Мне сказали: «Ходи здесь пока выясн

Мне сказали: «Ходи здесь пока выясниться, куда родителей отправили». И так я снова начал ходить по родным местам, среди чужих русских жить. Сперва я остановился в Албате у дяди Миши и тети Оли. С ними до этого я был хорошо знаком, когда ходил свободно по Албату. Дядя Миша работал среди наших кузнецом в колхозе. По-татарски разговаривал чисто, тетя Оля тоже. Она ко мне относилась как моя мама, называла меня Оглум (сын). Кормила чебуреками и другой татарской едой, которую я давно не ел. Чувствовал себя как дома. Она обновляла мою одежду в оставленных домах Албата. После такой ходьбы, меня все равно тянуло в родной Айрегуль. Вернулся туда жить временно, жить среди чужих, незнакомых переселенцев. И мне предлагали многие усыновлять. Я им всем понравился, потому что хорошо знал всю территорию, где можно собирать в лесу кизил, фундук. А в июле летние рано поспевающие многие сорта груш, они поспевали в разное время. Пока эти фрукты не поспели, их есть невозможно, не имели никакого вкуса. Таких груш на наших чамрах было очень много. Их наши деды, отцы прививали на диких, веками испытанных сортах, которые выдерживали местные условия. Я могу назвать, что осталось в моей памяти. Первыми поспевали Сары Кире зармут, Кира Кирез армут, Мискиармут, Нарармут, Какоувлу, Хияр армут, Шайтан армут, Сары Боздурган, инжир армут, Бера, Фердинан, Илгиомус, Ахлан, Кищармут и много других. За ними не было никакого ухода. Украшали своим видом и вкусом наши чамры.
Это произошло уже в октябре 44-го. Я все-таки решился на усыновление одной женщиной, которая приехала из Евпатории. Я ей сильно приглянулся. Ходила в районы, хлопотала, но ей отказывали содержать у себя крымского татарина. Я продолжал крестьянскую работу: ухаживал за оставленным скотом, в наших дворах чистил, дрова заготавливал и другая разная работа. Сам чаще ходил в Албат, где было почтовое отделение, ждал письма. Однажды дядя Миша встретил меня с радостью, он получил от хорошо знакомых сельчан письмо. С этим письмом я сразу пошел к начальнику милиции. Там был такой адрес: Узбекская ССР, Ташкентская обл., Ахкурганский р-н, совхоз им. Сталина, 17-ое отделение.

Результаты (украинский) 1:

Я сказав: "Йди, тут ще визначити, де батьки відправили. І тому я почав ходити знову на рідні місця серед незареєстрованим росіяни живуть. Спочатку я зупинився на Albate від дядька Міша і тітку Ольга. З них я був знайомий, коли ходив безкоштовно на Albatu. Міша працював серед наших коваля у колгосп. Тартар кажу чисто, тітка Ольга теж. Вона ставилися до мене як моя мама названо мною Oglum (син). Годувати кухарі виносять чебуреки та інші татарської їжі, які я не їв. Відчував себе як вдома. Він оновлюється мій одяг у кинуті будинки Albata. Після цього ходьби як і раніше я витягнув у рідних Ajregul′. Повернувся туди, щоб тимчасово живуть, жити серед незнайомців, які нові іммігранти. І мені запропонували прийняти багато хто. Я любив всіх з них, тому що всі знали території, де можна збирати в лісі Корнел, за фундука. І в липні, літо на початку дозрівання груші сортів, багато хто з них зберігаються в різний час. Хоча ці плоди, не білий, ви не можете з'їсти їх, не на смак. Ці груші по нашу čamrah було дуже багато. Їх до наших дідів батьків було звернуто на диких, століть перевірених сортів, які витримувати місцевих умов. Я можу назвати, що залишається в моїй пам'яті. Перший тримав Сайрус Сара zarmut Кіра Kirez, Arnoud, Miskiarmut, Nararmut, Kakouvlu, Hiâr, Arnoud шайтан Arnoud, Сара Bozdurgan, рис Arnoud, Bera, Фердинанд, Ilgiomus, Ahlan, Kiŝarmut та багато інших. Для них не було ніяких догляду. Прикрасити свої погляди і спробувати наші čamry.Це сталося у жовтні 44. Я все-таки зважився на прийняття одна жінка, які прибули з м. Євпаторія. Мені дуже сподобався. Пішов до районів bustled, але було відмовлено в отриманні містять безліч кримських татар. Я продовжував селянської праці: піклуванні кинутих великої рогатої худоби в нашій Задвірки полірований деревини, придбані та інші Різне роботи. Сем часто ходили в Albat, де поштове відділення, чекає на листа. Після того, як Міша зустрів мене з радістю, він одержав лист знайомі жителі села. Цим листом я відразу ж відправився до начальника поліції. Не було немає такої адреси: Узбецької РСР, Ташкент область, Ahkurganskij район, державної ферми їх. Сталін, департамент # 17.

Результаты (украинский) 2:

Мені сказали: «Ходи тут поки з'ясуватися, куди батьків відправили». І так я знову почав ходити по рідних місцях, серед чужих російських жити. Спершу я зупинився в Албат у дядька Михайла й тітки Олі. З ними до цього я був добре знайомий, коли ходив вільно по Албат. Дядя Міша працював серед наших ковалем у колгоспі. По-татарськи розмовляв чисто, тітка Оля теж. Вона до мене ставилася як моя мама, називала мене Оглум (син). Годувала чебуреками та іншої татарської їжею, яку я давно не їв. Відчував себе як вдома. Вона оновлювала мій одяг в залишених будинках Албат. Після такої ходьби, мене все одно тягнуло в рідній Айрегуль. Повернувся туди жити тимчасово, жити серед чужих, незнайомих переселенців. І мені пропонували багато всиновлювати. Я їм усім сподобався, бо добре знав всю територію, де можна збирати в лісі кизил, фундук. А в липні літні рано достигаючих багато сортів груш, вони встигали в різний час. Поки ці фрукти не поспіли, їх є неможливо, не мали ніякого смаку. Таких груш на наших Чамров було дуже багато. Їх наші діди, батьки прищеплювали на диких, століттями випробуваних сортах, які витримували місцеві умови. Я можу назвати, що залишилося в моїй пам'яті. Першими встигали Сари Кірі зармут, Кіра Кірез армут, Міскіармут, Нарармут, Какоувлу, Хіяр армут, Шайтан армут, Сари Боздурган, інжир армут, Бера, Фердінан, Ілгіомус, Ахлай, Кіщармут і багато інших. За ними не було ніякого догляду. Прикрашали своїм виглядом і смаком наші Чамров.
Це відбулося вже в жовтні 44-го. Я все-таки зважився на усиновлення однією жінкою, яка приїхала з Євпаторії. Я їй сильно сподобався. Ходила в райони, клопоталася, але їй відмовляли містити у себе кримського татарина. Я продовжував селянську роботу: доглядав за залишеним худобою, в наших дворах чистив, дрова заготовляв й інша різна робота. Сам частіше ходив у Албат, де було поштове відділення, чекав листа. Одного разу дядько Михайло зустрів мене з радістю, він отримав від добре знайомих сельчан лист. З цим листом я відразу пішов до начальника міліції. Там був такий адреса: Узбецька РСР, Ташкентская обл., Ахкурганскій р-н, радгосп ім. Сталіна, сімнадцятого відділення.

Результаты (украинский) 3:

Мені сказали: 'тебе тут поки весь enteprises, де батьки відправили". І так ще раз, я почав ходити до рідних місць, серед інших росіян жити. Спочатку я зупинився на Албате військовослужбовця з дядьки й тітки Олі.З них до цього, я була дуже добре знайома, коли я пішла до вільно на Албату. Дядько Майк працював серед наших маленьких в Dagens Nyheter. Для приготування стейка тартар говорили чисто, тітка Саллі, теж. Він належав до мене, як моя мама,Я собаче Оглум (син). Біля керма чебуреками і ще татарського продуктів харчування, які я не їсти. Відчуває себе вдома. Вона поновив свій одяг в покинутих будинків Албата. Після прогулянки,Я все-таки чекав у рідній Аирегуль. Повернутися жити тимчасово, жити серед інших, незнайомих осіб. І я запропонував мені прийняти. Мені дуже подобалися всі з них, тому що вони знали, що вся територія,