11-17-ноября, позднее время. На это

11-17-ноября, позднее время. На этой неделе произошло много изменений. Нас хотят перевести за 40 км от Паршино в горы, на вырубку леса. Мы с Экремом не хотели ехать туда, все узнавали как это можно сделать, но безрезультатно. После указа спецкомендатуры мы вынуждены были ехать. Наши усилия оказались напрасными. Мы погрузились в переживания и раздумия. Конечно, заниматься вырубкой леса сложно, но жить в 40 км от районного центра нам показалось дико. Как бы то ни было, одиннадцатого утром машина подъехала к моему дому. Нас с Экремом, Нуредином и еще 14 человек хотели отправить одной машиной, но они не учли, что мы готовясь к зиме, запаслись 2 мешками нута, 4 мешками овса, около 3 тонн картошки, 1 мешком ржи. Поэтому в машину (студебекер) первым начал загружаться я. Мешков не было. Картошку пришлось завернуть в одеяло. На нее села моя семья. Мой друг Экрем с мамой Хатидже апте тоже сели в машину. Очень много местных вышли провожать нас. Некоторые плакали, многие поняли, что клевета, которую они говорили про нас, оказалась неправдой. Переезд был настолько быстрым, что мой хороший друг, бригадир, не успел прийти и попрощаться со мной. И вот нас 8 человек приехало в село Угорь. Прошло несколько часов ожидания, и наша машина проехала еще 2 км к дому русского, который готовился для нас. Мы расположились вместе с семьей Экрема. Оказывается, в этом селе было много наших. Чтобы познакомиться с ними С12 дней мы сидим дома. На работу не зовут, а мы не ходим, не ищем работу. Погода холодная, идет снег. Сегодня написал в Паршино, в район Кологрив знакомым, дал свой новый адрес. Написал, что нас снова перевезли
Не смотря на то, что глава Леспромхоза Курочкин сказал «Вас из Паршино никуда не отпустим», а комендант уверял «Вы останетесь здесь и будете работать», все эти слова оказались обманом. Нас отправили в горы. Здесь нас очень мучают, но мы не падаем духом, у нас по сравнению с другими есть запас еды на зиму. Надеемся, что справимся со всеми проблемами.
Познакомились с девушками. Приглашают нас в «беседку». Мы с Экремом не отказались. Поели тарелку супа и отправились в назначенное место. Девушек много, все крепкие, сильные, хорошо выглядят и не падают духом. У всех в руках стойки для прядения, все прядут, поют. Играют на мандолине и поют. А мы слушаем их пению, игру и и только огорчаемся. Никакая мандолина, песни на нас не веселят. Девушки поют, а мы с Экремом говорим о своей судьбе.

20-30-ноября. Вот уже на протяжении 15 дней мы работаем. Встали рано утром и готовимся на работу. Бедная мама встала пораньше и делает кисель из муки овса, приготовили картофельный суп. Мы с Магъбе, Эмне и Экремом, который с трудом проснулся, готовимся на работу. После завтрака надели лапти, обвязали ноги тканью и надели теплые фуфайки. Нам давали ватные штаны и фуфайки. Мы вышли. На улице собрались человек десять из группы людей, которые были выбраны как годные к работе. Удивительно, все одеты так, что не отличить где женщина, а где мужчина. У всех одна форма.
Вечером получил письмо от бригадира из Паршино. Мы все собрались и поехали рубить лес. Место вырубки леса находилось за 2 км от дома, гора очень большая. Всем дали топор и пилу. Вот так мы с Экремом и другой молодежью вычищали елки, березы от снега и вырубали их. А девушки спиливали ветки с деревьев и сжигали их.

Результаты (украинский) 1:

11-17 листопада, на більш пізній час. На цьому тижні бачила багато змін. Ми хочемо, щоб перекласти за 40 км від Paršino в горах, журналювання. Ми Èkremom не хотіли туди йти, всі дізналися, як це зробити, але безрезультатно. Після указу спецпоселенню ми змушені були піти. Наші зусилля були марні. Ми вникав у досвідом і мислення. Звичайно, брати участь в збезлісення жорсткий, але жити в 40 км від районного центру з нас, здавалося, дико. Як би це не, вранці 11 машина під'їхали до мого дому. Нас з Èkremom, Nuredinom та іншим 14 люди хотів відправити одній машині, але вони не враховувати обліковий запис, який ми отримуємо готовий зима, укомплектований 2 пакетика нут, 4 пакетика вівса, близько 3 тонн картоплі, 1 пакетик жита. Так в автомобіль (Studebaker) почав завантажити я ні сумки. Картопля довелося загорнути в ковдру. В її village моєї родини. Мій друг Екрем з матір'ю Hatice apt, занадто, сідали в машину. Багато місцевих вийшов до нас. Деякі плакала, багато хто зрозумів, що наклеп, вони говорили нам, виявився не відповідає дійсності. Цей крок був настільки швидко, що мій хороший друг, бригадира, не встигли прийти і сказати до побачення зі мною. І тут нам 8 чоловік приїхав в село вугор. Знадобилося декілька годин очікування, і наш автомобіль поїхав інший 2 милі будинку Російська, яка була підготовлена для нас. Ми розбили табір разом з родини Ekrema. Виявляється, що там було багато в цьому селі. Щоб дізнатися їх C12 днів ми сидимо вдома. Немає назви, але ми не йдуть, не дивлячись на роботу. Холодна погода, йде сніг. Опубліковано в Paršino, в районі Kologriv друг на сьогодні дав їй нову адресу. Писав, що ми знову переїхав Незважаючи на те, що глава лісового господарства Курочкін сказав, що "з Paršino не дозволить" та запевнив, це «комендант залишитися тут і працювати, всі ці слова, виявилася фіктивним. Ми відправили в гори. Ми тут,..., але ми не падають Духом, ми повинні в порівнянні з інші мають фондовий їжі для зими. Ми сподіваємося, що ми може впоратися з усіма проблемами. Зустрілися з дівчатами. Запрошують нас в «альтанка». Ми не є Èkremom. Їжте миска суп і відправився в призначеному місці. Є багато дівчаток, все міцний, сильний, красиві і не fall дух. Все в руках спінінг стелажів, все, що розвернувся, співати. Граючи на мандоліні і співати. І ми слухаємо їхній спів, гра і і тільки ogorčaemsâ. Немає мандоліна, пісні на ми не розвеселити. Дівчата співають, і ми говоримо Èkremom свою долю. 20-30 листопада. За останні 15 днів ми працюємо. Рано вранці встав і готуватися до роботи. Бідні мама встав рано і робить борошно Кисіль овес, приготовані картопляний суп. Ми є Mag″be, Èmne і Èkremom, які ледве прокинувся, підготовка до роботи. Після сніданку надів черевики, поставити ноги і теплі полотна. Ми отримали бавовна Штани та кофти. Ми вийшли. Десятка людей зібралися на вулиці з групою людей, які були обрані, як право на роботу. Дивно, всі одягнені, так що не в змозі відрізнити де жінка і чоловік. Всі одну форму. Увечері, отримали від Форман на Paršino. Ми всі зібралися разом і відправився в колоти дрова. Рубка місце було більш ніж за 3 км від дому, гори дуже великий. Все, що дав сокира і побачив. Тому ми Èkremom та інші молоді вони дерева, Береза дерев із снігу і скоротити їх. Самка вирізати гілки з дерев і спалили їх.

Результаты (украинский) 2:

11-17-листопада, пізній час. На цьому тижні відбулося багато змін. Нас хочуть перевести за 40 км від Паршино в гори, на вирубку лісу. Ми з Екрем не хотіли їхати туди, всі впізнавали як це можна зробити, але безрезультатно. Після указу спецкомендатури ми змушені були їхати. Наші зусилля виявилися марними. Ми занурилися в переживання і раздумия. Звичайно, займатися вирубкою лісу складно, але жити в 40 км від районного центру нам здалося дико. Як би там не було, одинадцятого вранці машина під'їхала до мого дому. Нас з Екрем, Нуредіном і ще 14 осіб хотіли відправити однією машиною, але вони не врахували, що ми готуючись до зими, запаслися 2 мішками нуту, 4 мішками вівса, близько 3 тонн картоплі, 1 мішком жита. Тому в машину (студебекер) першим почав завантажуватися я. Мєшков не було. Картоплю довелося загорнути в ковдру. На неї села моя сім'я. Мій друг Екрем з мамою Хатідже апте теж сіли в машину. Дуже багато місцевих вийшли проводжати нас. Деякі плакали, багато хто зрозумів, що наклеп, яку вони говорили про нас, виявилася неправдою. Переїзд був настільки швидким, що мій хороший друг, бригадир, не встиг прийти і попрощатися зі мною. І ось нас 8 людей приїхало у село Вугор. Минуло кілька годин очікування, і наша машина проїхала ще 2 км до будинку російського, який готувався для нас. Ми розташувалися разом з родиною Екрем. Виявляється, в цьому селі було багато наших. Щоб познайомитися з ними С12 днів ми сидимо вдома. На роботу не кличуть, а ми не ходимо, не шукаємо роботу. Погода холодна, йде сніг. Сьогодні написав у Паршино, в район Кологрів знайомим, дав свою нову адресу. Написав, що нас знову перевезли
Не дивлячись на те, що глава Ліспромгоспи Курочкін сказав «Вас з Паршино нікуди не відпустимо», а комендант запевняв «Ви залишитеся тут і будете працювати», всі ці слова виявилися обманом. Нас відправили в гори. Тут нас дуже мучать, але ми не падаємо духом, у нас в порівнянні з іншими є запас їжі на зиму. Сподіваємося, що впораємося з усіма проблемами.
Познайомилися з дівчатами. Запрошують нас в «альтанку». Ми з Екрем не відмовилися. Поїли тарілку супу і вирушили в призначене місце. Дівчат багато, всі міцні, сильні, добре виглядають і не падають духом. У всіх в руках стійки для прядіння, все прядуть, співають. Грають на мандоліні і співають. А ми слухаємо їх співу, гру і і тільки засмучуємося. Ніяка мандоліна, пісні на нас не веселять. Дівчата співають, а ми з Екрем говоримо про свою долю. 20-30-листопада. Ось уже протягом 15 днів ми працюємо. Встали рано вранці і готуємося на роботу. Бідна мама встала раненько і робить кисіль з борошна вівса, приготували картопляний суп. Ми з Маг'бе, Емне і Екрем, який насилу прокинувся, готуємося на роботу. Після сніданку наділи постоли, обв'язали ноги тканиною і наділи теплі фуфайки. Нам давали ватяні штани і фуфайки. Ми вийшли. На вулиці зібралися чоловік десять з групи людей, які були обрані як придатні до роботи. Дивно, всі одягнені так, що не відрізнити де жінка, а де чоловік. У всіх одна форма. Увечері отримав листа від бригадира з Паршино. Ми всі зібралися і поїхали рубати ліс. Місце вирубки лісу знаходилося за 2 км від дому, гора дуже велика. Всім дали сокиру і пилку. Ось так ми з Екрем та іншої молоддю вичищали ялинки, берези від снігу і вирубували їх. А дівчата спилювали гілки з дерев і спалювали їх.

Результаты (украинский) 3:

11-17-Листопад, через деякий час. Цього тижня було багато змін. Вони хочуть, щоб покласти в 40 км від Паршино в горах, в реєстрації. Ми Экремом не хочуть піти, всі росіяни як це можна зробити, але безрезультатно.Після указу точності ми були змушені йти. Наші зусилля були марними. Ми глибоко в муках і раздумия. Звичайно, важко мати справу з реєстрації,Але жити в 40 км від районного центру ми думали. Як би там не було, одинадцятому ранок машини приятель до мого дому. З нами Экремом, Нуредином і ще 14 люди хотіли б відправити на одному комп'ютері, але вони не будуть враховані,