Так я стал уважаемым гостем, перено

Так я стал уважаемым гостем, переночевал, а утром двинулся дальше. Это третий день по Узбекистану. К вечеру дошел до совхоза им. Сталина, 17-ое отделение, где разгрузили наших верхних айрыгульцев. Начал ходить по домам, представлял, вот встретит меня мама, сестры. Все отделение прошел, правда, встречали соседи, родственники, близкие дяди. Ну потом узнал, что моих родных среди них не оказалось. Их вагон по дороге оторвали и присоединили к другому эшелону. Так никто не знает куда отправили нашу семью. Пришлось пока остаться в отделении, покуда найдется адрес куда отправили родных. Это уже последние дни ноября. Многих стариков уже похоронили, кто остался в живых – были в очень тяжелых условиях. Их косил голод, дизентерия, малярия. Жили в домах с земляным полом, застилали соломой, камышом. Трудоспособных погнали с первого дня на хлопковые поля. Там пили из арыка сырую воду – заразилась дизентерией. Жизнь была отвратительной. Кто попадал в больницу, врачи вместо лечения, кололи пустым шприцом. Утром попадал легко больным, вечером оказывались в моргах. Кучами вывозили и хоронили в обычных ямах. В таком положении я уже был лишним. Хотя они и близкие родственники. Побыл я одну неделю и вдруг получили письмо, что один наш сельчанин, раньше высланный, получил от моей сестры письмо, но адрес не указан. Он жил в Сырдарьинском поселке за 40 киллометров отсюда. Я сразу отправился туда, попрощавшись со всеми. Ко мне присоединилась одинокая бабушка, искать свою дочку из Бахчисарая. Не зная где она находится, надеялась на меня что я найду ее. Двинулись пешком, камышовыми тропами, дошли до Сырдарьи. Нашли адрес того человека, который мне нужен. Но его там не оказалось. Соседи сказали, что он отправился искать свою семью в Шариханский р-н Андижанской области. Туда ехать нужно поездом . У меня был проездной билет до Андижана: бабушку посадил с билетом в вагон, а сам на крышу отправился. Меня на станции Урсатевской милиция задержала. Заключили в какую-то комнату с глиняными стенами, там уже было таких как я, около 20 человек. Почти все крымтатарские подростки: девчата, ребята искали свои семьи. Ночью я сломал одну глинянную стену. Через дыру все убежали пешком по путям до следующей станции, где не проверяли и уехали кому куда нужно. Я так доехал до Андижана. Следующим поездом поехал в Шарихан, а бабушку наши люди направили тоже туда. Я ее на четыре дня потерял, но она была с моим билетом. Так мы опять встретились на перроне. Где останавливался, спрашивал о ее дочери, пока результата не было. Если не найду, то она будет со мной, а сам не знал еще с кем буду. Так пришлось остановиться на неделю в Шарихане. Кого искал, еще здесь не было. Нашел его семью, они тоже ждали. Здесь разгрузили наших нижне айрыгульских и керменчикских. Положение везде одинаковое: раздали их по колхозам, часть оставили в райцентре. К кому не зайдешь, мы были с бабушкой лишние. Обитались то тут, то там. Я должен найти того человека, другой зацепки найти своих у меня не было. Я должен рассказать об этом человеке, кем он был. С первого дня войны из Крыма высылали немецкое население и кто был в плену в Германии 1914 года тоже забирали. Он был наш нижнее айрыгульский Аблазис-Ага Джамджи, а его семья осталась дома и со всеми высылали через три года.

Результаты (украинский) 1:

Так що я став високого гостя, провели ніч і на ранок рушив далі. Це третій день в Узбекистані. Вечір, досягли стану Farm їх. Сталін, відділення № 17, де він приземлився нашими верхньої ajrygul′cev. Почав ходити додому, представлені тут зустрінеться моя мама, сестри. Все, що офіс пішов, праворуч, вітали сусідів, родичів, близьких людей. Ну, то дізнався, що моя родина серед них не було. Їх вагона на дорозі off і приєдналася до іншої ешелону. Ніхто не знає, де послав нашої родини. Мали бути в офісі до цих пір, оскільки існує адресу де поштою додому. Це вже останні дні листопада. Багато людей похилого віку вже були поховані, який залишився в живих були в дуже суворих умовах. Вони косять голоду, дизентерії та малярії. Жив в будинках з бруду поверхів, Олени, соломи, очерету. Працездатне поїхав з першого дня бавовняні поля. Там пили з яскравих води зловив raw дизентерії. Життя було огидним. Хто отримали в лікарню, лікарі замість лікування, кололи пусті наповнювача. Вранці захворів легко, увечері, опинилися в Моргах. Купи були вивезені і поховані в ямах звичайні. У цій позиції я був уже надлишковим. Хоча вони близькі родичі. Я побув протягом одного тижня і раптом отримав лист, що один з наших селяни, раніше депортовані надійшов лист з моєю сестрою, але адресі не вказано. Він жив у селі Syrdarya, за 40 км звідси. Я відразу ж відправився туди попрощавшись всім. Мене самотній бабуся вступила до пошуку для її дочка від Бахчисарая. Не знаючи, де вона, я сподівався, що я хотів би знайти її. Перейшов на ногу, очерету стежки, досяг Сирдар'ї. Знайти адресу особи, що мені потрібно. Але це вже не існує. Сусіди сказав, що він відправився на пошуки його сім'ї в Андижані, район Šarihanskij. Вам потрібно піти туди на поїзді. Я мав квиток на Андижані: бабуся засаджених квитка в машині і пішов на дах. Мені на станції Ursatevskoj поліція затримала. Вступив в будь-якій кімнаті з глиняних стін, там була вже такі, як я, близько 20 чоловік. Майже всі krymtatarskie підлітків: дівчата, хлопці шукають своїх родин. Вночі я зламав одну стіну глини. Через отвір всіх бігли пішки через шляху до наступного пункту де перевірив і залишив хто де це необхідно. Так я отримав Андижані. Наступний поїзд пішов до Šarihan і бабуся нашого народу, посилав туди теж. Я втратив протягом чотирьох днів, але це було з авіаквитка. Тому ми зустрілися знову на фартуху. Де перебував на, просити про її дочка, поки результат не було. Якщо знайдений, буде зі мною, і він ще не знає з ким-небудь. Так, мені довелося залишитися на тиждень в Šarihane. Хто шукав, ще не було тут. Знайдено його сім'ї, вони теж так довго чекали. Тут приземлилися нижче ajrygul′skih і kermenčikskih. Ситуація така ж скрізь: розповсюджуваний колгоспів, частиною ліворуч у районі. До кого не вводять ми були з бабусею. Жили тут і там. Я повинен знайти цієї людини, ще один ключ до знайти мене не було. Я повинен сказати про цю людину, який він був. З першого дня війни німецького населення вигнані з Криму, і які були в полоні в Німеччина 1914 року також зняв. Він був наш ajrygul′skij Ablazis Džamdži-Ага і його родина залишився вдома і з усіма вигнані через три роки.

Результаты (украинский) 2:

Так я став шанованою гостем, переночував, а вранці рушив далі. Це третій день по Узбекистану. До вечора дійшов до радгоспу ім. Сталіна, сімнадцятого відділення, де розвантажили наших верхніх айригульцев. Почав ходити по домівках, уявляв, ось зустріне мене мама, сестри. Всі відділення пройшов, правда, зустрічали сусіди, родичі, близькі дядька. Ну потім дізнався, що моїх рідних серед них не виявилося. Їх вагон по дорозі відірвали і приєднали до іншого ешелону. Так ніхто не знає куди відправили нашу сім'ю. Довелося поки залишитися у відділенні, покуда знайдеться адреса куди відправили рідних. Це вже останні дні листопада. Багатьох строків вже поховали, хто залишився в живих - були в дуже важких умовах. Їх косив голод, дизентерія, малярія. Жили в будинках з земляною долівкою, застеляли соломою, очеретом. Працездатних погнали з першого дня на бавовняні поля. Там пили з арика сиру воду - заразилася дизентерією. Життя було огидною. Хто потрапляв до лікарні, лікарі замість лікування, кололи порожнім шприцом. Вранці потрапляв легко хворим, ввечері опинялися в моргах. Купами вивозили і ховали в звичайних ямах. У такому положенні я вже був зайвим. Хоча вони й близькі родичі. Побув я один тиждень і раптом отримали лист, що один наш селянин, раніше висланий, отримав від моєї сестри лист, але адрес не зазначений. Він жив у Сирдар'їнський селищі за 40 километрів звідси. Я відразу відправився туди, попрощавшись з усіма. До мене приєдналася самотня бабуся, шукати свою доньку з Бахчисарая. Не знаючи де вона знаходиться, сподівалася на мене що я знайду її. Рушили пішки, очеретяними стежками, дійшли до Сирдар'ї. Знайшли адреса тієї людини, яка мені потрібен. Але його там не виявилося. Сусіди сказали, що він відправився шукати свою сім'ю в Шаріханскій р-н Андижанской області. Туди їхати потрібно поїздом. У мене був проїзний квиток до Андижана: бабусю посадив з квитком в вагон, а сам на дах відправився. Мене на станції Урсатевской міліція затримала. Уклали в якусь кімнату з глиняними стінами, там вже було таких як я, близько 20 осіб. Майже всі кримтатарскіе підлітки: девчата, хлопці шукали свої сім'ї. Вночі я зламав одну глиняно стіну. Через дірку всі втекли пішки по шляхах до наступної станції, де не перевіряли і поїхали кому куди потрібно. Я так доїхав до Андижана. Наступним поїздом поїхав до Шаріхан, а бабусю наші люди направили теж туди. Я її на чотири дні втратив, але вона була з моїм квитком. Так ми знову зустрілися на пероні. Де зупинявся, питав про її дочки, поки результату не було. Якщо не знайду, то вона буде зі мною, а сам не знав ще з ким буду. Так довелося зупинитися на тиждень в Шаріхане. Кого шукав, ще тут не було. Знайшов його сім'ю, вони теж чекали. Тут розвантажили наших нижньо айригульскіх і керменчікскіх. Положення скрізь однакове: роздали їх по колгоспах, частину залишили в райцентрі. До кому не зайдеш, ми були з бабусею зайві. Мешкає то тут, то там. Я повинен знайти ту людину, інший зачіпки знайти своїх у мене не було. Я повинен розповісти про цю людину, ким він був. З першого дня війни з Криму висилали німецьке населення і хто був у полоні в Німеччині 1914 теж забирали. Він був наш нижнє айригульскій Аблазіс-Ага Джамджі, а його сім'я залишилася вдома і з усіма висилали через три роки.

Результаты (украинский) 3:

Так я стала високого гостя, переночевал, а сьогодні вранці було посунути ще далі. Це вже третій день в Узбекистані. До кінця вечора пішли так далеко, як на державних фермах. Сталіна, 17-е відділення, де наші найкращі аирыгульцев відпочинку невимушено. Почав ходити в будинках,Являла собою, ось буде збирати мені мама, сестри. Всі відділення пройшов, це правда, був привітав сусідами, родичами, друзями дядьки. Потім я дізнався про те, що мої рідні серед них не виявилося.Їх вагон на дорозі відриваються і приєднали до іншого кортежу. Щоб ніхто не знає, де надіслати вам нашої сім'ї. Мав залишитися при владі, поки існує на адресу, де відправити на батьківщину. Це вже останні дні листопада.Багато людей похилого віку були поховані, постраждалих опинилися в дуже складних умовах. Бич їх від голоду, дизентерію та малярією. Жила в будинках з розкопок перекриття, килимарства соломи, було використано.Деякі янистими глини працездатних осіб з першого дня бавовни поля. Там оцінюють за нафту з води - політичний 'боєзапас bacillary дизентерію. Життя було неприємно вашим переконанням. Той, хто не схильні до лікарні, лікарі замість лікування, пронизав порожній шприцом.Сьогодні вранці світить легко хворих, в цей вечір були розтинів. Кучами труди і похований у звичайних силосів. У такій ситуації я був зайвим. Хоча вони і близьких родичів. Потім я тиждень і несподівано отримав лист,Це наша countrydwellers, попередньо надіслані поштою або бралася за, надійшов лист від моя сестра, але адреса не уточнюється. Він жив у селі за 40 кредит на довгостроковий термін оренди. Я відразу поїхали туди, о'Брайен з усіма.Я вступила до єдиного бабусі, > його неушкодженим і з Севастополя вирвалося. Не знаючи, де він знаходиться, сподівався на мене, що я можу його знайти. В оточенні стопи, для доріжки, зайшли так далеко, як до Аральського моря. Знайти адресу права,Що мені потрібно. Але це не виявилося. Сусіди сказав, що він пішов в > його сім'ю до Шариханскии р-н андижанського області. Вам потрібно піти на поїзді. Я вже проїзний для андижанського:Можна також дивно, що він підстраховується з тої путівку у вагон, а сам дах поїхав. Я на станції Урсатевскои працівники міліції затримали. Уклали в кімнаті з стін авансування північ, вже було таким, яким я є, близько 20 осіб.Майже всі крымтатарские підлітків: узбецька, хлопці шукають їх сім'ям. На ніч я зламав собі одну глинянную стіни. Через отвір для усіх мав втекти пішки водний шлях до наступного АЗС, де не було позначено і пішов туди, куди ви хочете, щоб.Я коні до магістратури. Такі поїзд пішов до Шарихан, можна також дивно, що наш народ надіслали вам немає. Я його на чотири дні втратила, але саме з мого квитка. Таким чином, ми знову зустрілися на естакаду. Де зупинились,Відповідаючи на питання про її дочка, поки результат не було. Якщо ви не можете знайти, він буде у мене, і я не знаю ще й із ким я повинен. Тому мали зупинитися на тиждень в Шарихане. Що шукаєте, але тут вона була. Знайшли свою сім'ю,Вони надто довго чекали. Тут легко відпочинок на наше бурове аирыгульских і керменчикских. Ситуація скрізь однакові: вручив їм на колхозам, участь у дахів. До кого не заидешь, ми були з бабусею. Там Обитались,Саме там. Я повинен знайти свої права, та інших гачок знайти їх у мене не було. Я повинен говорити про цю людину, який він був.З першого дня війни з Криму часу 'заслання' Німецького населення, і ті, хто був у неволі, в Німеччині 1914, але, як ви собі уявляєте. Він був нашим найменшим аирыгульскии Аблазис-Агу Джамджи,І його сім'я залишився вдома і з усіма болі. В кінці на три роки.