Философы XVII—XVIII веков постоянно

Философы XVII—XVIII веков постоянно оперировали термином «идея», но термин «идеализм» у них встречался редко (он отсутствует у Локка, Юма, Гельвеция). В работе 1699 году Джон Локк написал о «фантазии идеистов»[4].

Считается, что впервые этот термин был употреблён в статье Лейбница 1702 года «Ответ на размышления Бейля». Философ писал: «Все, что есть хорошего в гипотезах Эпикура и Платона — величайших материалистов и величайших идеалистов, объединяется здесь»[5], то есть в доктрине предустановленной гармонии Лейбница.

По словам Дидро, относящимся к Беркли: «Идеалистами называют философов, которые, признавая известным только свое существование и существование ощущений, сменяющихся внутри нас, не допускают ничего другого. Экстравагантная система, которую, на мой взгляд, могли бы создать только слепые!»[6].

Кант в «Критике чистого разума» определил, что «идеализм (я имею в виду материальный идеализм) есть теория, провозглашающая существование предметов в пространстве вне нас или только сомнительным и недоказуемым» (проблематический идеализм Декарта), «или ложным и невозможным» (догматический идеализм Беркли)[7]. Такой идеализм Кант опровергал, противопоставляя ему свое учение — трансцендентальный (формальный) идеализм, согласно которому «все предметы возможного для нас опыта суть не что иное, как явления, то есть только представления, которые в том виде, как они представляются нами, а именно как протяженные сущности или ряды изменений, не имеют существования сами по себе, вне нашей мысли»[8].

Шеллинг в 1800 году дал своему труду заглавие «Система трансцендентального идеализма» и определил его цель так — «расширить трансцендентальный идеализм до тех пределов, которые позволят ему стать тем, чем он действительно должен быть, а именно системой всего знания»[9].

По определению Гегеля в «Науке логики»: «Философский идеализм состоит только в том, что конечное не признается истинно сущим»[10]. По его мнению, всякая философия, заслуживающая своего имени, есть идеализм, и «при рассмотрении той или иной философии важно знать прежде всего то, насколько последовательно она проводит этот принцип»[11], а зависит это «прежде всего от того, остается ли самостоятельно существовать наряду с для-себя-бытием еще и конечное наличное бытие, а затем и от того, положен ли в бесконечном уже сам момент „для-одного“ — отношение идеального к себе как к идеальному»[12]. Гегель писал: «субъективный идеализм, высказывается ли он и устанавливается как бессознательный идеализм сознания вообще или сознательно как принцип, относится лишь к той форме представления, согласно которой то или иное содержание есть мое содержание»[13], такой идеализм он называл формальным. В своих трудах Гегель говорил об идеализме Мальбранша, лейбницевском идеализме, трансцендентальном идеализме (системе Канта), субъективном идеализме (системе Фихте) и объективном идеализме (системе Шеллинга)[14].

Результаты (украинский) 1:

Філософи XVII-XVIII століть постійно перебувають у віданні термін "ідеї", але термін "ідеалізм" вони рідко зустрічаються (він відсутній від Лок, Yuma, Helvetia). У роботі 1699 року Джона Локка писав про "ideistov фантазія" [4].Вважається, що в перший час цей термін був високим вмістом Лейбніц статті 1702 року "відповідь на роздуми Bel". Філософ писав: "все, що добре гіпотез Епікур і Платон — найбільший атеїстів та найбільший ідеалісти, тут" [5], тобто доктрина поєднав гармонії попередньо інстальовані.За словами Дідро, стосуються Берклі: "ідеалісти називається філософів, хто, визнаючи, відомим тільки їх власного існування і існування почуттів, обертовий всередині нас, не дозволяють що-небудь ще. Екстравагантні система, яка, на мою думку, могли б створити лише сліпий!" [6].Кант критика чистого розуму "" дає "ідеалізм (я маю на увазі матеріал ідеалізм) доктрин теорії про існування об'єкти в просторі за межами США або тільки сумнівною і неможливо довести (problematičeskij ідеалізм Декарт), або ХИБНІСТЬ і неможливо" (догматичних ідеалізм Берклі) [7]. Цей ідеалізм Кант спростував контрастного йому з його вчення — трансцендентне (формальні) ідеалізм, відповідно до якого "всі елементи можливі для нас досвід сутність не менше, ніж явище, тобто, тільки вид, що, як вони представили нам, а саме те, як довго сутності або ряд змін, мати немає існування самі по собі, поза наших думок" [8].У рік 1800 Шеллінга віддав свою роботу, під назвою "система трансцендентне ідеалізму" і так визначив свою мету — розширити трансцендентне ідеалізм ці обмеження, яка дозволила б йому стати, що він дійсно треба, а саме система загальна знань "[9].За визначенням, Гегель в "Наука логіки": "філософські стає тільки що цілі не вдалося розпізнати правда речей» [10]. На його думку, будь-яка філософія варто його назва є ідеалізм, і "при розгляді різної філософій, важливо знати, перш за все, як послідовно вона переслідує цього принципу" [11] і це "залежить насамперед чи самостійно співіснувати поруч за себе бути інший і останній грошові кошти буття а потім і поклав Лі в нескінченнісамий момент "з одного" — ідеальне ставлення до себе як ідеальне» [12]. Гегель писав: "суб'єктивний ідеалізм, чи це виражається і встановлена як несвідомого ідеалізму або свідомості свідомо як принцип застосовується тільки до подання форми, відповідно до якого речовина є моє зміст" [13], такі ідеалізм, він зателефонував формальні. У його твори, Гегель говорили про ідеалізм, Mal′branša lejbnicevskom ідеалізм, трансцендентний ідеалізм (Кантовой системи), суб'єктивний ідеалізм (система Фіхте) і мета ідеалізм (система Шеллінга) [14].

Результаты (украинский) 2:

Філософи XVII-XVIII століть постійно оперували терміном «ідея», але термін «ідеалізм» у них зустрічався рідко (він відсутній у Локка, Юма, Гельвеція). У роботі 1699 Джон Локк написав про «фантазії ідеістов» [4]. Вважається, що вперше цей термін був вжитий у статті Лейбніца 1702 «Відповідь на роздуми Бейля». Філософ писав: «Все, що є хорошого в гіпотези Епікура і Платона - найвидатніших матеріалістів і найвидатніших ідеалістів, об'єднується тут» [5], тобто в доктрині встановленої гармонії Лейбніца. За словами Дідро, що належать до Берклі: «Ідеаліст називають філософів, які , визнаючи відомим тільки своє існування і існування відчуттів, змінюваних всередині нас, не допускають нічого іншого. Екстравагантна система, яку, на мій погляд, могли б створити тільки сліпі! »[6]. Кант в« Критиці чистого розуму »визначив, що« ідеалізм (я маю на увазі матеріальний ідеалізм) є теорія, яка проголошує існування предметів у просторі поза нами або тільки сумнівним і недоказовим »(проблематичний ідеалізм Декарта),« чи хибним і неможливим »(догматичний ідеалізм Берклі) [7]. Такий ідеалізм Кант спростовував, протиставляючи йому своє вчення - трансцендентальний (формальний) ідеалізм, згідно з яким «всі предмети можливого для нас досвіду суть не що інше, як явища, тобто тільки уявлення, які в тому вигляді, як вони представляються нами, а саме як протяжні суті або ряди змін, не мають існування самі по собі, поза нашої думки »[8]. Шеллінг в 1800 році дав своєї праці назву« Система трансцендентального ідеалізму »і визначив його мету так -« розширити трансцендентальний ідеалізм до тих меж, які дозволять йому стати тим, чим він дійсно повинен бути, а саме системою всього знання »[9]. За визначенням Гегеля в« Науці логіки »:« Філософський ідеалізм полягає тільки в тому, що кінцеве не зізнається істинно сущим »[10]. На його думку, будь-яка філософія, яка заслуговує свого імені, є ідеалізм, і «при розгляді тієї чи іншої філософії важливо знати насамперед те, наскільки послідовно вона проводить цей принцип» [11], а залежить це «насамперед від того, чи залишається самостійно існувати поряд з для-себе-буттям ще і кінцеве наявне буття, а потім і від того, покладений Чи в нескінченному вже сам момент "для-одного" - відношення ідеального до себе як до ідеального »[12]. Гегель писав: «суб'єктивний ідеалізм, висловлюється Чи він і встановлюється як несвідомий ідеалізм свідомості взагалі або свідомо як принцип, відноситься лише до тієї форми уявлення, згідно з якою той чи інший зміст є моє зміст» [13], такий ідеалізм він називав формальним. У своїх працях Гегель говорив про ідеалізмі Мальбранша, Лейбніцевскіе ідеалізмі, трансцендентальної ідеалізмі (системі Канта), суб'єктивному ідеалізмі (системі Фіхте) і об'єктивному ідеалізмі (системі Шеллінга) [14].

Результаты (украинский) 3:

Більше, ніж це дійсно необхідно, і що є система знань" (9)) .Господом на визначення Гегеля "Наука логіка": "Філософська ідеалізм є тільки, що мета - не визнав справжній скарб' (10). На його думку,Філософи XVII-XVIII століть постійно робить ставку на термін "Думка", але термін 'ідеалізм", вони зустрілися рідко (він є Предтечі, Yuma, популярні страви). У 1699 році Джон Лока писав про "фантазія идеистов" (4-е) .Господь вважається,Про те, що для першого разу цей термін використовується в статті співробітник Лейбніц-1702, 'Відповідь на відображення Беиля". Філософ писав: 'Все, що є добрим в гіпотез Эпикура і laiety - найбільша і найбільший викладі Upanishads,Є об'єднані тут" (5), що знаходиться в доктрини попередньо встановлені гармонії співробітник Лейбніц-.Господь говорив, пов'язані з Берклі: 'ідеалісти відомий як філософів, які,Кант "розкритикував чистого розуму" визначено, що 'ідеалізм (я маю на увазі матеріал ідеалізм) - це теорії,Визнаючи відомо тільки на існування, а також існування відчуття, що обертаються в нас, не дозволяють будь-які інші. Екстравагантні системи, яка, на мій погляд, могли лише створити сліпих! ' (6) .

ПРОГОЛОШУЄ існування об'єктів у просторі за межами США або тільки сумнівними та недоказуемым" (проблематическии ідеалізм видавців), 'або помилковими і неможливо" (догматичні ідеалізм Берклі (7).Такі ідеалізм Кант запевняння, контрастні йому свої вчення - трансцендентальныи (формальним) ідеалізм, згідно з якою 'всі елементи для нас досвідом суть - не що інше, як явище,У 1800 році ці істоти, дав його роботи на звання 'позамежному ідеалізм' і визначив своєю метою так - 'розширення трансцендентальныи ідеалізм до тих обмежень, що дасть змогу стати так,Це лише подання, в якому, в тому вигляді, в якому їх подано, щоб нам, що як довго факт або ряди зміни, не мають існування себе, за межами нашої думки' (8) .

Більше, ніж це дійсно необхідно, і що є система знань" (9)) .Господом на визначення Гегеля "Наука логіка": "Філософська ідеалізм є тільки, що мета - не визнав справжній скарб' (10). На його думку,Будь-якого філософії, - розцвітали з його ім'я, є ідеалізм, і "при розгляді питання про особливу філософії важливо знати перш за все в тій мірі, в якій послідовно саме цей принцип' (11),А також залежить від цього "перш за все, на те, чи не це на власні існувати, разом з-своїх втіленнях ще й наприкінці Інститутом Nacional de Estadistica y Censos нахили, а потім і до того жБазується на те, чи не Infinite, це сама по собі час 'за' - це ідеальний для себе як ідеальний" (12). Гегеля писав: 'суб'єктивних ідеалізм,Це є чи не встановлено як в якийсь момент ідеалізм свідомості взагалі, або ж навмисно як принцип застосовується лише до форми представлення,Відповідно до яких це чи інакше зміст - my content" (13-е місце), такі ідеалізм він назвав формального. У своїх працях Гегеля розповів про ідеалізм Мальбранша, леибницевском ідеалізм,