В 1840 году был принят Союзный акт.

В 1840 году был принят Союзный акт. Он вступил в силу на следующий год и объединил Верхнюю и Нижнюю Канаду единым правительством. С тех пор две колонии стали известными под именами Западной и Восточной Канады соответственно. По закону необходимо было организовать верхнюю палату с назначаемыми советниками и нижнюю палату с тем же количеством выбранных представителей из каждой из двух колоний. Объединенной столицей стал Кингстон, но после 1844 году правительство переехало в Монреаль, затем несколько раз между Торонто и Квебеком, и наконец столицей стала Оттава в 1865 году.

В первые несколько лет этого периода принципы полного самоуправления и подчинение губернатора воле парламента были разработаны и в конце концов приняты. Это было решающим временем в конституционной истории Канады, и способности двух главных национальных групп в Канаде ужиться друг с другом испытывались много лет.

Каждая из провинций представила великих политиков. Среди них особо выдающимися были Роберт Болдуин из Западной Канады и Луи Ипполит Лафонтейн из Восточной Канады. Оба лидера приняли участие в агитации, предшествующей восстания 1837 года, но они не поддерживали экстремистские меры, которые привели к вмешательству армии. Оба осознали значение представительского правительства. Объединившись, они создали сильную коалицию в первые годы нового правительства, и таким образом, сумели провести многие из своих законов. Среди них были и законы о создании местных органов управления, об основании Университета Торонто и изменении системы судов.

Настоящее испытание принципов представительского правительства произошло в 1849 году. Парламент принял билль о потерях во время восстаний, который должен был быть одобрен генерал-губернатором Джеймсом Брюсом, графом Элджином, прежде чем он вступил в силу. Билль обеспечивал компенсацию тем, которые пострадали от восстаний 1837 года в Нижней Канаде. Против билля голосовали тори, которые считали, что деньги налогоплательщиков будут отданы бывшим бунтовщикам.

Были сомнения, подпишет или отклонит Элджин этот билль. Когда генерал-губернатор решил, что он подпишет любой билль, рекомендованный ему кабинетом министров, тори стали яростно его критиковать. На карету Элджина напали, а его дом закидали камнями. Более того, поднялось очередное восстание, и здания парламента в Монреале погибли в огне. Однако, из пепла правительственных зданий возродилось настоящее колониальное самоуправление, которое олицетворяло принципы представительского правительства.

Результаты (украинский) 1:

В 1840 році закон союз був прийнятий. Набула чинності наступного року і об'єднаної Верхня і нижня Канада одного урядом. З тих пір дві колонії став відомий під назвою Східної та Західної Канади, відповідно. За законом потрібно було організувати верхньою палатою з призначений радників і нижньої палати з однаковою кількістю обраних представників від кожного з двох колоній. Спільна столицею був в Кінгстоні, але після 1844 року уряд переїхав в Монреаль, а потім кілька разів між Торонто і Квебек і нарешті став столицею Оттава в 1865 році.У перші роки цього періоду принципи повного самоврядування і покірної волі губернатор парламенту розроблені і в кінцевому рахунку прийнята. Це був дуже важливий момент у конституційна історія Канади, і здатність два основних національних груп у Канаді отримати разом з одною були випробувані протягом багатьох років.Кожна з провінцій умови великих політиків. Помітний з них були Роберт Болдуін з Канади заходу і Луї-Іпполіт медицини з східній частині Канади. Два лідери взяли участь у агітації, що передує року 1837 повстання, але вони не підтримують екстремістських, що призвело до втручання армії. Обидва зрозуміли значення представник уряду. Разом вони створили сильний коаліції в перші роки нові уряді і таким чином, були в змозі проводити багато хто з її закони. Серед них були закони про становлення місцевої влади, на базі університету Торонто та зміна системи судів.Вотум принципи представник уряду стався в 1849 році. Парламент прийняв законопроект збитків під час повстання, який було схвалено, генерал-губернатор Брюс Джеймс, граф Акрополь, перш ніж вона набула чинності. Законопроект умови компенсації тим, хто постраждав від року 1837 повстань в патріотів. Проти законопроекту проголосували Торі, який вважав, що гроші платників податків будуть віддані колишній заворушень.Там були сумніви, щоб підписати або відхилити цей законопроект Elgin. Коли генерал-губернатор вирішив, що він підпише будь-якого законопроекту, рекомендується Кабінету Міністрів, Торі став люто критикувати його. Перевезення Èldžina напали свого будинку і кидали камені. Крім того, троянди можливого повстання і будівлі ВРУ у Монреалі, помер у вогні. Однак, з попелу урядових будівель тепер відроджується колоніальної самоврядування, яка була втілена принципи представник уряду.

Результаты (украинский) 2:

У 1840 році був прийнятий Союзний акт. Він вступив в силу на наступний рік і об'єднав Верхню і Нижню Канаду єдиним урядом. З тих пір дві колонії стали відомими під іменами Західної і Східної Канади відповідно. Згідно із законом необхідно було організувати верхню палату з призначуваними радниками і нижню палату з тією ж кількістю обраних представників з кожної з двох колоній. Об'єднаної столицею став Кінгстон, але після 1844 року уряд переїхало в Монреаль, потім кілька разів між Торонто і Квебеком, і нарешті столицею стала Оттава в 1865 році. У перші кілька років цього періоду принципи повного самоврядування і підпорядкування губернатора волі парламенту були розроблені і в кінці решт прийняті. Це було вирішальним часом в конституційній історії Канади, і здатності двох головних національних груп в Канаді ужитися один з одним випробовувалися багато років. Кожна з провінцій представила великих політиків. Серед них особливо видатними були Роберт Болдуін із Західної Канади і Луї Іполит Лафонтейн зі Східної Канади. Обидва лідери взяли участь у агітації, що передує повстання 1837 року, але вони не підтримували екстремістські заходи, які привели до втручання армії. Обидва усвідомили значення представницького уряду. Об'єднавшись, вони створили сильну коаліцію в перші роки нового уряду, і таким чином, зуміли провести багато зі своїх законів. Серед них були і закони про створення місцевих органів управління, про заснування Університету Торонто і зміні системи судів. Справжнє випробування принципів представницького уряду сталося в 1849 році. Парламент прийняв білль про втрати під час повстань, який повинен був бути схвалений генерал-губернатором Джеймсом Брюсом, графом Елджін, перш ніж він вступив в силу. Білль забезпечував компенсацію тим, які постраждали від повстань 1837 року в Нижній Канаді. Проти білля голосували торі, які вважали, що гроші платників податків будуть віддані колишнім бунтівникам. Були сумніви, підпише або відхилить Елджін цей білль. Коли генерал-губернатор вирішив, що він підпише будь-який білль, рекомендований йому кабінетом міністрів, торі стали люто його критикувати. На карету Елджін напали, а його будинок закидали камінням. Більш того, піднялося чергове повстання, і будівлі парламенту в Монреалі загинули у вогні. Однак, з попелу урядових будівель відродилося даний колоніальне самоврядування, яке уособлювало принципи представницького уряду.