Зигмунд сразу увидел, как далеко за

Зигмунд сразу увидел, как далеко зашел его друг, искусно переменил разговор и, заметив, что в любви никогда нельзя судить о предмете, прибавил:
— Однако достойно удивления, что у многих из нас об Олимпии примерно одно и то же суждение. Она показалась нам — не посетуй, брат! — какой-то странно скованной и бездушной. То правда, стан ее соразмерен и правилен, точно так же, как и лицо! Ее можно было бы почесть красавицей когда бы взор ее не был так безжизнен, я сказал бы даже, лишен зрительной силы. В ее поступи какая-то удивительная размеренность, каждое движение словно подчинено ходу колес заводного механизма. В ее игре, в ее пении приметен неприятно правильный, бездушный такт поющей машины; то же можно сказать и о ее танце. Нам сделалось не по себе от присутствия этой Олимпии, и мы, право, не хотели иметь с нею дела, нам все казалось, будто она только поступает как живое существо, но тут кроется какое-то особое обстоятельство.
Натанаэль не дал воли горькому чувству, охватившему его было после слов Зигмунда, он поборол свою досаду и только сказал с большою серьезностью:
— Может статься, что вам, холодным прозаикам, и не по себе от присутствия Олимпии. Но только душе поэта открывает себя сходная по натуре организация! Только мне светят ее полные любви взоры, пронизывая сиянием все мои чувства и помыслы, только в любви Олимпии обретаю я себя вновь. Вам, может статься, не по нраву, что она не вдается в пустую болтовню, как иные поверхностные души. Она не многоречива, это правда, но ее скупые слова служат как бы подлинными иероглифами внутреннего мира, исполненными любви и высшего постижения духовной жизни через созерцание вечного потустороннего бытия. Однако ж вы глухи ко всему этому, и слова мои напрасны.
— Да сохранит тебя бог, любезный брат! — сказал Зигмунд с большой нежностью, почти скорбно, — но мне кажется, ты на дурном пути. Положись на меня, когда все… — нет, я ничего не могу больше сказать!..
Натанаэль вдруг почувствовал, что холодный прозаический Зигмунд непритворно ему предан, и с большою сердечностью пожал протянутую ему руку.
Натанаэль совсем позабыл, что на свете существует Клара, которую он когда-то любил; мать, Лотар — все изгладилось из его памяти, он жил только для Олимпии и каждодневно проводил у нее несколько часов, разглагольствуя о своей любви, о пробужденной симпатии, о психическом избирательном сродстве, и Олимпия слушала его с неизменным благоволением. Из самых дальних углов своего письменного стола Натанаэль выгреб все, что когда-либо насочинял. Стихи, фантазии, видения, романы, рассказы умножались день ото дня, и все это вперемешку со всевозможными сумбурными сонетами, стансами и канцонами он без устали целыми часами читал Олимпии. Но зато у него еще никогда не бывало столь прилежной слушательницы. Она не вязала и не вышивала, не глядела в окно, не кормила птиц, не играла с комнатной собачонкой, с любимой кошечкой, не вертела в руках обрывок бумаги или еще что-нибудь, не силилась скрыть зевоту тихим притворным покашливанием — одним словом, целыми часами, не трогаясь с места, не шелохнувшись, глядела она в очи возлюбленному, не сводя с него неподвижного взора, и все пламеннее, все живее и живее становился этот взор. Только когда Натанаэль наконец подымался с места и целовал ей руку, а иногда и в губы, она вздыхала: «Ax-ax!» — и добавляла:
— Доброй ночи, мой милый!
— О прекрасная, неизреченная душа! — восклицал Натанаэль, возвратись в свою комнату, — только ты, только ты одна глубоко понимаешь меня!

Результаты (украинский) 1:

Зигмунд відразу ж побачив, як далеко пішов його друг, майстерно змінив розмову і, помітивши, що в любові один ніколи не повинні судити тему, додав:Але гідна подиву, що багато хто з нас мають про Олімпія навколо одного судження. Має нам здалося — не posetuj брат! Що це дивний спосіб далеких й безсердечні. Істина є, вона пропорційна млин і правильно, так само, як людина! Його шанував красу, коли її очей не був настільки мляві, я б сказав навіть позбавлені візуальну силу. В її ходою деякі дивовижні регулярності кожен рух як Субординований йти колеса намотування механізму. У її Ігри її спів є помітні неприємних правого, бездушні бити спів машини; те ж саме можна сказати і про її танець. Ми стали незручно на присутність Олімпії і ми, право, не хочете, щоб її справа, ми всі, здавалося, ніби вона тільки поводиться як живою істотою, але тут лежить деякі спеціальні обставина.Натанаїл не дають гіркі почуття охопили його після слів, він подолав своє роздратування тим Зигмунд тільки й говорили з серйозністю bol'shoju:-Може бути, вам холодно письменників а не себе від присутності Olympia. Але тільки душі поета проявляє себе за своєю природою, подібну організацію! Просто мені, її очі повні любові світити, Проникаючи висвітлює всі мої почуття і думки, тільки любов Олімпія набувають я сам знову. Вам може не подобатися, що вона не уточнив порожню балаканину як інші поверхневі душі. Це не mnogorechiva, це правда, але убоге слова служити автентичними символів з внутрішнім світом, любов і вище пізнання духовного життя через споглядання вічне трансцендентне буття. Але f ви глухі на все це і мої слова марно.Так тримати вас Бог милостивий брат! Зігмунд сказав з великою ніжністю, майже вклонявся йому та благав, але мені здається, ти злий способами. Розраховувати на мене коли все... ні, я може нічого не робити більше говорити!Натанаїл раптом відчув, що холодна мирських Зигмунд стрімко знижується він зрадженим і з bol'shoju щирості качати простягнуту руку.Натанаїл зовсім забув, що на землі немає Клара, кого він любив один раз; матір, Лотар всі izgladilos' з його пам'яті, він жив тільки для Олімпія і витрачених кожен день на неї протягом декількох годин, говорити про його любов освічений психічного співчуття, близькість і селективного Олімпія слухав з незмінною в. У віддалених куточках своєму столі Натанаїл відібрали все, що коли-небудь nasochinjal. Поезія, уяву, бачення, романи, історій, помножений на день і це все переплутали з будь-яких sumburnymi, stansami та kanconami сонети, він читав протягом декількох годин, не втомлюючись Олімпія. Але він ніколи не сталося так щоб студії студенти. Вона не в'язання і не вишивали, не дивився з вікна, не годувати птахів, не грав з sobachonkoj кімнати, з його улюблена кішка, не коса в руки шматок паперу, або щось інше, не sililas' Приховати позіхання silent вдавав pokashlivaniem — одним словом, годин, не trogajas, як і раніше, вона подивилася в очах коханої, не приносять з ним ще поглядом і всі plamennee все це стає жвавіше і жвавіше вигляд. Лише коли Натанаїл, нарешті, підняли від підлоги і цілував її за руку, а іноді і губи, вона зітхнула: "Ах Ах!"-і додав:-Спокійної ночі, мій милий!— Гарний, невимовного душі! — Натанаїл вигукнув, повернутися до моєї кімнати, тільки ви тільки один глибоко розумієш мене!

Результаты (украинский) 2:

Зигмунд відразу побачив, як далеко зайшов його друг, майстерно змінив розмову і, помітивши, що в любові ніколи не можна судити про предмет, додав:
- Однак гідно подиву, що у багатьох з нас про Олімпії приблизно одне й те саме судження. Вона здалася нам - не відвідали, брат! - Якийсь дивно скутою і бездушною. Те правда, стан її сумірна і правильний, точно так же, як і обличчя! Її можна було б почесть красунею коли б погляд її не був такий мертвий, я сказав би навіть, позбавлений зорової сили. В її ході якась дивовижна розміреність, кожен рух мов підпорядковане ходу коліс заводного механізму. В її грі, в її співі помітний неприємно правильний, бездушний такт співаючої машини; те саме можна сказати і про її танці. Нам стало не по собі від присутності цієї Олімпії, і ми, право, не хотіли мати з нею справи, нам все здавалося, ніби вона тільки надходить як жива істота, але тут криється якась особлива обставина.
Натанаель не дав волі гіркого почуттю, охопило його було після слів Зигмунда, він поборов свою досаду і тільки сказав з великою серйозністю:
- Може статися, що вам, холодним прозаїкам, і не по собі від присутності Олімпії. Але тільки душі поета відкриває себе подібна за вдачею організація! Тільки мені світять її сповнені любові погляди, пронизуючи сяйвом всі мої почуття і помисли, тільки в любові Олімпії знаходжу я себе знову. Вам, може статися, не до вподоби, що вона не вдається до порожню балаканину, як інші поверхневі душі. Вона не багатомовність, це правда, але її скупі слова служать як би справжніми ієрогліфами внутрішнього світу, виконаними любові і вищого осягнення духовного життя через споглядання вічного потойбічного буття. Однак ж ви глухі до всього цього, і слова мої марні.
- Так збереже тебе бог, люб'язний брат! - Сказав Зигмунд з великою ніжністю, майже скорботно, - але мені здається, ти на поганому шляху. Покладися на мене, коли все ... - ні, я нічого не можу більше сказати! ..
Натанаель раптом відчув, що холодний прозаїчний Зигмунд невдавано йому відданий, і з великою сердечністю потиснув простягнуту йому руку.
Натанаель зовсім забув, що на світі існує Клара, яку він колись любив; мати, Лотар - все стерлося з його пам'яті, він жив тільки для Олімпії і щодня проводив у неї кілька годин, розводячись про свою любов, про пробудженої симпатії, про психічне виборчому спорідненості, і Олімпія слухала його з незмінним благоволінням. З найдальших кутів свого письмового столу Натанаель вигріб все, що коли-небудь навигадував. Вірші, фантазії, бачення, романи, оповідання множилися з кожним днем, і все це впереміш зі всілякими сумбурними сонетами, стансами і канцонами він невтомно цілими годинами читав Олімпії. Але зате у нього ще ніколи не бувало настільки старанною слухачки. Вона не в'язала і не вишивала, чи не дивилася у вікно, не годувала птахів, не грала з кімнатною собачкою, з коханою кішечкою, що не крутила в руках клаптик паперу або ще що-небудь, що не силкувалася приховати позіхання тихим удаваним покахикуванням - одним словом, цілими годинами, не рушаючи з місця, не ворухнувшись, дивилася вона в очі коханому, не зводячи з нього нерухомого погляду, і все полум'яніше, все жвавіше і жвавіше ставав цей погляд. Тільки коли Натанаель нарешті піднімався з місця і цілував їй руку, а іноді і в губи, вона зітхала: «Ax-ax!» - І додавала:
- На добраніч, мій милий!
- О прекрасна, невимовна душа! - Вигукував Натанаель, повернися до своєї кімнати, - тільки ти, тільки ти одна глибоко розумієш мене!