Действовали в городе 2 кожевенные ф

Действовали в городе 2 кожевенные фабрики, на которых вырабатывался черный сафьян, а потом — подошвенный материал.

Недостаток в стране соли побудил правительство в 1819 г. разрешить жителям Бахмута и Тора выварку соли. Однако, в 1831 г. оно предписывало использовать для этого вместо дров каменный уголь. Чтобы уменьшить расходы угля, предприниматели стали применять градирни, повысившие концентрацию рассола. В Торе (Славянске) в 1832 г. был построен первый завод, на котором соль вываривалась на каменном угле. В середине века имелось 12 мелких заводов, владельцами которых были мещане. В год они производили до 50000 пудов соли.

Значительную роль в экономике не только Бахмута, но и всей губернии играло Бахмутское салотопительное производство. Салотопительные заводы производили вытопку животного жира, расфасовку его в кутыри (овечьи желудки) и продажу потребителям. В Бахмуте было сосредоточено 12% салотопительных заводов всей губернии и 4% украинских заводов этой отрасли. Продукция сальных заводов, которые были основаны в Бахмуте и Мариуполе в 50-х гг. XIX в., являлась сырьем для производства сальных свечей. В это же время в Бахмуте появляется завод по изготовлению более качественных восковых свечей. В 1857 г. был создан Бахмутский воскобойный завод, один из трех в губернии, с 1860 г. известна табачная фабрика, которая появилась в результате попыток товарного табаководства в уезде.

Начинается процесс активного исследования и изучения региона. Известный ученый и горный инженер Е. П. Ковалевский в 1827 г. составляет первую геологическую карту Донбасса, на которую наносит 25 известных ему месторождений угля. В 1827-1828 гг. экспедиция горного инженера А. И. Оливьери в районе Старобешева обнаруживает несколько угольных пластов. Продолжаются поисковые работы в районе Кальмиуса, начатые в 1832 г. экспедицией горного инженера А. В. Иваницкого. Бурный рост портов, баз и кораблей азово-черноморского флота заставляют новороссийского и бессарабского генерал-губернатора графа М. С. Воронцова пригласить на службу опытного горного инженера А. В. Гурьева, перед которым впервые ставится практическая задача: организовать добычу угля в масштабах, необходимых для обеспечения нужд Одессы и флота. Это было связано еще и с тем, что к этому времени угольный рынок стал наполняться более дешевым английским углем, который как балласт привозили корабли, доставлявшие зерно в Англию.

Проанализировав материалы ранее проведенных геологических разведок, А. В. Гурьев остановил свой выбор на верховьях Кальмиуса. Наряду с высоким качеством имеющегося здесь угля, это место привлекло уже сложившейся к тому времени сетью грунтовых дорог и водных путей, а также близостью селений — будущих источников рабочей силы. Для организации добычи угля граф М. С. Воронцов в 1841 г. арендовал слободу Александровка и все окрестные земли, а также все подземные ископаемые на площади в 15 тысяч десятин сроком на 30 лет для строительства Александровского рудника. Первой была введена в эксплуатацию в 1842 г. шахта Гурьевская, а затем две других — Михайловская и Елизаветинская. Первоначально на шахте Гурьевской работало 76 человек, которые за сутки добывали по 18 пудов угля на человека. Она имела первую паровую подъемную машину и мастерские, изготовлявшие элементарное оборудование, необходимое для горных работ. Успешно, наращивая добычу угля благодаря использованию новейшей техники, Александровский рудник стал самым крупным поставщиком его на юге России, добывая до полутора миллионов пудов в год. Добывающийся на руднике уголь получил высокую оценку как топливо для паровых судов.

Результаты (украинский) 1:

Діяли в 2 загар заводів, де OS чорний Марокко, а потім — матеріалу підошовні.Відсутність солі в країні, буде підписано в 1819 році г. дозволити жителів і Bahmuta Тори vyvarku солі. Однак, в 1831 році він прописав використання дерево, а не вугілля. Знизити витрати на вугілля, підприємці стали використовувати охолодження веж, підвищення концентрації ропи. В Торі (Слов'янськ) в 1832, перший завод був побудований, на якому сіль vyvarivalas' вугілля. В середині століття були 12 невеликих заводів, які перебували у власності пересічних громадян. У цьому році вони були до 50000 тонн солі.Значну роль в економіці не тільки Bahmuta, а також у цілій провінції грав Bahmutskoe salotopitel'noe виробництва. Salotopitel'nye рослини vytopku жирів тваринного походження виробництва, помістивши його в kutyri (овечої шлунки) і продаються для споживачів. У місті Бахмуті зосереджено 12% salotopitel'nyh рослин по всій провінції і 4% млини української промисловості. Продукти сальних заводи, які були засновані ще у місті Бахмуті і Маріуполь на 50-х років. 19-го століття була сировиною для виробництва стеарин свічки. У той же час у місті Бахмуті з'являється краще завод воску свічки. У 1857 році він був створений Bakhmutskiy voskobojnyj заводу, одна з трьох в провінції, з 1860 р. відомий тютюнова фабрика, які з'явилися в результаті спроб, комерційна тютюн, росте в графстві.Починається процес активного наукового пошуку та вивчення в регіоні. Відомого вченого і видобуток інженер е. п. Ковалевський в 1827, є першим Геологічна карта Донбас, яка заподіює 25 вугільних родовищ. У 1827-1828 рр. експедиція гірничий інженер. а. Olivieri у районі Starobesheva виявляє кілька вугільних пластів. Продовжити пошук операцій в районі Кальміус, заснована в 1832, експедиція гірничий інженер Ivanickogo. Швидке зростання порти, баз і кораблі Азово-Чорноморського флоту змушені на Новоросійськ і Бессарабської генерал-губернатор граф м. Воронцова запрошувати в цей сервіс послугами досвідчених видобутку інженер. а. Gurieva, який є першим практичним завданням: організувати видобутку вугілля в тій мірі, необхідних для задоволення потреб міста і флоту. Це повинно було пов'язано з тим, що до цього часу, вуглецевий ринок був заповнений з дешевше Українська вугілля, який був доставлений як баласт кораблі, що перевозили зерна до Англії.Проанализировав материалы ранее проведенных геологических разведок, А. В. Гурьев остановил свой выбор на верховьях Кальмиуса. Наряду с высоким качеством имеющегося здесь угля, это место привлекло уже сложившейся к тому времени сетью грунтовых дорог и водных путей, а также близостью селений — будущих источников рабочей силы. Для организации добычи угля граф М. С. Воронцов в 1841 г. арендовал слободу Александровка и все окрестные земли, а также все подземные ископаемые на площади в 15 тысяч десятин сроком на 30 лет для строительства Александровского рудника. Первой была введена в эксплуатацию в 1842 г. шахта Гурьевская, а затем две других — Михайловская и Елизаветинская. Первоначально на шахте Гурьевской работало 76 человек, которые за сутки добывали по 18 пудов угля на человека. Она имела первую паровую подъемную машину и мастерские, изготовлявшие элементарное оборудование, необходимое для горных работ. Успешно, наращивая добычу угля благодаря использованию новейшей техники, Александровский рудник стал самым крупным поставщиком его на юге России, добывая до полутора миллионов пудов в год. Добывающийся на руднике уголь получил высокую оценку как топливо для паровых судов.

Результаты (украинский) 2:

Діяли в місті 2 шкіряні фабрики, на яких вироблявся чорний сап'ян, а потім - підошовний матеріал.

Недолік в країні солі спонукав уряд в 1819 р дозволити жителям Бахмута і Тора виварку солі. Однак, у 1831 р воно пропонувало використовувати для цього замість дров кам'яне вугілля. Щоб зменшити витрати вугілля, підприємці стали застосовувати градирні, що підвищили концентрацію розсолу. У Торі (Слов'янську) в 1832 р був побудований перший завод, на якому сіль виварювали на кам'яному вугіллі. В середині століття було 12 дрібних заводів, власниками яких були міщани. У рік вони виробляли до 50000 пудів солі.

Значну роль в економіці не тільки Бахмута, а й усієї губернії грало Бахмутське салотопітельное виробництво. Салотопітельние заводи виробляли витоплення тваринного жиру, розфасовку його в Кутирев (овечі шлунки) і продаж споживачам. У Бахмуті було зосереджено 12% салотопітельних заводів всій губернії і 4% українських заводів цієї галузі. Продукція сальних заводів, які були засновані в Бахмуті і Маріуполі в 50-х рр. XIX ст., Була сировиною для виробництва сальних свічок. В цей же час в Бахмуті з'являється завод по виготовленню більш якісних воскових свічок. У 1857 р був створений Бахмутський воскобійний завод, один з трьох в губернії, з 1860 р відома тютюнова фабрика, яка з'явилася в результаті спроб товарного тютюнництва в повіті.

Починається процес активного дослідження і вивчення регіону. Відомий вчений і гірський інженер Е. П. Ковалевський в 1827 р становить першу геологічну карту Донбасу, на яку завдає 25 відомих йому родовищ вугілля. У 1827-1828 рр. експедиція гірського інженера А. І. Олівьері в районі Старобешеве виявляє кілька вугільних пластів. Тривають пошукові роботи в районі Кальміусу, розпочаті в 1832 р експедицією гірського інженера А. В. Іваницького. Бурхливе зростання портів, баз і кораблів азово-чорноморського флоту змушують новоросійського і бессарабського генерал-губернатора графа М. С. Воронцова запросити на службу досвідченого гірського інженера А. В. Гур'єва, перед яким вперше ставиться практичне завдання: організувати видобуток вугілля в масштабах, необхідних для забезпечення потреб Одеси і флоту. Це було пов'язано ще і з тим, що до цього часу вугільний ринок став наповнюватися дешевшим англійським вугіллям, який як баласт привозили кораблі, що доставляли зерно в Англію.

Проаналізувавши матеріали раніше проведених геологічних розвідок, А. В. Гур'єв зупинив свій вибір на верхів'ях Кальміуса. Поряд з високою якістю наявного тут вугілля, це місце привернуло вже склалася на той час мережею ґрунтових доріг і водних шляхів, а також близькістю селищ - майбутніх джерел робочої сили. Для організації видобутку вугілля граф М. С. Воронцов в 1841 р орендував слободу Олександрівка і всі навколишні землі, а також всі підземні копалини на площі в 15 тисяч десятин терміном на 30 років для будівництва Олександрівського рудника. Першою була введена в експлуатацію в 1842 р шахта Гур'ївська, а потім дві інших - Михайлівська та Елизаветинская. Спочатку на шахті Гур'євською працювало 76 осіб, які за добу добували по 18 пудів вугілля на людину. Вона мала першу парову підйомну машину і майстерні, які виготовляли елементарне обладнання, необхідне для гірських робіт. успішно, нарощуючи видобуток вугілля завдяки використанню новітньої техніки, Олександрівський рудник став найбільшим постачальником його на півдні Росії, добуваючи до півтора мільйонів пудів на рік. Видобутий на руднику вугілля отримав високу оцінку як паливо для парових судів.