективного выражения мысли в различных речевых ситуациях.

Результаты (украинский) 1:

Це важко знайти тепер людина абсолютно байдужий до сучасних мовлення і задоволені її стан. На коливань і складність мови плач про старі й молоді однаково. Однак моторно суспільства ніколи байдужим до своєї мови. Майже завжди була прихильники мова оновлення навіть реформ і на інших рук, мова пуристи-чистоти опозиції та точність старі традиційні мовлення навичок. Суперечки між ними є триваючого суперечки на щось подібне до одвічна проблема "батьків і дітей". Все більше і більше зміцнили у свідомості сучасників, що промови людини – лакмусовий його спільної культури, що володіння літературною мовою є необхідним компонентом освічених розвідки. Литературным языком называют исторически сложившуюся высшую (образцовую обработанную) форму национального языка обладающую богатым лексическим фондом упорядоченной грамматической структурой и развитой системой стилей. Сближаясь на разных этапах своего развития то с книжно-письменной то с разговорно-устной формой речи, литературный язык никогда не был чем-то искусственным и совершенно чужим народному языку. В то же время между ними нельзя ставить знак равенства. Литераторному языку присущи особые свойства. Среди его основных признаков выделяются следующие 1) наличие обязательных определенных норм (правил) словоупотребления ударения произношения и т.п. 2) стремление к устойчивости к сохранению общекультурного наследства и литературно-книжных традиций 3) приспособленность не только для обозначения всей суммы знаний накопленной человечеством но и для осуществления отвлеченного логического мышления 4) стилистическое богатство заключающееся в обилии функционально оправданных вариантных и синонимических средств что позволяет достигать наиболее эфективного выражения мысли в различных речевых ситуациях.

Результаты (украинский) 2:

Важко зустріти зараз людини повністю байдужого до сучасної мови і задоволеного її станом. На коливання і складність мови нарікають старі й малі. Втім освічена частина суспільства ніколи не була байдужою до своєї мови. Майже завжди знаходилися прихильники мовного поновлення навіть реформ мови а з іншого боку пуристи-ревнителі чистоти і правильності старих традиційних мовних навичок. Суперечка між ними це неминущий суперечка чимось схожий на одвічну проблему "батьків і дітей".
Все більше зміцнюється в свідомості сучасників те що мова людини це лакмусовий папірець його загальної культури що володіння літературною мовою складає необхідний компонент освіченості інтелігентності.
Літературною мовою називають історично сформовану вищу (зразкову оброблену) форму національної мови володіє багатим лексичним фондом впорядкованої граматичною структурою і розвиненою системою стилів. Зближуючись на різних етапах свого розвитку то з книжково-письмовій то з розмовно-усній формою мови, літературна мова ніколи не був чимось штучним і абсолютно чужим народної мови. У той же час між ними не можна ставити знак рівності.
Літераторному мови притаманні особливі властивості. Серед його основних ознак виділяються наступні 1) наявність обов'язкових певних норм (правил) слововживання наголоси вимови і т.п. 2) прагнення до стійкості до збереження загальнокультурного спадщини та літературно-книжкових традицій 3) пристосованість не тільки для позначення всієї суми знань накопиченої людством але і для здійснення абстрактного логічного мислення 4) стилістичне багатство полягає в достатку функціонально виправданих варіантних і синонімічних засобів що дозволяє досягати найбільш ефективного вираження думки в різних мовних ситуаціях.

Результаты (украинский) 3:

Важко зустріти права абсолютно байдужий до сучасних слова та щасливішим її стану. Коливання і складності мови скаржитися і шанували.Проте освічених частини суспільства ще ніколи не була байдужою до рідною мовою.