. Народ и государство.Достаточно мн

. Народ и государство.
Достаточно много внимания Макиавелли уделял взаимоотношению с народом. Прежде всего, он предупреждал, чтобы новый государь избегал таких дел, которые вызывали бы к нему ненависть и презрение. «Презрение государи возбуждают непостоянством, легкомыслием, изнеженностью, малодушием и нерешительностью. Этих качеств надо остерегаться, напротив, в каждом действии проявлять великодушие, бесстрашие, основательность и твердость».
«Государю страшны две опасности: одна – изнутри, от подданных, другая – извне, от иноземных государей. Против опасности извне защищаются хорошим оружием и хорошими союзами, а дела внутри страны всегда будут устойчивы, если всё благополучно извне, лишь бы не начались заговоры и не пошла бы из-за этого смута».
Макиавелли четко выявлял различие классовых интересов: народ дорожил спокойствием, а потому любил мирных правителей, а солдаты, естественно, любили воинственного и жестокого государя. Те императоры, которые оказались неспособными держать в узде народ и солдат, всегда погибали. Иные вставали на сторону солдат. Шло это на пользу или нет, зависело от того, насколько император заставлял солдат уважать себя.
Макиавелли отвечает, что такие императоры, как Марк, Пертинакс и Александр – ревнители справедливости, враги жестокости – все, кроме Марка, закончили плохо.
В противоположность им императоры Комод, Септимий Север, Антоний Каракалла и Максимин были, согласно Макиавелли – величайшими злодеями – ради удовлетворения солдат они не останавливались ни перед каким насилием против народа. Но все они, кроме Севера закончили также плохо.
Макиавелли считает достижение определённого равновесия классовых сил одной из важнейших задач.
Исследуя эту проблему на конкретных примерах истории правления римских императоров, Макиавелли отмечает, что римские императоры не только должны были бороться с честолюбием знатных и с дерзостью народа, как это было в других государствах, но им ещё приходилось выносить кровожадность и алчность солдат. В этом он усматривает одну из причин гибели многих римских императоров. «Добрыми делами можно навлечь на себя ненависть точно также, как и дурными, поэтому государь, как я уже говорил, не редко вынужден отступать от добра ради того, чтобы сохранить государство, ибо если та часть поддонных чьего расположения ищет государь, будь то народ, знать или войско развращены, то государю, чтобы ей угодить, приходится действовать соответственно, и в этом случае добрые дела могут ему навредить». В любом случае Макиавелли советует новому государю следовать политике «свирепейшего льва и коварнейшей лисицы». Однако современные государи должны больше угождать народу, поскольку нет постоянных войск, сросшихся с правительством и с управлением провинциями. «Важнее удовлетворить народ, чем солдат, потому что народ сильнее солдат».
Макиавелли явно стремится заботиться о благе народа, причём он даже находит этому вполне практическое объяснение для государей - ибо недовольный, презирающий своего вождя народ - это более страшная угроза для любого правителя, нежели самый сильный внешний враг. Макиавелли настойчиво убеждает, что сильное государство можно получить только неустанно заботясь о благе народа. Именно в этом смысле Макиавелли понимает идею демократии, для него идеальным государственным устройством является то, которое обеспечивает благо большинства.
Таким образом идеальный князь добивается сознательной поддержки народа, и Макиавелли настойчиво призывает добиваться активного согласия народных масс на единственно возможный в то время вид демократии - абсолютную монархию, разрушающую феодальную и синьориальную анархию.
Здесь, вполне уместно будет сделать замечание об одном противоречии между идеалами и действительностью. Для Николо Макиавелли важной общественной ценностью являлась свобода в широком понимании этого слова. Свобода важна и для государства в целом - страна должна уметь сохранять свою независимость; свобода необходима для любого общественного слоя - так, по мнению Макиавелли, беднейшие слои населения имеют неотъемлемое право защищаться от посягательств со стороны привилегированных классов на свои права, свободы и имущество; свобода важна и для отдельного гражданина - свобода совести, свобода выбора своей судьбы, свобода от страха за свою жизнь, честь и состояние. Но сами по себе эти два понятия - свобода и абсолютная монархия - сочетаются довольно плохо. Не находя выхода из этого противоречия, Макиавелли заключил, что лучшей из теоретически возможных форм правления является "смешанная", то есть та, где различные слои и классы населения "следят" друг за другом, за соблюдением законов и сохранением свобод. Так, не в "Государе", но в близком ему произведении - "Рассуждениях о первой декаде Тита Ливия" - Макиавелли говорит, что именно смешение правления царей, оптиматов и народа сделало совершенным государственное устройство Римской республики до времён Гракхов.

Результаты (украинский) 1:

. Народу та держави.Багато уваги приділяється люди відносини Макіавеллі. Перш за все, він попередив, що новому суверенному уникати таких випадках, які будуть поширені ненависті і презирство. «Презирство був збуджують мінливість, flippancy, iznežennost′û, відсутність і нерішучість. Ці якості, щоб бути, навпаки, в кожну дію щедрість, безстрашність, солідність і твердість "."Імператор побоювалися два небезпеки: один є зсередини, від предметів, інший зовні, з іноземними государями. Від зовнішнього небезпек захищений добра зброя і добре спілок і всередині країни завжди буде стабільною якщо все безпечно зовні, але не до точки, де він почав і б не змовитися через цей смути.Макіавеллі чітко показало відмінність клас інтересів: люди цінують спокоєм, але тому, що він любив лінійки миру і солдати, звичайно, любив войовничі і жорстокий лінійки. Імператори, які були не в змозі йти перевірити людей і солдати завжди померти. Інші піднявся на стороні солдатів. Пішли є на користь або не залежали від міри, до якої імператор змусили солдатів, щоб поважати себе.Макіавеллі, сказав, що імператорів, таких як Марк, Pertinax та Олександр ревнителі правосуддя, ворогів жорстокості, все за винятком позначити, скінчитися погано. На відміну від імператорів комод, Септіміуса Северуса, Каракалли і Максимін були Ентоні, за словами Макіавеллі greatest лиходії зустрітися солдати вони не зупинився перед будь-якого насильства по відношенню до людей. Але всі вони, окрім Північної закінчили погано.Макіавеллі вважали, досягнення певного балансу класу сил, одним з найбільш важливих завдань.Вивчення проблеми конкретні приклади історії правління римських імператорів, Макіавеллі відзначає, що римських імператорів не тільки мусила боротися з амбіціями noble і з audacity людей, як це має в інших державах, але вони все ще зробити жадобою крові і жадібність солдатів. Таким чином, він бачить, що однією з причин смерті багато римських імператорів. «Добрі справи може понести ненависті, як погано, таким чином, Сер, як я вже говорив, нерідко змушені відступати від добре для того, щоб зберегти держави, починаючи з, якщо частина піддону, чиї місці шукають суверенної, чи люди знають чи її армія, імператор до її, будь ласка, ми повинні діяти відповідним чином, і в цьому випадку, хороший вчинки це може боляче ". У всякому разі, Макіавеллі радить новий імператор слідувати політику "Лев і Фокс kovarnejšej svirepejšego. Проте, сучасні лінійки мають більш приємним людей, так як немає немає постійного війська, coalescent, з урядом і з провінції. "Важливо більш зустріти людей, ніж солдатів, тому що люди сильніше, ніж солдатів. Макіавеллі чітко має на меті дбати про добробут людей і він навіть вважає це дуже практичний пояснення для государів для незадоволений revisited свого лідера народу є більш страшна загроза для будь-якого лінійки, а не самих потужних зовнішнього ворога. Макіавеллі твердо переконує, що сильна держава може отримати тільки невпинно дбати про добробут людей. Це в цьому сенсі, що Макіавеллі зрозуміти ідею демократії, для нього ідеальну державу в тому, що пристрій, який забезпечує в інтересах більшості. Тим самим ідеальне Принц робить свідому підтримку народу, і Макіавеллі бажання шукати активних згода мас на можливо тільки в той час, родом з демократії абсолютної монархії, руйнує феодальної sin′orial′nuû анархії. Здесь, вполне уместно будет сделать замечание об одном противоречии между идеалами и действительностью. Для Николо Макиавелли важной общественной ценностью являлась свобода в широком понимании этого слова. Свобода важна и для государства в целом - страна должна уметь сохранять свою независимость; свобода необходима для любого общественного слоя - так, по мнению Макиавелли, беднейшие слои населения имеют неотъемлемое право защищаться от посягательств со стороны привилегированных классов на свои права, свободы и имущество; свобода важна и для отдельного гражданина - свобода совести, свобода выбора своей судьбы, свобода от страха за свою жизнь, честь и состояние. Но сами по себе эти два понятия - свобода и абсолютная монархия - сочетаются довольно плохо. Не находя выхода из этого противоречия, Макиавелли заключил, что лучшей из теоретически возможных форм правления является "смешанная", то есть та, где различные слои и классы населения "следят" друг за другом, за соблюдением законов и сохранением свобод. Так, не в "Государе", но в близком ему произведении - "Рассуждениях о первой декаде Тита Ливия" - Макиавелли говорит, что именно смешение правления царей, оптиматов и народа сделало совершенным государственное устройство Римской республики до времён Гракхов.

Результаты (украинский) 2:

. Народ і держава.
Досить багато уваги Макіавеллі приділяв стосункам з народом. Перш за все, він попереджав, щоб новий государ уникав таких справ, які викликали б до нього ненависть і презирство. «Презирство государі збуджують непостійністю, легковажністю, зніженістю, легкодухістю і нерішучістю. Цих якостей треба остерігатися, навпаки, в кожній дії проявляти великодушність, безстрашність, грунтовність і твердість ».
« Государю страшні дві небезпеки: одна - зсередини, від підданих, інша - ззовні, від іноземних государів. Проти небезпеки ззовні захищаються хорошим зброєю і хорошими союзами, а справи всередині країни завжди будуть стійкі, якщо все благополучно ззовні, аби не почалися змови і не пішла б через це смута ».
Макіавеллі чітко виявляв відмінність класових інтересів: народ дорожив спокоєм, а тому любив мирних правителів, а солдати, природно, любили войовничого і жорстокого государя. Ті імператори, які виявилися нездатними тримати в узді народ і солдатів, завжди гинули. Інші вставали на сторону солдатів. Йшов це на користь чи ні, залежало від того, наскільки імператор примушував солдатів поважати себе.
Макіавеллі відповідає, що такі імператори, як Марк, Пертинакс і Олександр - ревнителі справедливості, вороги жорстокості - все, крім Марка, закінчили погано.
На противагу їм імператори Комод, Септимій Север, Антоній Каракалла і Максиміна були, згідно Макіавеллі - найбільшими злочинцями - заради задоволення солдатів вони не зупинялися ні перед яким насильством проти народу. Але всі вони, крім Півночі закінчили також погано.
Макіавеллі вважає досягнення певної рівноваги класових сил однієї з найважливіших завдань.
Досліджуючи цю проблему на конкретних прикладах історії правління римських імператорів, Макіавеллі відзначає, що римські імператори не тільки повинні були боротися з честолюбством знатних і з зухвалістю народу, як це було в інших державах, але їм ще доводилося виносити кровожерливість і жадібність солдатів. В цьому він вбачає одну з причин загибелі багатьох римських імператорів. «Добрими справами можна накликати на себе ненависть так само, як і поганими, тому государ, як я вже говорив, нерідко змушений відступати від добра заради того, щоб зберегти державу, бо якщо та частина піддонних чийого розташування шукає государ, будь то народ, знати або військо розбещені, то государю, щоб їй догодити, доводиться діяти відповідно, і в цьому випадку добрі справи можуть йому нашкодити ». У будь-якому випадку Макіавеллі радить новому государю слідувати політиці «найлютішого лева і найпідступнішої лисиці». Однак сучасні государі повинні більше догоджати народу, оскільки немає постійних військ, зрощених з урядом і з управлінням провінціями. «Найважливіше задовольнити народ, ніж солдат, тому що народ сильніше солдат».
Макіавеллі явно прагне піклуватися про благо народу, причому він навіть знаходить цьому цілком практичне пояснення для государів - бо незадоволений, що нехтує свого вождя народ - це більш страшна загроза для будь-якого правителя, ніж найдужчий зовнішній ворог. Макіавеллі наполегливо переконує, що сильна держава можна одержати тільки невпинно піклуючись про благо народу. Саме в цьому сенсі Макіавеллі розуміє ідею демократії, для нього ідеальним державним устроєм є те, яке забезпечує благо більшості.
Таким чином ідеальний князь домагається свідомої підтримки народу, і Макіавеллі наполегливо закликає домагатися активної згоди народних мас на єдино можливий у той час вид демократії - абсолютну монархію, що руйнує феодальну і синьориальний анархію.
Тут, цілком доречно буде зробити зауваження про одне протиріччя між ідеалами і дійсністю. Для Ніколо Макіавеллі важливою суспільною цінністю була свобода в широкому розумінні цього слова. Свобода є важливою і для держави в цілому - країна повинна вміти зберігати свою незалежність; свобода необхідна для будь-якого суспільного прошарку - так, на думку Макіавеллі, найбідніші верстви населення мають невід'ємне право захищатися від зазіхань з боку привілейованих класів на свої права, свободи і майно; свобода важлива і для окремого громадянина - свобода совісті, свобода вибору своєї долі, свобода від страху за своє життя, честь і стан. Але самі по собі ці два поняття - воля й абсолютна монархія - сполучаються досить погано. Не знаходячи виходу з цього протиріччя, Макіавеллі уклав, що кращої з теоретично можливих форм правління є "змішана", тобто та, де різні шари і класи населення "стежать" друг за другом, за дотриманням законів і збереженням свобод. Так, не в "Государ", але в близькому йому добутку - "Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія" - Макіавеллі говорить, що саме змішання правління царів, оптиматів і народу зробило зробленим державний устрій Римської республіки до часів Гракхів.