Хотя существование языковых (речевы

Хотя существование языковых (речевых) лакун обусловлено спецификой локальных культур, можно выделить и собственно интеркультурные лакуны. К интеркультурным лакунам можно отнести случаи несовпадения цветовой символики разных народов [7,с.79]: народы Экваториальной Африки не связывают добро с белым цветом, а зло с черным, как это принято у многих индоевропейских народов. Разновидностью интеркультурных лакун можно считать несовпадение и других видов культурной символики, характерных для различных этносов: для японцев листья папоротника – знак – пожелание удачи в наступающем году; в русском узусе папоротник ассоциируется со смертью, кладбищем [25, с. 35].
К культурологическим лакунам следует отнести также большую группу кинесических лакун. Таковы, например, жесты, используемые представителями различных культур. По-разному «прочитываются» в культурах одни и те же позы, а также мимические «знаки» эмоционального состояния. Выявление такого рода лакун представляется весьма целесообразным, поскольку их существование может привести не только к непониманию того или иного фрагмента текста, но и к неадекватному поведению в межкультурном общении.
Из приведенных нами примеров интерязыковых и интеркультурных лакун следует, что лакуны можно понимать как сигналы не только специфических реалий, но и специфических процессов и состояний, противоречащих узуальному опыту носителя того или иного языка (культуры).
Естественно, что узуальный опыт носителя некоторой культуры изменяется в процессе своего развития. Следовательно, узуальный опыт носителей одной и той же локальной культуры в разные эпохи может не совпадать. Лакуны, возникающие в таких случаях, можно считать интракультурными. [ 24, с. 127].
На наличие лакун в некотором языке не только относительно другого языка, но и в отношении прошлого состояния одного и того же языка указывает и В. Муравьев [20, с. 24].
По существу, об интраязыковых лакунах пишет и Р.А. Будагов, отмечающий, что современники В.Шекспира никогда не жаловались на «темные места» в его произведениях и лишь гораздо позднее эти места стали нуждаться в лингвистических комментариях [3,с.143-144]. Нетрудно представить ситуацию, когда носитель некоторой лингвокультурной общности оказывается не в состоянии понять не только слова, реалии, но и поведенческие нормы, относящиеся к предшествовавшему этапу развития его культуры. Интракультурные лакуны могут возникать и в силу неспособности носителя того или иного языка (культуры) осознать, адекватно оценить устаревшие характеристические описания реалий и понятий своей локальной культуры.
Расхождения (несовпадения) локальных культур могут иметь различную «мощность».
Так, можно отметить существование конфронтативных (мощных, глубоких) лакун и контрастивных (слабых, неглубоких) лакун. Наиболее «мощные» конфронтативные лакуны чаще всего интеркультурные. Интракультурные лакуны обычно контрастивные, хотя встречаются и другие комбинации: интеркультурные контрастивные, интракультурные конфронтативные лакуны. Конфронтативный характер нередко носят элементы «образного арсенала» литератур разных народов; горы – в искусстве Кавказа; ветер, простор, дорога – в искусстве России [7, с. 79]. Примером контрастивных интеркультурных лакун могут служить некоторые традиционные сравнения: в русской культуре говорят «работает как вол», в татарской – «работает как лошадь», о худом человеке носитель русского языка скажет «тонкий как спичка», в татарской культуре такого человека чаще сравнивают с лучиной.
Проблему существования лакун в текстах (в интер- и интракультурном плане) можно интерпретировать с точки зрения несовпадения национально-культурных типов реципиентов текста. Лингвокультурная общность может характеризоваться определенным уровнем и направлением сциентизации, а также системой образования, художественной литературой и т.д.
Свойственный каждой локальной культуре комплекс знаний в соединении с психическими особенностями и национальным характером носителей данной культуры формирует определенный тип реципиента (читателя), на который обычно ориентируется автор художественного произведения. Тип реципиента можно рассматривать как «этнопсихолингвистический тип», понимая его как интеллектуально-эмоциональный тип личности со специфической структурой речевого (и неречевого) коммуникативного поведения, определяемой культурными особенностями той общности, к которой данная личность принадлежит. Установление лакун в инокультурном тексте, следовательно, есть выявление того, в чем не совпадают (расходятся) национально-культурные типы реципиентов, принадлежащих различным культурам.

Результаты (украинский) 2:

Хоча існування мовних (мовних) лакун обумовлено специфікою локальних культур, можна виділити і власне інтеркультурний лакуни. До інтеркультурності лакунах можна віднести випадки розбіжності колірної символіки різних народів [7, с.79]: народи Екваторіальної Африки не пов'язують добро з білим кольором, а зло з чорним, як це прийнято у багатьох індоєвропейських народів. Різновидом інтеркультурних лакун можна вважати розбіжність та інших видів культурної символіки, характерних для різних етносів: для японців листя папороті - знак - побажання удачі в наступаючому році; в російській узусі папороть асоціюється зі смертю, кладовищем [25, с. 35].
До культурологічним лакунах слід віднести також велику групу кінесичних лакун. Такі, наприклад, жести, використовувані представниками різних культур. По-різному «прочитуються» в культурах одні й ті ж пози, а також мімічні «знаки» емоційного стану. Виявлення такого роду лакун представляється дуже доцільним, оскільки їх існування може призвести не тільки до нерозуміння того чи іншого фрагмента тексту, а й до неадекватної поведінки в міжкультурному спілкуванні.
З наведених нами прикладів інтерязикових і інтеркультурних лакун випливає, що лакуни можна розуміти як сигнали не тільки специфічних реалій, а й специфічних процесів і станів, що суперечать узуальной досвіду носія тієї чи іншої мови (культури).
Природно, що узуальной досвід носія певної культури змінюється в процесі свого розвитку. Отже, узуальной досвід носіїв однієї і тієї ж локальної культури в різні епохи може не збігатися. Лакуни, що виникають у таких випадках, можна вважати інтракультурнимі. [24, с. 127].
На наявність лакун в деякій мові не тільки щодо іншої мови, але й відносно минулого стану одного і того ж мови вказує і В. Муравйов [20, с. 24].
По суті, про інтраязикових лакунах пише і Р.А. Будагов, що відзначає, що сучасники В.Шекспіра ніколи не скаржилися на «темні місця» в його творах і лише набагато пізніше ці місця стали потребувати лінгвістичних коментарі [3, с.143-144]. Неважко уявити ситуацію, коли носій певної лінгвокультурної спільності виявляється не в змозі зрозуміти не тільки слова, реалії, а й поведінкові норми, які стосуються передував етапу розвитку його культури. Інтракультурние лакуни можуть виникати і в силу нездатності носія тієї чи іншої мови (культури) усвідомити, адекватно оцінити застарілі характеристичні опису реалій і понять своєї локальної культури.
Розбіжності (неспівпадання) локальних культур можуть мати різну «потужність».
Так, можна відзначити існування конфронтативного ( потужних, глибоких) лакун і контрастивної (слабких, неглибоких) лакун. Найбільш «потужні» конфронтативного лакуни найчастіше інтеркультурний. Інтракультурние лакуни зазвичай Контрастивні, хоча зустрічаються й інші комбінації: інтеркультурний Контрастивні, інтракультурние конфронтативного лакуни. Конфронтативного характер нерідко носять елементи «образного арсеналу» літератур різних народів; гори - в мистецтві Кавказу; вітер, простір, дорога - в мистецтві Росії [7, с. 79]. Прикладом контрастивної інтеркультурних лакун можуть служити деякі традиційні порівняння: у російській культурі кажуть «працює як віл», в татарській - «працює як кінь», про худому людині носій російської мови скаже «тонкий як сірник», в татарській культурі такої людини частіше порівнюють з лучиною.
Проблему існування лакун в текстах (в інтер і інтракультурном плані) можна інтерпретувати з точки зору неспівпадання національно-культурних типів реципієнтів тексту. Лінгвокультурної спільності може характеризуватися певним рівнем і напрямом сциентизации, а також системою освіти, художньою літературою і т.д.
Властивий кожної локальної культури комплекс знань в з'єднанні з психічними особливостями і національним характером носіїв даної культури формує певний тип реципієнта (читача), на який зазвичай орієнтується автор художнього твору. Тип реципієнта можна розглядати як «етнопсіхолінгвістіческого тип», розуміючи його як інтелектуально-емоційний тип особистості зі специфічною структурою мовного (і немовних) комунікативної поведінки, обумовленої культурними особливостями тієї спільності, до якої дана особистість належить. Встановлення лакун в інокультурному тексті, отже, є виявлення того, в чому не збігаються (розходяться) національно-культурні типи реципієнтів, що належать різним культурам.

Результаты (украинский) 3:

Це відмінності в лексическом тло (або в поєднанні непонятииных семантичного акцій) квантовій теорії мовою з урахуванням слова можуть спричинити порушення зв'язку (4, c. 75).Незважаючи на існування мови (голос) розривів за рахунок місцевих культур, можна виділити і дійсно интеркультурные прогалин.На интеркультурным прогалини можуть бути класифіковані як колір символів різних народів (при розходженні між 7, c. 79): народів екваторіальних Африки не пов'язують вітаємо з білого кольору, а зло з чорними,