Теперь я мог бы спокойно продолжать

Теперь я мог бы спокойно продолжать свое повествование. Но в эту минуту образ Клары так живо представляется моему воображению, что я не могу отвести от него глаз, как это всегда со мной случается, когда она с милой улыбкой смотрит на меня. Клару никак нельзя было назвать красивой; на этом сходились все, кому по должности надлежало понимать в красоте. Но архитекторы отзывались с похвалой о чистых пропорциях ее стана, живописцы находили, что ее спина, плечи и грудь сформированы, пожалуй, слишком целомудренно, но зато они все пленялись ее чудесными, как у Марии Магдалины, волосами и без конца болтали о колорите Баттони. А один из них, истинный фантаст, привел странное сравнение, уподобив глаза Клары — озеру Рейсдаля, в зеркальной глади которого отражается лазурь безоблачного неба, леса и цветущие пажити, весь живой, пестрый, богатый, веселый ландшафт. Но поэты и виртуозы заходили еще дальше, уверяя: «Какое там озеро, какая там зеркальная гладь! Разве случалось нам видеть эту деву, когда бы взор ее не сиял чудеснейшей небесной гармонией, проникающей в нашу душу, так что все в ней пробуждается и оживает. Ежели и тогда мы не споем ничего путного, то от нас вообще мало проку, и это мы недвусмысленно читаем в тонкой усмешке, мелькающей на устах Клары, когда решаемся пропищать перед ней что-либо притязающее называться пением, хотя это всего лишь бессвязные и беспорядочно скачущие звуки». Так оно и было. Клара была наделена воображением живым и сильным, как веселое, непринужденное дитя, обладала женским сердцем, нежным и чувствительным, и умом весьма проницательным. Умствующие и мудрствующие головы не имели у нее успеха, ибо светлый взор Клары и помянутая тонкая ироническая усмешка без лишних слов, вообще не свойственных ее молчаливой натуре, казалось, говорили им: «Милые друзья! Как можете вы от меня требовать, чтобы созданные вами расплывчатые тени я почла за подлинные фигуры, исполненные жизни и движения?» Оттого многие упрекали Клару и холодности, бесчувственности и прозаичности; зато другие, чье понимание жизни отличалось ясностью и глубиной, любили эту сердечную, рассудительную, доверчивую, как дитя, девушку, но никто не любил ее более Натанаэля, весело и ревностно упражнявшегося в науках и искусствах. Клара всей душой была предана Натанаэлю. Первые тени омрачили ее жизнь, когда он разлучился с нею. С каким восхищением бросилась она в его объятия, когда он, как обещал в своем последнем письме к Лотару, наконец и впрямь возвратился в родной город и вступил в родительский дом. Надежды Натанаэля сбылись; ибо с той минуты, как он свиделся с Кларой, он уже не вспоминал более ни о ее философическом письме, ни об адвокате Коппелиусе; дурное расположение духа совсем изгладилось.
Однако ж Натанаэль был прав, когда писал другу своему Лотару, что образ отвратительного продавца барометров Копполы губительно проник в его жизнь. Все это чувствовали, ибо уже с первых дней пребывания Натанаэль показал полную перемену во всем своем существе. Он погрузился в мрачную мечтательность и предавался ей с такой странностию, какая за ним никогда не замечалась. Вся жизнь его состояла из сновидений и предчувствий. Он беспрестанно говорил, что всякий человек, мня себя свободным, лишь служит ужасной игре темных сил; тщетно будет им противиться, надо со смирением сносить то, что предначертано самим роком. Он заходил еще далее, утверждая, что весьма безрассудно полагать, будто в искусстве и науке можно творить по собственному произволу, ибо вдохновение, без коего невозможно ничего произвести, рождается не из нашей души, а от воздействия какого-то вне нас лежащего высшего начала.

Результаты (украинский) 1:

Тепер я міг безпечно продовжити мою історію. Але на даний момент зображення Клара настільки яскраві, здавалося мою уяву, що не можуть зняти з нього, як це завжди буває зі мною, коли вона з милою посмішкою дивиться на мене. Клара не можна назвати красиві; на цьому сходилися всіх, хто пост повинен зрозуміти в красі. Але це архітектори говорив з похвали чистого пропорції його млин, художники знайшли, що її спину, плечі і груди формуються, можливо трохи занадто цнотливо, але вони всі plenjalis його з чудово, як Марія Магдалина, волосся і нескінченно розмовляли про колір Battoni. І один з них, правда, Наукова фантастика, має дивне порівняння, likening очі Клара — озеро в дзеркальну поверхню Ruysdael, яка відображає безхмарне небо синє, ліси і квітучі зелений, все жвавій, барвисті, багаті, веселий краєвид. Але поети та віртуоз пішов ще далі, кажучи: "що озеро там, що дзеркало Згладжування поверхні! Це сталося нам побачити це Богородиці, коли б подивитися його не сяяв chudesnejshej Небесна гармонія, Проникаючи в нашої душі, так що все в ньому пробуджується, відроджує. Якщо ми не співати нічого путнього, ми зазвичай служити мало мети і ми чітко читаються в тонких усмішкою, mel'kajushhej на губ з Клара коли вирішите propishhat' перед його pritjazajushhee те, що називається спів, хоча це просто бессвязних і haphazard скачущих звучить. І так було. Клара було дано уяви живий і сильний, як веселий, спонтанний дитини, серця, ніжною і чутливою, володіють жінки і розум досить проникливі. Umstvujushhie і mudrstvujushhie головою не було успіху тому, що її яскравими очима і тонкі pomjanutaja Клара іронічної посмішки без зайвих слів, зовсім не властивий silent природи, здавалося, кажучи їм: "любі друзі! Як може вам потрібно від мене розпливчасті тіні я pochla для автентичні форми, повні життя і рух? ", тому що багато хто докоряв Claro і холодність, нечутливість та prozaichnosti; Але інші якого розуміння життя був відзначений ясність і глибина, любив цю щиру, rassuditel'nuju, довіряючи, як дитина, дівчина, але ніхто не в захваті більш Natanajelja, весело і ревно uprazhnjavshegosja в наук і мистецтв. Клара вся душа була присвячена Natanajelju. Перші тіні литі з pall над її життя, коли він відділений від неї. Деякі захопленням вона кинулася руки, коли він, як і було обіцяно в його останній лист до обов'язку, нарешті і дійсно повернувся до свого рідного міста і вступив в батьківського дому. Надія Natanajelja виконав; на даний момент як він більш бачили його дорогою з Клара, він більше не згадав не більше про її filosoficheskom лист, ні адвокатом Koppeliuse; поганий настрій досить izgladilos'.Однако ж Натанаэль был прав, когда писал другу своему Лотару, что образ отвратительного продавца барометров Копполы губительно проник в его жизнь. Все это чувствовали, ибо уже с первых дней пребывания Натанаэль показал полную перемену во всем своем существе. Он погрузился в мрачную мечтательность и предавался ей с такой странностию, какая за ним никогда не замечалась. Вся жизнь его состояла из сновидений и предчувствий. Он беспрестанно говорил, что всякий человек, мня себя свободным, лишь служит ужасной игре темных сил; тщетно будет им противиться, надо со смирением сносить то, что предначертано самим роком. Он заходил еще далее, утверждая, что весьма безрассудно полагать, будто в искусстве и науке можно творить по собственному произволу, ибо вдохновение, без коего невозможно ничего произвести, рождается не из нашей души, а от воздействия какого-то вне нас лежащего высшего начала.

Результаты (украинский) 2:

Тепер я міг би спокійно продовжувати свою розповідь. Але в цю хвилину образ Клари так жваво представляється моїй уяві, що я не можу відвести від нього очей, як це завжди зі мною трапляється, коли вона з милою посмішкою дивиться на мене. Клару ніяк не можна було назвати красивою; на цьому сходилися всі, кому за посадою належало розуміти в красі. Але архітектори відгукувалися з похвалою про чисті пропорціях її стану, живописці знаходили, що її спина, плечі і груди сформовані, мабуть, занадто цнотливо, але зате вони все полонило її чудовими, як у Марії Магдалини, волоссям і без кінця говорили про колориті Баттон. А один з них, істинний фантаст, привів дивне порівняння, подібний очі Клари - озеру Рейсдаля, в дзеркальній гладі якого відбивається блакить безхмарного неба, лісу і квітучі пасовиська, весь живий, строкатий, багатий, веселий ландшафт. Але поети і віртуози заходили ще далі, запевняючи: «Яке там озеро, яка там дзеркальна гладь! Хіба траплялося нам бачити цю дівчину, коли б погляд її НЕ сяяв чудової небесної гармонією, що проникає в нашу душу, так що все в ній пробуджується і оживає. Якщо і тоді ми не заспіваємо нічого путнього, то від нас взагалі мало пуття, і це ми недвозначно читаємо в тонкій посмішці, що мелькає на устах Клари, коли наважуємося пропищати перед нею що-небудь прагне називатися співом, хоча це всього лише безладні і безладно скачуть звуки ». Так воно і було. Клара була наділена уявою живим і сильним, як веселе, невимушене дитя, володіла жіночим серцем, ніжним і чутливим, і розумом вельми проникливим. Умств і ті, хто мудрує голови не мали у неї успіху, бо світлий погляд Клари і згадана тонка іронічна посмішка без зайвих слів, взагалі не властивих її мовчазною натурі, здавалося, говорили їм: «Милі друзі! Як можете ви від мене вимагати, щоб створені вами розпливчасті тіні я вважали за справжні фігури, виконані життя і руху? »Тому багато хто дорікав Клару і холодності, бездушності і прозаичности; зате інші, чиє розуміння життя відрізнялося ясністю і глибиною, любили цю серцеву, розважливу, довірливу, як дитя, дівчину, але ніхто не любив її більше Натанаеля, весело і ревно вправлявся в науках і мистецтвах. Клара всією душею була віддана Натанаеля. Перші тіні затьмарили її життя, коли він розлучився з нею. З яким захопленням кинулася вона в його обійми, коли він, як обіцяв у своєму останньому листі до Лотару, нарешті й справді повернувся в рідне місто і вступив до рідної домівки. Надії Натанаеля збулися; бо з тієї хвилини, як він побачився з Кларою, він вже не згадував більше ні про її філософського листі, ні про адвоката Коппелиуса; поганий настрій зовсім стерлося.
Однак ж Натанаель мав рацію, коли писав одному своєму Лотару, що образ огидного продавця барометрів Копполи згубно проник в його життя. Все це відчували, бо вже з перших днів перебування Натанаель показав повну зміну в усьому своїй істоті. Він занурився в похмуру мрійливість і віддавався їй з такою дивина, яка за ним ніколи не виражалася. Все життя його складалася з сновидінь і передчуттів. Він безперестанку говорив, що кожна людина, думаючи себе вільним, лише служить жахливою грі темних сил; марно буде чинити їм опір, треба зі смиренням зносити те, що визначено самим роком. Він заходив ще далі, стверджуючи, що вельми нерозважливо вважати, ніби в мистецтві та науці можна творити по своїй волі, бо натхнення, без якого неможливо нічого зробити, народжується не з нашої душі, а від впливу якогось поза нас лежить вищого початку.