В эпоху Возрождения направлением в

В эпоху Возрождения направлением в развитии лирической поэзии Италии и Англии был петраркизм. Он сформировался при дворах итальянских правителей, в среде поэтов и гуманистов. Один из них, Пьетро Бембо, был создателем петраркиского канона, воплотив его в своих "Стихотворениях" (1530). Следуя этому канону, английские поэты XVI века использовали в своем творчестве слова, образы, метафоры, фигуры речи, стилистические приёмы и тропы, даже целые строки Петрарки.
Английские поэты - придворные Т. Уайет и граф Суррей были первыми, кто принес в Англию моду на сонеты Петрарки, используя его топосы, мотивы и оксюмороны (т.е. контрасты, противоположности, усиливающие изображение переживаний лирического героя и представляющие их в постоянном движении от упадка, отчаяния до взлета и восхождения). Считают, что способность любовных сонетов Петрарки выразить сложные чувства лирического героя, противоречивые желания - между обычной земной любовью и уходом от земного мира ради ценностей веры - создавали внутренний конфликт. Этот конфликт порождал гамму разнообразных чувств - вину, беспокойство, стыд, напряженность и неуверенность, надежду и радость, которые впервые были так полно раскрыты в поэзии.
Сонетный цикл "Amoretti" Э. Спенсера во многом продолжая петрарковскую традицию. Спенсер использует многие петраркистские топосы и мотивы: оксюморон "лед - пламя", "мир - война", "жизнь - смерть"; метафоры любви как битвы или осады, как полярной звезды, указующей путь в океан; анималистические сравнения - возлюбленная сравнивается то с пчелой, то с ланью, то с пантерой или львицей; мифологические аллюзии - он предстаёт как Одиссей, а она играет роль Пенелопы. Спенсер сохраняет характерную для Петрарки дистанцию между стоящим на земле лирическим героем и ангелоподобной леди, зажигающей в его душе божественный огонь.
Образ духовного величия возлюбленной возникает в 5 сонете цикла "Amoretti". Лирический герой обращается с упрёком к неизвестному адресанту, который грубо попирает чувства, упрекая возлюбленную в гордыне: "Rudely thou wrongest my dear heart's desire / In finding fault with her too portly pride".
То качество, которое превыше всего ценит лирический герой, мир воспринимает с завистью: "the thing which I do most in her admire, / is of the world unworthy most envied". Второй катрен построен на антитезе: возвышенный, устремлённый к небесам взгляд означает презрение ко всему низменному, к бесчестью: "For in those lofty looks is close implied, / scorn of base things, and disdain of foul dishonor". Третий катрен открывается повтором слов "pride", "portlinesse", "praise", "honour": (Such pride is praise, such portliness is honour), который даже своим звучанием подчёркивает эмоцию восхищения. Аллитерация и повтор звуков pr-pr-p в словах "pride" - "praise" - "portlinesse" вызывает ощущение величия леди. Лицо своей возлюбленной лирический герой сравнивает со знаменем, которое несет угрозу всем врагам: "and her fair countenance like a goodly banner, / spreads in defiance of all enemies". Инверсия в заключительном двустишии акцентирует уверенность лирического героя, что все возвышенное и достойное в мире не может существовать без той гордыни, которой наделена его возлюбленная: "Was never in this world ought worthy tried, / without some spark of such self-pleasing pride".
В сонете преобладает возвышенная лексика, поэтизмы, слова, передающие восхищения лирического героя своей леди: "I do most admire", "praise", "honour", "portlinesse", "worthy", "desire", "fair countenance", "ne dare to look upon her". Этой же цели служат повторы ключевых слов и инверсии. Сонет строится на антитезе: мелкий, завистливый мир - возвышенная, благородная леди, низкое - высокое, обман, ложь, порок - целомудрие, невинность.

Результаты (украинский) 2:

В епоху Відродження напрямком у розвитку ліричної поезії Італії та Англії був петраркизм. Він сформувався при дворах італійських правителів, в середовищі поетів і гуманістів. Один з них, П'єтро Бембо, був творцем петраркіского канону, втіливши його в своїх "Вірші" (1530). Слідуючи цьому канону, англійські поети XVI століття використовували в своїй творчості слова, образи, метафори, фігуральний вислів, стилістичні прийоми і стежки, навіть цілі рядки Петрарки.
Англійські поети - придворні Т. Уайет і граф Суррей були першими, хто приніс до Англії моду на сонети Петрарки, використовуючи його топоси, мотиви і оксюморон (тобто контрасти, протилежності, які посилюють зображення переживань ліричного героя і представляють їх в постійному русі від занепаду, відчаю до зльоту і сходження). Вважають, що здатність любовних сонетів Петрарки висловити складні почуття ліричного героя, суперечливі бажання - між звичайною земною любов'ю і доглядом від земного світу заради цінностей віри - створювали внутрішній конфлікт. Цей конфлікт породжував гаму різноманітних почуттів - провину, занепокоєння, сором, напруженість і непевність, надію і радість, які вперше були так повно розкриті в поезії.
Сонетний цикл "Amoretti" Е. Спенсера багато в чому продовжуючи петрарківську традицію. Спенсер використовує багато петраркістская топоси і мотиви: оксюморон "лід - полум'я", "світ - війна", "життя - смерть"; метафори кохання як битви або облоги, як полярної зірки, указующей шлях в океан; анімалістичні порівняння - кохана порівнюється то з бджолою, то з ланню, то з пантерою або левицею; міфологічні алюзії - він постає як Одіссей, а вона грає роль Пенелопи. Спенсер зберігає характерну для Петрарки дистанцію між стоять на землі ліричним героєм і ангелоподібної леді, що запалює в його душі божественний вогонь.
Образ духовної величі коханої виникає в 5 сонеті циклу "Amoretti". Ліричний герой звертається з докором до невідомого адресант, який грубо зневажає почуття, дорікаючи кохану в гордині: "Rudely thou wrongest my dear heart's desire / In finding fault with her ​​too portly pride".
Те якість, яке понад усе цінує ліричний герой, світ сприймає із заздрістю: "the thing which I do most in her admire , / is of the world unworthy most envied". Другий катрен побудований на антитезі: піднесений, спрямований до небес погляд означає презирство до всього низинного, до безчестя: "For in those lofty looks is close implied, / scorn of base things, and disdain of foul dishonor". Третій катрен відкривається повтором слів "pride", "portlinesse", "praise", "honour": (Such pride is praise, such portliness is honour), який навіть своїм звучанням підкреслює емоцію захоплення. Алітерація і повтор звуків pr-pr-p в словах "pride" - "praise" - "portlinesse" викликає відчуття величі леді. Особа своєї коханої ліричний герой порівнює з прапором, яке несе загрозу всім ворогам: "and her fair countenance like a goodly banner, / spreads in defiance of all enemies". Інверсія в заключному двустишии акцентує впевненість ліричного героя, що все піднесене і гідне в світі не може існувати без тієї гордині, якою наділена його кохана: "Was never in this world ought worthy tried, / without some spark of such self-pleasing pride".
У сонеті переважає піднесена лексика, поетізми, слова, що передають захоплення ліричного героя своєї леді: "I do most admire", "praise", "honour", "portlinesse", "worthy", "desire", "fair countenance", " ne dare to look upon her ". Цій же меті служать повтори ключових слів і інверсії. Сонет будується на антитезі: невеликий, заздрісний світ - піднесена, благородна леді, низьке - високе, обман, брехня, порок - цнотливість, невинність.