Как-то раз, когда они бежали лунной

Как-то раз, когда они бежали лунной ночью по затихшему лесу. Одноглазый
вдруг остановился. Он задрал кверху морду, напружил хвост и, раздув ноздри,
стал нюхать воздух. Потом поднял переднюю лапу, как собака на стойке. Что-то
встревожило его, и он продолжал принюхиваться, стараясь разгадать несущуюся
по воздуху весть. Волчица потянула носом и побежала дальше, подбодряя своего
спутника. Все еще не успокоившись, он последовал за ней, но то и дело
останавливался, чтобы вникнуть в предостережение, которое нес ему ветер.
Осторожно ступая, волчица вышла из-за деревьев на большую поляну.
Несколько минут она стояла там одна. Потом весь насторожившись, каждым своим
волоском излучая безграничное недоверие, к ней подошел Одноглазый. Они стали
рядом, продолжая прислушиваться, всматриваться, поводить носом.
До их слуха донеслись звуки собачьей грызни, гортанные голоса мужчин,
пронзительная перебранка женщин и даже тонкий жалобный плач ребенка. С
поляны им были видны только большие, обтянутые кожей вигвамы, пламя костров,
которое поминутно заслоняли человеческие фигуры, и дым, медленно
поднимающийся в спокойном воздухе. Но их ноздри уловили множество запахов
индейского поселка, говорящих о вещах, совершенно непонятных Одноглазому и
знакомых волчице до мельчайших подробностей. Волчицу охватило странное
беспокойство, и она продолжала принюхиваться все с большим и большим
наслаждением. Но Одноглазый все еще сомневался. Он нерешительно тронулся с
места и выдал этим свои опасения. Волчица повернулась, ткнула его носом в
шею, как бы успокаивая, потом снова стала смотреть на поселок. В ее глазах
светилась тоска, но это уже не была тоска, рожденная голодом. Она дрожала от
охватившего ее желания бежать туда, подкрасться ближе к кострам, вмешаться в
собачью драку, увертываться и отскакивать от неосторожных шагов людей.

Результаты (украинский) 1:

Одного разу, коли вони побігли Місячна ніч на zatihšemu лісу. Одноокийраптом зупинився. Він залякував мордою, хвіст і napružil Фаннінг ніздрі,почав нюхає повітря. Потім підняла передньою лапою, як собака на стійці. Щосьстривожені йому і він продовжував запах, намагаються розгадати на кидаючисьна повітрі Новини. Вона потягнув носом і побіг на podbodrââ йогосупутник. Все ще не впевнені в тому, він пішов за нею, але час від часузупинити зрозуміти застереження, які несли його від вітру. Ступаючи обережно, вона прийшла з дерева на галявина.Кілька хвилин вона стояв поодинці. То вся nastoroživšis′ коженрайони випромінюючих безмежне недовіру, вона підійшла до одноокий. Вони сталиДалі, продовжуючи слухати, дивитися, їздити носа. До їх слухання собаки звуків були суперечки, горлові голоси людей,як болісно клопоту жінки і навіть тонких жалібно плакала. Зполян були доступні лише для великих, шкіра wigwams полум'я пожеж,що в тіні хвилину людський фігур і дим, повільнопіднімається в повітря, тихі. Але ніздрів зловив багато запахиІндійського села, говорити про речі і дивно Odnoglazomuзнайомі вовк до найдрібніших деталей. Вона-вовк обняв дивнотривога і вона продовжує відчути запах все з великим і великийзахоплення. Але сліпий ще не сумнівався. Він нерішуче переїхав змісцях і дали свої страхи. Вона звернувся, випадково вказала на деякі з носом вшиї, не важливо, як втішний, потім знову почав бачити села. В її очахсвітилися туги, але він вже не був туги, народжений від голоду. Вона тремтів від вохопило її бажання працювати для підкрастися ближче до kostram, втрутитися всобака боротьби, Dodge і перезавантаження від необережного дії людей.

Результаты (украинский) 2:

Якось раз, коли вони бігли місячної ночі по тихим лісі. Одноокий
раптом зупинився. Він задер догори морду, напружив хвіст і, роздувши ніздрі,
став нюхати повітря. Потім підняв передню лапу, як собака на стійці. Щось
стривожило його, і він продовжував принюхуватися, намагаючись розгадати неслася
по повітрю звістку. Вовчиця потягнула носом і побігла далі, підбадьорити свого
супутника. Все ще не заспокоївшись, він пішов за нею, але раз у раз
зупинявся, щоб вникнути в застереження, яке ніс йому вітер.
Обережно ступаючи, вовчиця вийшла з-за дерев на велику галявину.
Кілька хвилин вона стояла там одна. Потім весь насторожившись, кожним своїм
волоском випромінюючи безмежне недовіру, до неї підійшов Одноокий. Вони стали
поруч, продовжуючи прислухатися, вдивлятися, поводити носом.
До їх слуху донеслися звуки собачої гризні, гортанні голоси чоловіків,
пронизлива суперечка жінок і навіть тонкий жалібний плач дитини. З
галявини їм було видно тільки великі, обтягнуті шкірою вігвами, полум'я багать,
яке щохвилини затуляли людські фігури, і дим, повільно
піднімається в спокійному повітрі. Але їх ніздрі вловили безліч запахів
індіанського селища, які говорять про речі, абсолютно незрозумілих одноокого і
знайомих вовчиці до найдрібніших подробиць. Вовчицю охопило дивне
занепокоєння, і вона продовжувала принюхуватися все з більшим і більшим
задоволенням. Але Одноокий все ще сумнівався. Він нерішуче рушив з
місця і видав цим свої побоювання. Вовчиця повернулася, тицьнула його носом в
шию, як би заспокоюючи, потім знову стала дивитися на селище. В її очах
світилася туга, але це вже не була туга, народжена голодом. Вона тремтіла від
охопила її бажання бігти туди, підкрастися ближче до вогнищ, втрутитися в
собачу бійку, вивертатися і відскакувати від необережних кроків людей.