У Гегеля культура по-прежнему высту

У Гегеля культура по-прежнему выступает как реализация разума, но это уже реализация мирового разума или мирового духа. Этот мировой дух развертывает свою сущность, реализуя себя в судьбе целых народов, воплощаясь в науке, технике, религии, искусстве, формах общественного устройства и государственной жизни. Этот дух преследует свои всеобщие цели, которые нельзя объяснить как сумму замыслов отдельных людей или как индивидуальную цель сильной исторической личности. «Вообще такие всеобщие мировые цели… не может проводить в жизнь один индивид так, чтобы все остальные становились его послушными орудиями, но подобные цели сами пролагают себе дорогу – отчасти по воле многих, а отчасти против их воли и помимо их сознания» (Гегель Г.В.Ф. Эстетика). Конечно, непосредственно все культурное творчество осуществляется индивидуальными усилиями людей. Но в гегелевской теории все, что делают люди, есть осуществление целей мирового духа, который незримо дирижирует историей.

При первом знакомстве с гегелевской концепцией возникает вопрос: зачем говорить о мировом разуме, когда всегда можно указать на индивидуальных творцов? Однако при более внимательном рассмотрении оказывается, что у Гегеля имелись самые серьезные основания для своей теории. Дело в том, что развитие мировой культуры обнаруживает такую целостность и логику развития, которые не могут быть выведены из суммы индивидуальных усилий. Скорее наоборот, творчество отдельных людей и даже целых народов, подчиняется этой скрытой логике, которая обнаруживает себя лишь тогда, когда все многообразие культурных явлений будет понято как саморазвивающееся целое. Именно такой способ рассмотрения и составляет заслугу Гегеля.

Чтобы лучше понять значение гегелевского открытия, приведем следующую аналогию. Представим себе импровизирующих музыкантов, отдельных друг от друга временем и расстоянием. На первый взгляд, каждый из них играет, руководствуясь лишь собственным настроением. Но вот нашелся, наконец, гениальный слушатель, который услышал все эти разделенные голоса как звучание одного оркестра и уловил единую мировую тему, единую мелодию, чудесным образом складывающуюся из кажущейся разноголосицы. В роли такого «слушателя» мирового культурного процесса и выступает Гегель. Но Гегель не только уловил единую «тему» мировой культуры, он еще сумел сделать «нотную запись» этой единой «мировой симфонии».

Иными словами, Гегель не только обнаружил надындивидуальные закономерности мировой культуры, но и сумел выразить их в логике понятий. Но если так, то, может быть, именно логика есть изначальная основа мира и человека? Для Гегеля это был самый естественный вывод, и на нем построена вся его концепция: в основе бытия лежит разум, мысль (но не человеческая, а самосущая, всемирная) и бытие тождественны. Этот мировой разум для Гегеля и есть подлинное божество.

Гегель не просто сформулировал общие принципы своей теории, но проанализировал весь путь развития мировой культуры (в работах «Философия истории», «Эстетика», «История философии», «Философия права»). Такой грандиозной и стройной логической картины до него не создавал ни один мыслитель. Развитие культуры во всем многообразии ее проявлений – от философии, религии и искусства до государственных форм впервые предстало как закономерный целостный процесс. «Философия… должна… способствовать пониманию того, что… всеобщий… разум является и силой, способною осуществить себя. …Этот разум в его конкретнейшем представлении есть бог. Бог правит миром: …осуществление его плана есть всемирная история. Философия хочет понять этот план… Пред чистым светом этой божественной идеи… исчезает иллюзия, будто мир есть безумный, нелепый процесс» (Гегель. Философия истории.).

Гегель вовсе не игнорирует многообразия культурных форм и качественного различия национальных культур, имевших место в истории человечества. Каждая конкретно-историческая культура здесь есть лишь ступень в саморазвертывании мирового духа, стремящегося к своему полному осуществлению.

При этом Гегель верен идеалам Просвещения и, прежде всего, идеалу свободы. Именно свобода является последним основанием или субстанцией мирового духа и всей развивающейся культуры. «…Субстанцией, сущностью духа является свобода. …Все свойства духа существуют лишь благодаря свободе, …все они являются лишь средствами для свободы…» (Гегель. Философия истории.). А поскольку дух полноценно реализует себя лишь в человеке, то осуществление свободы духа совпадает с ростом человеческой свободы: «Восточные народы еще не знают, что дух или человек как таковой в себе свободен…(…) Лишь германские народы дошли в христианстве до сознания, что человек как таковой свободен…; (…) Это… внедрение и проникновение свободы в мирские отношения является длительным процессом, который составляет саму историю» (Гегель. Философия истории.).

Однако в самой основе гегелевского подхода кроется источник его ограниченности. Речь идет прежде всего о том, что у Гегеля субъект (творец) культуры отождествлен с безличным разумом, а развитие ку

Результаты (украинский) 1:

Гегель культури до цих пір стоїть як причина, але це вже реалізує світу розуму і духу, світу. Цей дух світ розгортає його сутність, усвідомлюючи себе в долю цілих народів, втілюючи в науці, технології, релігії, мистецтво, суспільство та суспільного життя. Цей дух має її універсальний цілі, що не може бути пояснено як сума ідеї осіб або окремих мета історичних сильною особистістю. "Такий універсальний світ... одна людина не може міститись так, що всі інші став його слухняні інструменти, але аналогічні цілі для себе спосіб виробництва є частково за наказом багатьох і частково проти їхньої волі і їх уми "(Гегель G.v.f. естетика). Звичайно, всі безпосередньо культурної творчості здійснюють індивідуальний зусиллями таких людей. Але в гегелівської теорії все, що люди роблять, на реалізацію цілей, дух світу, яка невидимо проводить історії.Коли ми вперше зустрілися з концепцією гегелівської питання виникає: чому говорити про глобальний розум, коли ви завжди можна вказати окремі творців? Однак, на найближчому розгляді виявляється, що Гегель був найбільш серйозні підстави для його теорії. Справа в тому, що розвиток світової культури знаходить такий цілісності та розвитку логіку, що не виводив з суми окремих зусилля. Навпаки, творчість окремих осіб та навіть цілих народів, підпорядковується цей прихований логіку, яка виявляє себе тільки тоді, коли все різноманіття культурних явищ мається на увазі samorazvivaûŝeesâ одиниці. Це таким чином, розгляду і віддають належне за Гегель.Чтобы лучше понять значение гегелевского открытия, приведем следующую аналогию. Представим себе импровизирующих музыкантов, отдельных друг от друга временем и расстоянием. На первый взгляд, каждый из них играет, руководствуясь лишь собственным настроением. Но вот нашелся, наконец, гениальный слушатель, который услышал все эти разделенные голоса как звучание одного оркестра и уловил единую мировую тему, единую мелодию, чудесным образом складывающуюся из кажущейся разноголосицы. В роли такого «слушателя» мирового культурного процесса и выступает Гегель. Но Гегель не только уловил единую «тему» мировой культуры, он еще сумел сделать «нотную запись» этой единой «мировой симфонии».Иными словами, Гегель не только обнаружил надындивидуальные закономерности мировой культуры, но и сумел выразить их в логике понятий. Но если так, то, может быть, именно логика есть изначальная основа мира и человека? Для Гегеля это был самый естественный вывод, и на нем построена вся его концепция: в основе бытия лежит разум, мысль (но не человеческая, а самосущая, всемирная) и бытие тождественны. Этот мировой разум для Гегеля и есть подлинное божество.Гегель не просто сформулировал общие принципы своей теории, но проанализировал весь путь развития мировой культуры (в работах «Философия истории», «Эстетика», «История философии», «Философия права»). Такой грандиозной и стройной логической картины до него не создавал ни один мыслитель. Развитие культуры во всем многообразии ее проявлений – от философии, религии и искусства до государственных форм впервые предстало как закономерный целостный процесс. «Философия… должна… способствовать пониманию того, что… всеобщий… разум является и силой, способною осуществить себя. …Этот разум в его конкретнейшем представлении есть бог. Бог правит миром: …осуществление его плана есть всемирная история. Философия хочет понять этот план… Пред чистым светом этой божественной идеи… исчезает иллюзия, будто мир есть безумный, нелепый процесс» (Гегель. Философия истории.).Гегель вовсе не игнорирует многообразия культурных форм и качественного различия национальных культур, имевших место в истории человечества. Каждая конкретно-историческая культура здесь есть лишь ступень в саморазвертывании мирового духа, стремящегося к своему полному осуществлению.При этом Гегель верен идеалам Просвещения и, прежде всего, идеалу свободы. Именно свобода является последним основанием или субстанцией мирового духа и всей развивающейся культуры. «…Субстанцией, сущностью духа является свобода. …Все свойства духа существуют лишь благодаря свободе, …все они являются лишь средствами для свободы…» (Гегель. Философия истории.). А поскольку дух полноценно реализует себя лишь в человеке, то осуществление свободы духа совпадает с ростом человеческой свободы: «Восточные народы еще не знают, что дух или человек как таковой в себе свободен…(…) Лишь германские народы дошли в христианстве до сознания, что человек как таковой свободен…; (…) Это… внедрение и проникновение свободы в мирские отношения является длительным процессом, который составляет саму историю» (Гегель. Философия истории.).
Однако в самой основе гегелевского подхода кроется источник его ограниченности. Речь идет прежде всего о том, что у Гегеля субъект (творец) культуры отождествлен с безличным разумом, а развитие ку

Результаты (украинский) 2:

У Гегеля культура як і раніше виступає як реалізація розуму, але це вже реалізація світового розуму або світового духу. Цей світовий дух розгортає свою сутність, реалізуючи себе в долі цілих народів, втілюючись в науці, техніці, релігії, мистецтві, формах суспільного устрою і державного життя. Цей дух переслідує свої загальні цілі, які не можна пояснити як суму задумів окремих людей або як індивідуальну ціль сильної історичної особистості. «Взагалі такі загальні світові цілі ... не може проводити в життя один індивід так, щоб всі інші ставали його слухняним знаряддям, але подібні цілі самі прокладають собі дорогу - частково з волі багатьох, а почасти проти їх волі і крім їхньої свідомості» (Гегель Г .В.Ф. Естетика). Звичайно, безпосередньо все культурне творчість здійснюється індивідуальними зусиллями людей. Але в гегелівської теорії все, що роблять люди, є здійснення цілей світового духу, який незримо диригує історією. При першому знайомстві з гегелівської концепції виникає питання: навіщо говорити про світовий розум, коли завжди можна вказати на індивідуальних творців? Однак при більш уважному розгляді виявляється, що у Гегеля були найсерйозніші підстави для своєї теорії. Справа в тому, що розвиток світової культури виявляє таку цілісність і логіку розвитку, які не можуть бути виведені з суми індивідуальних зусиль. Швидше навпаки, творчість окремих людей і навіть цілих народів, підпорядковується цій прихованій логіці, яка виявляє себе лише тоді, коли все різноманіття культурних явищ буде зрозуміле як саморозвивається ціле. Саме такий спосіб розгляду і становить заслугу Гегеля. Щоб краще зрозуміти значення гегелівського відкриття, наведемо наступну аналогію. Уявімо собі імпровізуючих музикантів, окремих один від одного часом і відстанню. На перший погляд, кожен з них грає, керуючись лише власним настроєм. Але ось знайшовся, нарешті, геніальний слухач, який почув всі ці розділені голосу як звучання одного оркестру і вловив єдину світову тему, єдину мелодію, чудесним чином складається з уявною різноголосся. У ролі такого «слухача» світового культурного процесу і виступає Гегель. Але Гегель не тільки вловив єдину «тему» ​​світової культури, він ще зумів зробити «нотний запис» цієї єдиної «світової симфонії». Іншими словами, Гегель не тільки виявив надіндивидуальні закономірності світової культури, а й зумів висловити їх в логіці понять. Але якщо так, то, може бути, саме логіка є явна основа світу і людини? Для Гегеля це був найприродніший висновок, і на ньому побудована вся його концепція: в основі буття лежить розум, думка (але не людська, а самосущі, всесвітня) і буття тотожні. Цей світовий розум для Гегеля і є справжнє божество. Гегель не просто сформулював загальні принципи своєї теорії, але проаналізував весь шлях розвитку світової культури (в роботах «Філософія історії», «Естетика», «Історія філософії», «Філософія права»). Такий грандіозної і стрункою логічної картини до нього не створював жоден мислитель. Розвиток культури у всьому різноманітті її проявів - від філософії, релігії і мистецтва до державних форм вперше постало як закономірний цілісний процес. «Філософія ... повинна ... сприяти розумінню того, що ... загальний ... розум є і силою, здатною здійснити себе. ... Цей розум в його конкретних уявлень є бог. Бог править світом: ... здійснення його плану є всесвітня історія. Філософія хоче зрозуміти цей план ... Перед чистим світлом цієї божественної ідеї ... зникає ілюзія, ніби світ є божевільний, безглуздий процес »(Гегель. Філософія історії.). Гегель зовсім не ігнорує різноманіття культурних форм і якісного відмінності національних культур, що мали місце в історії людства . Кожна конкретно-історична культура тут є лише щабель в саморозгортання світового духу, який прагне до свого повного здійснення. При цьому Гегель вірний ідеалам Просвітництва і, перш за все, ідеалу свободи. Саме свобода є останнім підставою або субстанцією світового духу і всієї розвивається культури. «... Субстанцією, сутністю духу є свобода. ... Всі властивості духу існують лише завдяки волі, ... всі вони є лише засобами для свободи ... »(Гегель. Філософія історії.). А оскільки дух повноцінно реалізує себе лише в людині, то здійснення свободи духу збігається зі зростанням людської свободи: «Східні народи ще не знають, що дух або людина як така в собі вільний ... (...) Лише німецькі народи дійшли в християнстві до свідомості, що людина як така вільна ...; (...) Це ... впровадження та проникнення свободи в мирські відносини є тривалим процесом, який становить саму історію »(Гегель. Філософія історії.). Однак в самій основі гегелівського підходу криється джерело його обмеженості. Йдеться перш за все про те, що у Гегеля суб'єкт (творець) культури ототожнений з безособовим розумом, а розвиток ку

Результаты (украинский) 3:

На Hegel культури продовжує сприяти реалізації причини, але це вже імплементації світових розуму або світу духу. Світ дух встановлює її суть, забезпечуючи долю всього народів,Об'єднуючи у розвитку науки, технологій, релігії, мистецтва, форм пристроїв та громадському житті. Цей дух тримає універсальний м'ячів,