Марджи тогда даже записала об этом

Марджи тогда даже записала об этом в свой дневник. На странице с заголовком "17 мая 2157 года" она написала: "Сегодня Томми нашел самую настоящую книгу!"
Это была очень старая книга. Как-то дедушка рассказал Марджи, что, когда он был маленьким, его дедушка говорил ему, будто было время, когда все рассказы и повести печатались на бумаге.
Они переворачивали желтые хрупкие страницы, и было ужасно забавно читать слова, которые стояли на месте, а не двигались, как им положено, - ну, вы сами знаете, на экране. И потом, когда они переворачивали страницы назад, там были те же самые слова, что и раньше, когда они читали в первый раз.
- Ну вот, - сказал Томми. - Сплошное расточительство.
Книгу ведь, наверное, выбрасывали, когда прочитают. А на нашем телеэкране прошло, должно быть, миллион книг, и пройдет еще столько же. Уж экран-то я ни за что не выброшу.
- Я тоже, - сказала Марджи. Ей было одиннадцать лет, и она видела гораздо меньше телекниг, чем Томми. Ему было тринадцать.
- Где ты ее нашел? - спросила она.
- В нашем доме. - Он показал рукой, не поднимая глаз, потому что был погружен в чтение. - На чердаке.
- А про что она?
- Про школу.
- Про школу? - с презрением сказала Марджи. - А чего про нее писать-то? Ненавижу школу.
Марджи всегда ненавидела школу, а теперь ненавидела, как никогда. Механический учитель давал ей по географии контрольную за контрольной, и Марджи делала их все хуже и хуже, и тогда мама грустно покачала головой и послала за Районным Инспектором.
Это был маленький круглый человек с красным лицом и целым ящиком инструментов с циферблатами и проволоками. Он улыбнулся Марджи и дал ей яблоко, а затем разобрал учителя на части. Марджи надеялась, что он не сумеет собрать его снова, но он сумел, и через час или около этого учитель был готов, огромный, и черный, и гадкий, с большим экраном, на котором он показывал все уроки и задавал вопросы. Экран был еще ничего. Больше всего Марджи ненавидела щель, куда ей приходилось всовывать домашние задания и контрольные работы. Она должна была писать их перфораторным кодом, которому ее научили, еще когда ей было шесть лет, и механический учитель в один миг высчитывал отметки.
Закончив работу, Инспектор улыбнулся и погладил Марджи по голове. Он сказал маме: "Девочка здесь ни при чем, миссис Джонс. Видимо, сектор географии был несколько ускорен. Иногда это бывает. Я замедлил его до нормального десятилетнего уровня. А общий показатель ее успехов вполне удовлетворительный". И он снова погладил Марджи по голове.
Марджи была разочарована. Она надеялась, что учителя заберут совсем. Учителя Томми однажды забрали почти на целый месяц, потому что в нем полностью выключился сектор истории.
Вот почему она сказала Томми:
- С какой стати кто-нибудь станет писать о школе?
Томми с видом превосходства взглянул на нее.
- Потому что это не такая школа, как у нас, дурочка. Это старая школа, какая была сотни и сотни лет назад.
Марджи почувствовала себя задетой.
- Откуда мне знать, какие у них там были школы?..
Некоторое время она читала через его плечо, затем сказала:
- Ага, учитель у них был!
- Конечно, был. Только это был не настоящий учитель. Это был человек.
- Человек? Как же человек может быть учителем?
- А что тут такого? Он просто рассказывал ребятам и девчонкам, давал им домашние задания, спрашивал.
- Человек бы с этим не справился.
- Еще как бы справился. Мой отец знает не меньше, чем учитель.
- Не может этого быть. Человек не может знать столько, сколько учитель.
- Спорим на что хочешь, он знает почти столько же. - Марджи не была подготовлена к пререканиям на эту тему.
- А мне бы не хотелось, чтобы у нас в доме жил чужой человек, - заявила она.
Томми покатился со смеху.
- Ты же ничего не знаешь, Марджи! Учителя не жили в доме у ребят. У них было специальное здание, и все ребята ходили туда.
- И все ребята учили одно и то же?
- Конечно, если они были одних лет.
- А мама говорит, что учитель должен быть настроен на ум каждого мальчика или девочки и что каждого ребенка нужно учить отдельно.
- Значит, в те времена так не делалось. И если тебе это не нравится, можешь не читать.
- Я не говорю, что мне не нравится, - поспешно сказала Марджи. Ей хотелось почитать об этих странных школах.
Они не дочитали и до половины, когда мама Марджи позвала:
- Марджи! Школа!
Марджи оглянулась.
- Еще немножко, мамочка.
- Немедленно, - сказала миссис Джонс. - Томми, вероятно, тоже уже пора.
Марджи сказала, обращаясь к Томми:
- Можно, после школы я еще немножко почитаю с тобой?
- Там видно будет, - безразлично сказал Томми и ушел, посвистывая, с пыльной старой книгой под мышкой.
Марджи отправилась в школьную комнату. Школьная комната была рядом со спальней, и механический учитель уже стоял на готове и ждал Марджи. Он всегда стоял наготове в одно и то же время каждый день, кроме субботы и воскресенья, потому что мама говорила, будто маленькие девочки учатся лучше, если занимаются регулярно.
Экран светился, и на нем появились слова: "Сегодня по арифметике мы будем проходить сложение правильных дробей. Пожалуйста, опусти в щель вчерашнее домашнее задание".
Марджи со вздохом повиновалась. Она думала о старых школах, которые были в те времена, когда дедушкин дедушка был маленьким мальчиком. Все дети со всей округи кричали и смеялись на школьном дворе, вместе сидели в классах, а в конце дня вместе отправлялись домой. Они все учили одно и то же и могли помогать друг другу делать домашние задания и говорить о н

Результаты (украинский) 2:

Марджі тоді навіть записала про це в свій щоденник. На сторінці із заголовком "17 травня 2157" вона написала: "Сьогодні Томмі знайшов справжнісіньку книгу!"
Це була дуже стара книга. Якось дідусь розповів Марджі, що, коли він був маленьким, його дідусь говорив йому, нібито був час, коли всі оповідання та повісті друкувалися на папері.
Вони перевертали жовті тендітні сторінки, і було жахливо забавно читати слова, які стояли на місці, а не рухалися, як їм належить, - ну, ви самі знаєте, на екрані. І потім, коли вони перевертали сторінки назад, там були ті ж самі слова, що й раніше, коли вони читали в перший раз.
- Ну от, - сказав Томмі. - Суцільне марнотратство.
Книгу адже, напевно, викидали, коли прочитають. А на нашому телеекрані пройшло, мабуть, мільйон книг, і пройде ще стільки ж. Вже екран-то я ні за що не викину.
- Я теж, - сказала Марджі. Їй було одинадцять років, і вона бачила набагато менше телекніг, ніж Томмі. Йому було тринадцять.
- Де ти її знайшов? - Запитала вона.
- У нашому будинку. - Він показав рукою, не піднімаючи очей, тому що був занурений у читання. - На горищі.
- А про що вона?
- Про школу.
- Про школу? - З презирством сказала Марджі. - А чого про неї писати-то? Ненавиджу школу.
Марджі завжди ненавиділа школу, а тепер ненавиділа, як ніколи. Механічний вчитель давав їй з географії контрольну за контрольної, і Марджі робила їх все гірше і гірше, і тоді мама сумно похитала головою і послала за Районним Інспектором.
Це був маленький круглий людина з червоним обличчям і цілим ящиком інструментів з циферблатами і дротами. Він посміхнувся Марджі і дав їй яблуко, а потім розібрав вчителя на частини. Марджі сподівалася, що він не зуміє зібрати його знову, але він зумів, і через годину або близько цього вчитель був готовий, величезний, і чорний, і бридкий, з великим екраном, на якому він показував всі уроки і задавав питання. Екран був ще нічого. Найбільше Марджі ненавиділа щілину, куди їй доводилося засовували домашні завдання і контрольні роботи. Вона повинна була писати їх перфораторного кодом, якому її навчили, ще коли їй було шість років, і механічний вчитель в одну мить вираховував позначки.
Закінчивши роботу, Інспектор посміхнувся і погладив Марджі по голові. Він сказав мамі: "Дівчинка тут ні при чому, місіс Джонс. Мабуть, сектор географії був дещо прискорений. Іноді це буває. Я уповільнив його до нормального десятирічного рівня. А загальний показник її успіхів цілком задовільний". І він знову погладив Марджі по голові.
Марджі була розчарована. Вона сподівалася, що вчителі заберуть зовсім. Вчителі Томмі одного разу забрали майже на цілий місяць, тому що в ньому повністю вимкнувся сектор історії.
Ось чому вона сказала Томмі:
- З якого дива хтось стане писати про школу?
Томмі з видом переваги глянув на неї.
- Тому що це не така школа, як у нас, дурепа. Це стара школа, яка була сотні і сотні років тому.
Марджі відчула себе зачепленої.
- Звідки мені знати, які у них там були школи? ..
Деякий час вона читала через його плече, потім сказала:
- Ага, вчитель у них був!
- Звичайно, був. Тільки це був не справжній учитель. Це була людина.
- Людина? Як же людина може бути вчителем?
- А що тут такого? Він просто розповідав хлопцям і дівчатам, давав їм домашні завдання, питав.
- Людина б з цим не впорався.
- Ще як би впорався. Мій батько знає не менше, аніж учитель.
- Не може цього бути. Людина не може знати стільки, скільки вчитель.
- Сперечаємося на що хочеш, він знає майже стільки ж. - Марджі не була підготовлена ​​до сперечанням на цю тему.
- А мені б не хотілося, щоб у нас в будинку жив чужа людина, - заявила вона.
Томмі покотився зі сміху.
- Ти ж нічого не знаєш, Марджі! Вчителі не жили в будинку у хлопців. У них було спеціальне приміщення, і всі хлопці ходили туди.
- І всі хлопці вчили одне і те ж?
- Звичайно, якщо вони були одних років.
- А мама каже, що вчитель повинен бути налаштований на розум кожного хлопчика чи дівчинки і що кожного дитину треба вчити окремо.
- Значить, в ті часи так не робилося. І якщо тобі це не подобається, можеш не читати.
- Я не кажу, що мені не подобається, - поспішно сказала Марджі. Їй хотілося почитати про ці дивні школах.
Вони не дочитали і до половини, коли мама Марджі покликала:
- Марджі! Школа!
Марджі озирнулася.
- Ще трошки, матуся.
- Негайно, - сказала місіс Джонс. - Томмі, ймовірно, теж вже пора.
Марджі сказала, звертаючись до Томмі:
- Можна, після школи я ще трошки почитаю з тобою?
- Там видно буде, - байдуже сказав Томмі і пішов, посвистуючи, з курній старою книгою під пахвою.
Марджі вирушила в шкільну кімнату. Шкільна кімната була поруч зі спальнею, і механічний вчитель вже стояв на готові і чекав Марджі. Він завжди стояв напоготові в один і той же час кожен день, крім суботи та неділі, бо мама казала, ніби маленькі дівчатка вчаться краще, якщо займаються регулярно.
Екран світився, і на ньому з'явилися слова: "Сьогодні з арифметики ми будемо проходити додавання правильних дробів. Будь ласка, опусти в щілину вчорашнє домашнє завдання ".
Марджі зітхнувши корилася. Вона думала про старих школах, які були в ті часи, коли дедушкин дідусь був маленьким хлопчиком. Всі діти з усієї округи кричали і сміялися на шкільному подвір'ї, разом сиділи в класах, а в кінці дня разом вирушали додому. Вони всі вчили одне і те ж і могли допомагати один одному робити домашні завдання і говорити про н

Результаты (украинский) 3:

ВНЗ навіть записано на цьому у щоденнику. На сторінці з назвою '17 травня 2157, вона писала: "Сьогодні, Томмі знайшли найбільш реальним книги!'
це був дуже старим книги. А дід розповів університетів, щоКоли він був невеликий, його діда йому сказав, хоча був час, коли всі історії і привести було надруковано на папері.
Вони скасовують жовтий тендітні сторінок, і це було жахливо смішно прочитати слова,